Колись із теології виникли усі без виключення гуманітарні науки, і на заході у деяких навчальних і наукових інституціях теологія і досі лишається справжньою наукою. Але не в нас чи Росії. 70 років атеїзму знищили у нас теологічну науку до ноги, а в нинішній час жодна інституція, крім може Римо-католицької церкви, АБСОЛЮТНО НЕ ЗАЦІКАВЛЕНА у тому, щоби розвивати теологію як науку (байдуже, що вони говорять на словах).

Тож хоч теологія і може бути наукою, але у нас таких теологів можна порахувати на пальцях і всі вони мають серйозну світську освіту, і це одразу видно по стилю їхніх текстів. Там одразу можна бачити, що людина — вчений, просто віруючий вчений. І одразу видно, коли текст написаний якимось безграмотним випускником семінарії, або захопленим неофітом-інтелігентом, який вирішує, що релігійний «досвід» дає йому право писати про все на світі. Зазвичай справжній духовний досвід якраз не дає людям так робити. Вони розуміють про що вони можуть висловлюватися, а про що ні. Він вчить щонайменше скромності.

Більшість вчених, навіть атеїстів, часто мають більше духовного досвіду, ніж наші «богослови» та інші релігійні автори. Серйозна наука вчить скромності, вчить розуміти межі свого знання і вчить висловлюватися обережно і тільки стосовно того, у чому дійсно розбираєшся. Принаймні, якщо це формат наукової статті. У фейсбуці чи за чаркою, звичайно, і просто емоції можна висловити, я сам цим часто грішу. Вчений же у науковому тексті вивіряє кожне слово, перевіряє коректність цитат, а не просто висмикує їх, аби підтвердити свою думку.

Взяти, скажімо, відомий у православному середовищі багаслов.ру, який гордо іменує себе «науковим порталом». Більшість статей там — повний жах, хоча іноді там і публікують статті справжніх вчених. Однак це стандартний підхід будь-якої псевдонауки — розбавляти свої фантазії текстами дійсно авторитетних науковців. Жодній по-справжньому освіченій людині я би не радив судити про православ’я чи християнство за таким ресурсом, як оце. Власне, я би взагалі не радив читати україномовних чи російськомовних авторів, окрім кількох конкретних людей: Баумейстер, Чорноморець (тільки не публіцистику, а наукові праці), Бурега. Це наші, у Росії мабуть теж кількоро є, але я за ними не стежу, тож не знаю. Краще читати зарубіжні публікації дійсно авторитетних вчених, або їхні переклади, якщо з англійською (чи французькою або німецькою) туго. Хоча з іноземними теж треба бути обережними, бо псевдонаука і там нерідко трапляється. Та можна дивитися хоча б на інституцію: якщо це Оксфорд, Кембридж чи Гарвард, то найімовірніше, що все ок.

Серйозна світська освіта, як наприклад в КНУ ім. Т.Шевченка, навчить відрізняти науковий текст від ненаукового так, як це не зможе відрізнити людина з-поза серйозного освітнього середовища. Це буде автоматичний навик, все стає одразу видно навіть по стилю фраз, по тому як оформлені цитати і звідки вони взяті. Навіть якщо стаття на тему, у якій ти абсолютно не розбираєшся, наприклад про генетику чи еволюцію. Це головна заслуга наших кращих вузів, попри їхні недоліки. Вони вчать відрізняти науку від псевдонауки. Щоправда ручатися можу тільки за КНУ, навіть за НАУКМА точно не певен, не кажучи вже за інші. Бо в НАОМА я, наприклад, побачив, що науковий рівень там гірший за провінційну семінарію. Підозрюю, що в багатьох інших «національних» українських вузах те саме.

Такі вузи як КНУ — це єдине місце, де у нас може зрости справді «культурна людина», у сенсі її глибокого розуміння культури і процесів, що відбуваються. І єдине місце, звідки може вийти справжній науковець. «Може» не означає, що обов’язково вийде, але можливість точно існує. Альтернативи цьому немає, окрім надзвичайно рідкісних родин, у яких справжня культура і наука культивується, і до неї привчають дітей змалку.

Facebook, 9 грудня 2017

Теги: