Занурення в атмосферу допомогло доформулювати свою власну позицію щодо ініціатив нашої влади і перспектив надання Українській Церкві автокефалії.

По-перше, треба підтримувати будь-які реальні дії будь-кого, якщо бачимо, що вони сприяють відновленню єдності українського Православ'я всередині, а також посилюють і відновлюють зв'язки українського Православ'я з Православ'ям світовим. А тим, хто вважає, що вже має такий зв'язок, варто радіти, якщо його отримають й інші.

В цій позиції немає нічого нового. Вона була сформульована і публічного оприлюднена ще 10 років тому у 2008-му, напередодні візита в Україну Вселенського Патріарха Варфоломія, коли в суспільстві панували подібні до сьогоднішніх настрої, а серед вірних сподівання і побоювання.

Кому цікаво, можете почитати тут: http://arhiv.orthodoxy.org.ua/uk/node/17561

По-друге, особисто я буду продовжувати говорити, що у всіх цих процесів має бути мета. Створення Єдиної Православної Церкви і її Автокефальний статус - це не мета, це засіб, який має сприяти реальним світоглядним змінам в Церкві, в Державі і в Суспільстві в бік життя по-Божому (по Заповідям) в любові і мирі.

Але чи готові наші державні чиновники, наші церковні ієрархи, а наразі і всі ми, для початку домовитися сумлінно виконувати хоча б дві з десяти заповідей - НЕ бреши і НЕ кради...

Я вже не кажу про головний критерій приналежності до Церкви, який дає сам Христос: "По тому дізнаються всі, що ви мої учні, якщо любитимете один одного"...

Facebook, 20 квітня 2018

Теги: