Слухав нещодавно на стрітенській службі вже зайоложену десятками років традиційну міфо-епопею про старця Симеона, який жив більше трьохсот років в очікуванні Христа. Цей "переказ" звичайно ж "поетична фантазія", а її щорічний переспів на проповідях то наше ортодоксальне невігластво. Однак в цій оповіді є дещо цікаве для допитливого слухача, якому вже вщент обрид стандартний церковний лекціонарій.

Згідно з "переказами" Симеон був одним з 72 перекладачів на грецьку мову єврейського Танаху (Священного Писання). Цей переклад в Східній Церкві називається Септуагінта. В латинській мові він іменується "Переклад сімидесяти старців".

Коли Симеон перекладав фрагмент тексту пророка Ісаї "ось Діва в утробі зачне, і Сина породить..." (Іс 7, 14), то подумав, що слово "бетула" тобто "діва", яке було в оригіналі еврейського тексту, це помилка переписувачів. Він хотів застосувати замість нього єврейське слово "альма" тобто "молода жінка". Дійсно, як же діва може народити дитя? Ангел зупинив його руку і Симеон таки переклав його з єврейської на грецьку без смислових змін - словом "парфенос" що означає "незаймана діва". Згідно "передання" це сталось приблизно в 4 ст. до н.е.

Для того аби пересвідчитись в істині Слова Божого він бідний мусів жити аж до народження Христа. Чому "бідний" а тому що пенсіонерам, навіть українським, сьогодні живеться набагато легше ніж тодішнім дідам та бабцям. Якщо діти повмирали, то соціального працівника для догляду держава не призначала, пільг, доступної медицини, безкоштовного транспорту катма.... Невже Бог такий мстивий, що не за зверхність та зухвалість, а за нормальний розумний сумнів людини так її наказує? Подібним чином витончено знущались грецькі боги над тими людьми, які сумнівались у їхній могутності.

З тексту Євангелія ми точно знаємо, що Симеон зустрічався з Марією та Ісусом, нам відомо також, коли саме це відбулось. Але у всьому корпусі текстів Священного Писання ми не зможемо знайти ні жодного місця, яке б щось говорило про те, що Симеон був перекладачем.

Євангеліє повідомляє що разом з ним Христа зустріла Анна, якій було 85 років, при чому вік Симеона не зазначений. Думаю, що якби йому було триста з лишнім літ, то таку важливу деталь апостоли нам би повідомили в першу чергу, а вже потім сповістили для порівняння про вік праведної Анни: "удова ро́ків вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі поста́ми й моли́твами"(Лк 22, 37). Однак її цнотливість та праведний образ життя Симеона згідно Євангелія виявляються головною умовою для зустрічі людини з Богом: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога» (Мт 5,8).

Єдиний відомий історії документ, який нам щось говорить про перекладачів Септуагінти називається "Лист Аристея" (написаний не пізніше I ст. до н.е.) Але навіть в ньому не перераховуються імена тих 72-ох перекладачів. Значить твердження, що Симеон Богоприїмець був одним з них гіпотетичне.

"Лист Аристея" це класичний апологетичний єврейський псевдоепіграф. Тобто твір, написаний невідомим автором з метою захисту єврейської релігії. Аристей називає себе греком, секретарем єгипетського царя Птолемея Філадельфа (III ст. до н.е.). Саме йому згідно тексту листа цар доручає їхати в Єрусалим, аби привезти в Олександрію священні єврейські книги. Засновник (знову ж таки згідно цього тексту) єгипетської бібліотеки знаментий Деметрій Фалерейський повідомляє царю, що це неможлива річ, адже в його царстві безліч рабів-євреїв. Цар відразу ж наказав визволити всіх синів Ізраїлю і кожному єгиптянину, який відпускав свого раба, він обіцяв по 20 драхм. В сумі вийшло близько 2 млн. драхм.

Делегація Птолемея в Єрусалимі купила текст Тори, що був написаний золотими буквами, за непідйомну в ті часи навіть для царів сумму в 50 талантів золота та 70 срібла. Також цар обіцяв єрусалимському первосвященику Елеазару щорічну плату на утримання храму і просив його аби він прислав рабинів, щоб перекласти цей текст, з тою метою, щоб він сам та всі греки могли прославляти Єгову, якого він тепер визнає вищим інших богів і є єдиним істинним Богом.

Автор описує як майже вся Олександрія вийшла на чолі з царем, щоб зустріти 72 рабина (по 6 з 12-ти колін народу Ізраїля). Рабини переклали все точно і узгоджено за 72 дні. Коли вони в такий короткий строк справилися з поставленим завданням, Птолемей ще додав до обіцяної нагороди більше коштів і надав пільг місцевим іудеям.

Без зайвих коментарів видно, що цей текст написаний євреями з найбільшого на той час осередку єврейської еміграції в Олександрії. Насправді ж вони дуже потерпали від представників розвинутої елінської цивілізації, зазнавали утисків, публічних глузувань над "дикими" для звичайних людей приписами Тори ( не дозволялося наприклад вкушати непарнокопитних бо вони нечисті...).

Аби довести вищість своєї релігії над язичницькими, виникали ось такі апології по типу "Листа Аристея". Вони видавали бажане за дійсне, намагалися захиститися від вбивчого скепсису суспільства. В лиці таких впливових язичників як Деметрій Фалерейський, вони прагнули знайти собі покровителів. До речі він не жив у часи Птолемея Філадельфа і не був бібліотекарем, а знаменитим грецьким політиком при дворі батька Птолемея Філадельфа - Птолемея Сотера.

Єврейські автори, які широко цитують текст цього "Листа..", такі як наприклад знаменитий Аристовул Олександрійський, стверджували, що грецькі філософи Платон, Арістотель, Геракліт... насправді почерпали свою мудрість від Закона Мойсея, що був вивляється раніше написаний, ніж виникла грецька філософія ( що звичайно ж не відповідає дійсності). Відповідно до цього вони стверджували, що іудеї древніший народ ніж греки. Ну це щось схоже на сучасні етнографічні війни між російським та українським народами за право первородства.

Елінізовані єврейські філософи такі як Філон Олександрійський та Йосиф Флавій додали до "Листа Арістея" ще й той "факт", що перекладачів Птолемей наказав розсадити по різним місцям і вони, не дивлячись на це, продублювали слово в слово одне одного, як ніби слухали єдиного суфлера - Єгову. Саме це на їх думку було яскравим свідченням богодухновенності Писання.

Вони також включили до "Листа.." розповідь про те, як Птолемей бесідував з рабинами і як він був вражений їхньою мудрістю, тлумаченнями в дусі грецької етики Закону Тори, яка надавала символічного значення заборонам їсти "нечистих тварин". Рабини, наприклад, всупереч буквалізму Тори пояснювали, що хижих звірів не можна вкушати, бо вони жорстокі... Ця бесіда на щире переконання авторів остаточно переконує Птолемея в тому, що істинна релігія Ізраїлю вища за грецьку філософію.

Таким чином поступово євреями-космополітами, орієнтованими на елінізм, була сформована ціла грекомовна єврейська традиція. Текст Септуагінти насправді перекладався протягом декількох століть еліністичною школою перекладачів і був закінчений лиш в I ст. до н.е. Для єврейської діаспори то була необхідна для виживання культуротворчість. Адже постійні конфлікти між нею і язичниками Олександрії призводили до війн і закінчились по суті знищенням олесандрійської єврейської діаспори римським імператором Траяном (I ст.н.е.).

Септуагінта була засуджена всім іншим єврейським світом. В іудейському талмудичному трактаті "Мегіл" повідомляється, що насправді Птолемей заставив рабинів перекласти Тору, а вони на зло йому переклали її таким чином, щоб приховати від язичників істинну сокровенну тайну Тори. У відповідь на появу цього тексту іудеї зашифрували текст Писання у мідрашах таким чином, щоб його могли читати лиш підготовлені рабини.

Тора була такою святинею, яку Законом було строго заборонено виносити за межі іудаїзму. Тому неможливим був продаж цього сакрального тексту єрусалимськими євреями Птолемею. Вони радше б віддали себе на спалення, аніж дозволили, щоб язичник осквернив Тору.

Після зникнення культурної традиції євреїв-еліністів на "Лист Аристея" почали посилатися християни. Зокрема св. Іустин Філософ в своїй Апології додає до цієї літературної історії той "факт", що Птолемей (III ст. до н.е.) посилає людей, які б купили у Ірода Великого (I ст. н.е.) вже весь текст Священного Писання, а не тільки Тору. І перекладачі чудесним чином за такий короткий строк справляються з перекладом на грецьку всього повністю Вітхого Завіту. Про коректність цього свідчення думаю зайве щось говорити.

Архієпископ Евсевій Кесарійський (IV ст.н.е.) користувався "Листом Аристея" у своїй книзі "Приготування до Євангелія", аби показати органічну єдність між Євангелієм та єврейським богодухновенним Писанням.

Але жоден із християнських авторів не пов'язує цей лист зі святом Стрітення. До VI ст. такого свята не було в календарі Православної Церкви.

Згідно свідчень візантійських хроністів Нікіти Стіфата та Георгія Амартола Стрітення стало загальноцерковним святом лише в VI ст.

Імператор Юстіниан Великий у 553 році скликав V Вселенський Собор, який по суті "узаконив" його власні церковні реформи і впровадив у церковну літургійну практику піснеспів "Единородний Сине..", що був направлений проти східних монофізитів.

Християни-монофізити, які складили третину жителів Візантійської Імперії, святкували Різдво і Богоявлення по древньому чину - два свята в один день - 6-го Січня. Згідно їхньої традиції той день після Різдва, коли Матір Божа згідно Закону принесла Богомаля в єрусалимський храм, де їх зустрів Симеон, припадав на 2 Лютого.

До VIст. цей день відзначався як місцеве свято лиш в Єрусалимі. Ніяких піснеспівів та літургійних гімнів воно не мало.

Указом Юстиніана, текст якого приводить Нікіта Стіфат, всі монофізитські церкви почали святкувати Різдво одночасно 25 Грудня Різдво, а 6 Січня Богоявлення. Тепер "день очищення", коли Марія по Закону принесла Маля в Єрусалиський храм став Великим двонадесятим святом - Стрітенням і припадав на 15 Лютого.

Для Юстиніана то був великий день - свято повернення "заблудлих" церков в лоно імперської Церкви. Це своєрідна зустріч розділених політично та географічно частин величезної імперії. Звичайно ж таке "механічне" об'єднання ні до чого, окрім релігійних війн, не призвело. Однак війни та імперії, які їх породжували минулись, а в церковному календарі залишилось хороше свято - Стрітення.

Візантійські церковні гімнографи змушені були нашвидкоруч написати службу Стрітеню і проповідь на це свято. Ось тепер в добре знайомому для православних греків "Листі Артстея" з'являється ще одне вкраплення - поетчна історія в дусі грецьких міфів про те, що саме Симеон Богоприїмець був одним з перекладачів Септуагінти за триста літ до Різдва Христового.

Яка врешті-решт різниця так воно було чи ні, сумісне воно з євангельським духом чи ні - головне щоб народу подобалось та імператорське вухо тішило.

Септуагінта - то текст, яким з перших віків свого існування широко користувались християни в першу чергу завдяки його доступності для жителів римської екумени. Візантійські богослови, увівши св. Симеона до складу перекладачів Танаху, дуже просто вирішили проблему успадкування законного права християн на Септуагінту.

Отже Симеон жив як і всі нормальні люди по слову псалмопівця: "Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ..." (Пс 89, 10). Як і кожний нормальний єврей він очікував Месію для Ізраїля. Але на відміну від радикальних єврейських націоналістів-зілотів він розумів, що Бог по гріхам Свій народ підкорив язичникам, а тепер з народженням Ісуса з'явилась надія на покаяння Ізраїлю і, навпаки, підкорення язичників Богу Ізраїля. Саме так було у сивій давнині, в часи Давида та Соломона: "Нині відпускаєш раба Твого, Владико за словом Твоїм, з миром,бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого, Ізраїля".

Не варто ускладнювати нереалістичними байками про тристалітнє життя Симеона це просте зітхання людини, яка все життя дбала про благо своєї держави і ось дочекалась нарешті того пророка, який визволить його народ з-під рабства римлян.

Любов до ближнього - то в першу чергу любов до співвітчизника - в цьому висота вітхозавітної праведності! Господь розумів це тому й говорив: "Йдіть перш за все до заблудлих вівців дому Ізраїля". Такими були апостоли до п'ятидесятниці, таким самим був й Симеон.

Це щось схоже на українських дисидентів-священиків та громадських діячів, що сиділи в радянських таборах, писали, проповідували, молились і ось нарешті дочекались розпаду СРСР і волі для Церкви та Держави. Ну от і все! Можна вмирати зі спокійною душею і є тепер кому передати справу всього свого життя: "Нині відпускаєш раба твого, Владико!...."

Святі отці перших чотирьох століть майже нічого не говорять нам ні про свято Стрітення ні про цей епізод з "перекладачем-довгожителем". Але багато отців говорять про те, що язичники та іудеї, які жили по совісті - вже перебували з Логосом-Словом. Ті, хто духом жив у Христі, пізніше Святим Духом впізнали Його в Тілі. Симеон не знав родини Ісуса, а впізнав Його Духом Святим. Ось саме такому святоотецькому духу Євангелія суперечить ця гарна поетична, але по суті язичницька легенда, що механічним способом та плотським розумом намагається тлумачити прості духовні речі: "Про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух, - духовні речі духовними словами подаючи" (1Кор 2 , 13).

Я люблю свято Стрітення Господнього не тільки тому, що у цей день як кажуть у народі весна з зимою зустрічається і у мене, запеклого мерзляка, з'являється надія на тепло! Це просто ще один привід аби помолитись до Божої Матері, до праведного Симеона, який не тільки Бога любив, але й свою батьківщину, і це виявляється сумісні речі для християнина!

Відео: Літургія на Стрітення Господнє

Facebook, 17 лютого 2018

Теги: