Не хотілося б, щоб ця сумна вість пропала безвісті, натомість, щоб в серцях людей пам’ятником залишилась стояти думка. Думка про вічність і ціну всього того, на що ми так мало звертаємо уваги — безмежно великого життя маленьких людей.

Один священик протягом довгого часу служив у Донбасі в зоні бойових дій. "За все життя,-казав він,- я стільки не похрестив, не повінчав людей, як поховав за один рік дітей. Це найстрашніше, що може пережити людина, особливо, коли в тебе самого є діти". На долю одного батюшки припало ціле "Кемерово". Він про це не говорить, бо й неможливо говорити, коли дійсно щось болить. Що відчували їхні батьки, які на самому початку життя проводили своїх дітей в останню путь? Це не можливо коментувати, як не можна ятрити свіжу рану на кволому серці.

Є в житті кожної людини такі хвилини, коли слова просто недоречні, а співчуття безсиле чимось полегшити біль. У такі хвилини природніше просто запалити теплий вогник молитви за людину, яка молитися не може: «В скорботі, - пише св. Іоанн Кронштадський, - людина спочатку не може горіти до Бога вірою і любов’ю, тому що в біді серце болить, а віра і любов потребують здорового серця. Тому не потрібно надто докоряти собі, що в скорботі чи в хворобі ми не можемо так, як слід, вірувати в Господа, любити Його, молитися Йому. Всьому свій час, - іноді й молитися не час».

Є такі втрати, з якими відходить у небуття цілий відрізок життя, і здається, що ти даремно його прожив, впусту старався. Це так само органічно і реально, як втрата руки — ми відчуваємо її присутність, хоча фізично її немає. Ми не віримо тоді не тільки якомусь там здоровому глузду чи мудрій пораді, а навіть самому собі.

Смерть дітей - це для нас всіх, людей земних, страшний суд. Чого варте наше життя без дітей? Чому вони покидають нас?
Перед нами бовваніє одна єдина реальність – факт пустого життя. Чим або ким ми його наповнимо в майбутньому?

Але є саме в цій трагедії така річ, про яку варто було б сказати. Хто з нас сьогодні згадав про те, що ще вчора в Кемерово був один з найбільших розстрільних таборів ГУЛАГу?

"Розтрільними" називалися табори, які були призначені не для перевиховання через працю "соціально далекої контри", а саме для знищення людей, за те, що вони - люди. В Кемерово немає такого музею, як в Освенцимі, де спалювали людей за те, що вони євреї.

Мовчить сучасна історія про тисячі обездоленних радянською владою та безневинно вбитих дітей "ворогів народу". Біль від нинішніх непередбачених втрат хіба не має нагадувати нам про свідомі злочини минулого?

Може Бог цих дітей забрав до Себе від того майбутнього "Кемерово" яке їм готували на грішній землі?

Facebook, 28 березня 2018

Теги: