Напередодні свята Покрови на Вінничині, 11-13 жовтня у місті Бар пройшла конференція «Духовні скарбниці Поділля», основним організатором якої була Вінницька єпархія УПЦ.


Взагалі, у таких конференціях є, так би мовити, зовнішня фактура, а також і певна змістовна сторона. Щодо фактури – тут традиційно: архиєрей благословляє взяти участь усім місцевим священикам, які приїжджають при регаліях, у «парадному мундирі», також запрошується регіональна адміністрація і трошки «весільних генералів» (або полковників ;) ) зі столиці. Якщо конференція ще не стала чимось звичним, організатори можуть проявити творчий ентузіазм – провести цікаву екскурсію (що й було цього разу), запросити гарний хор тощо. За відмінну організацію слід подякувати Оргкомітету, зокрема шановним отцям Ростиславу Рябому, Назарій Давидовський, добродію Роману Григор’єву Роман Григорьев та ін. Також зворушив чудовий подарунок від прекрасного знавця краю п. Олексія Бакальця, його монографія «Скарби Барської землі Поділля XIV-XVIII ст.», розкішно видана, де розкривається значення нумізматичних скарбів Поділля. А щодо «генералів і полковників» - було аж три владики :) , які душевно, з теплотою ділилися досвідом та міркуваннями.


Як на мене, був цікавим і змістовний аспект. По-перше, викликає інтерес – що собою являє зараз регіональна конференція під проводом конфесії, яка вже не може претендувати на «симфонію» (що, мабуть, для неї ще не зовсім звично; адже декілька років тому такі конференції виглядали як спосіб підкреслити свою значущість). По-друге, почути, що важливе для православних вірян Поділля. Нагадаю, що Поділля (Вінничина та Хмельниччина) – це найбільша (за кількістю парафій) православна частина України. При цьому (так склалося), що УПЦ тут вже давно україноцентрична і у неї немає релігійних конкурентів – принаймні, за кількістю парафій (на Вінничині) вона переважає інших у багато разів. .


Отже, деякі враження. На мою думку, на таких конференціях більш корисно послухати ті доповіді, які відображають здатність доповідачів до самостійних пошуків та висновків. Такими були краєзнавчі доповіді, в яких розкривалися не всім відомі, але примітні факти релігійної історії краю. Що стосується виступів з педагогічним змістом, тут було досить традиційно – доповідачки сумлінно переказували зміст «методичок» п’ятнадцятилітньої (а то й більшої) давності, в яких посилалися на авторитетів від начебто Соломона Премудрого (зворушила цитата про рІзку з доповіді молоденької дівчинки: «Не залишай юнака без покарання: якщо різкою виб'єш його, не помре») до Іоана Златоуста та, здається, наймодернішого – Ігнатія Брянчанінова. Педагоги недільних шкіл, хоч і апелювали до необхідності видавати книжки для дітей по-українськи, чомусь закликали лише перекладати Бориса Ганаго та інших російських авторів. Думаю, що порада придбати гарні книжки для дітей українських авторів, які можна знайти у вінницькій книгарні «Є», наприклад, видавництва «Свічадо» (зокрема, їхньої землячки з Вінниці Зоряни Живки) була би сприйнята як порушення канонів. Вельми небезпечною для дитячої психіки була визнана повість про Карлсона на даху, адже він вчить Малюка зухвалої та неморальної поведінки!


Моє завдання я бачив у тому, щоб представити он-лайн освітню програму Відкритого Православного університету Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості. Адже так склалося, що Бар вмістив цілих трьох(!) її викладачів – одного, щоправда, віртуально (по Скайпу з Америки) – о. Кирило Говорун Cyril Hovorun, а також о. Андрій Дудченко Andriy Dudchenko та автор цих рядків. Отець Кирило Говорун говорив про проблеми християнської єдності, отець Андрій – про зміст і значення літургійного богослов’я «реалізму», на якому наголошував о. Олександр Шмеман. А моїм завданням у доповіді було, як вважаю, показати можливості сучасних освітніх засобів і методів для релігійної освіти та самоосвіти. Наш Університет ці сучасні методи і пропонує – хоч ми тут робимо перші кроки. Нижче трохи повторю, на що вважав важливим акцентувати увагу.


Найперше необхідно наголосити – друзі, у нас немає підстав претендувати на монополію щодо істини! Сучасну людину не переконаєш у своїй догматичній непомильності ані посиланнями на святих отців, ані супер-канонічністю. Варто виходити з того, що твій потенційний слухач з легкістю віднайде в інформативному просторі судження, цілком протилежне до того, що ти вважаєш безсумнівним догматом. Отже, треба бути православно-відкритим, звикати сприймати різні, навіть протилежні позиції! І заохочувати до самостійних суджень, не боячись критики.


ДРУГЕ. Гармонійний світогляд з необхідністю має бути широким. Так, на наших освітніх он-лайн курсах #Премудрістьонлайн Відкритого Православного університету викладають представники усіх трьох гілок християнства: православні, католики та протестант. Є ще й наукове релігієзнавство. Автор особисто відчув велику користь для себе почути основні ідеї цих традицій від, так би мовити, автентичних носіїв.
ТРЕТЄ. Он-лайн освіта та інтернет-мережа загалом спонукають до постійного оновлення власних принципів і позицій, хоча це не відмінює необхідність системності та послідовності. Зокрема, постійне поліпшення он-лайн перекладачів дозволяє сприймати корисні ідеї різних авторів, які пишуть або писали різними мовами. Якщо долається (принаймні, для писемного слова; з усним, звісно, складніше) бар’єр чужого і незрозумілого, відчуваєш утіху. Додам чисто суб’єктивне: при підготовці власного курсу Вікіпедію доводилося читати на шістьох-сімох мовах. Спершу страшно, а потім нічого, пішло. Рекомендую :).


Ну, й нарешті. Освіта, навчання – це природний процес, який сприяє адаптивності особистості. Випускник Київської Духовної академії свт. Феофан (Затворник) акцентує: пошук істини – це ОРГАНІЧНА ВЛАСТИВІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ. Хоч лякають, що нервові клітини не відновлюються, але медичний факт: біла речовина у того, хто вчиться, в мізках наростає! (біла речовина – це зв’язки між клітинами «сірої» речовини). Отож, «учітеся, брати мої!» (© Т. Шевченко).

Facebook, 17 жовтня 2017

Теги: