В 1948 році Сталін відмінив святкування Дня Перемоги, а також припинив виплату такого необхідного для інвалідів війни грошового додатку до орденів та медалей. Чому? Тому що після війни залишилось мільйони покалічених тіл і душ, скупчення яких не можна було допускати на вулицях міст і сіл, тому що злоба була не тільки в сторону гітлерівців, але й в бік свого злочинного режиму. В своєму знаменитому тості, на честь Перемоги в 1945 році Сталін "смиренно" виголосив: "Інший народ давно б вигнав таке керівництво, а наш руський терпить!"

Ніяких парадів не можна було знімати по телебаченню, бо всі б тоді побачили істинний вигляд війни. Уявляєте собі ці ряди озлоблених війною, покалічених і обездолених вождями професійних солдатів, які грізно мовчали. Бо тих, хто знав правду і говорив відразу після війни відправляли в спеціально облаштовані "особлаги", а війсковополнених у ГУЛАГ. Це насправді страшно, а не святково-урочисто! Ні жодна країна так не знущалась над своїми людьми. Мого діда з Німечини гнали аж на Урал як "зрадника вітчизни" де він ледь не помер з голоду. Хоча американці, які його звільнили, пропонували їхати в Америку. Але він любив Вітчизну!

Святкування Дня Перемоги були впроваджені лиш в хрущовські часи. Це був особистий антисталінський політичний піар Хрущова в контексті політики "розвінчання культу особистості".

А Паради з'явилися лиш за керівництва Брежнева. Тоді це можна було робити безпечно і помпезно, з георгіївськими стрічками та демонстрацією військової могуності СРСР. До того часу вже повмирало більшість реальних бойових ветеранів, ходяча правда, яка була небезпечна для радянської пропаганди - "м'ясо" війни.

Як це не прикро, в той час як весь світ 8 Травня відмічав як день скорботи за загиблими, ми пишалися кількістю жертв, аби переконати всіх, що то тільки ми перемогли. То радше якась "риторика шпани", а не біль за загиблими. А офіційні данні кажуть, що наша сторона втратила 41 млн. 979 тис. чоловік! Хіба цим гордяться! Це злочинне пропагандиське "ми за ціною не постоїм" насправді прикривало військові злочини країни переможця.

Вожді ненавиділи свій народ, який вклонявся своїм ідолам. Війна навчила людей любити свою Батьківщину, яка належить не партії і не Сталіну, а людям. За Батьківщину вмирали солдати - за людей! Ось таких Людей, яких страждання зробило вільними боявся Сталін і сьогоднішні сталіністи.

Ту вчорашню війну, про яку ми знаємо сьогодні описали генерали і політруки на замовлення Партії. І вона перед нами постає як така собі героїчна сага, авантюрна пригода, міф про бортьбу нас хороших проти них поганих. Але є ще й та історія війни, яку описували солдати це так звана "лейтенантська проза". Де тут межа добра і зла?

"Сколько потеряли народа в войну-то? Знаете ведь и помните. Страшно называть истинную цифру, правда? Если назвать, то вместо парадного картуза надо надевать схиму, становиться в День Победы на колени посреди России и просить у своего народа прощение за бездарно «выигранную» войну, в которой врага завалили трупами, утопили в русской крови. Не случайно ведь в Подольске, в архиве, один из главных пунктов «правил» гласит: «Не выписывать компрометирующих сведений о командирах Совармии». (Астафьев).

Про це не приємно читати, сьогодні, коли на дворі свято Перемоги. Після цієї документальної правди хочеться помовчати і помолитись.

Слава Богу, що були такі люди як Астафьєв, завдяки яким війна виглядає війною, а не ідеологічним пендалем, який штовхає наступні покоління у вир кровопролиття...

Facebook, 9 травня 2018

Теги: