З 17 Вересня 1939 року до 22 червня 1941 року НКВС вивезло в ГУЛАГ знищило та депортувало мало не половину населення Західної України, Латвії, Литви, Естонії... За Пактом Молтова-Рібентропа ці території переходили до СССР. Взимку 1940 року Радянський Союз напав на Фінляндію. В результаті жорстокої, кривавої кампанії, що згодом була названа "зимовою війною", ціною величезних втрат Червоною армією було захолено частину території Фінляндії. Ця війна показала реальний, надто низький стан бойової готовності та неефективність застарілих методів ведення війни найбільшої на той час в світі Червоної Армії.

Згідно умов Пакту, СРСР постачала Германії, яка вела тоді активну загарбницьку війну з Англією, по всій Європі та на Балканах, сталь, чугун, кольорові метали, продукти харчування... Останній потяг з продовольством пішов у Німечину вранці 22 червня 1941 р. Два роки Радянський Союз активно працював на німецьку агресивну війну.

Радянська пропаганда до серпня 1939 року віщала, що фашизм то перший ворог комунізму, а вже з вересня того ж року переконувала, що Радянський Союз допомагає своєму союзнику - Германії подолати спільного ворога всіх трудящих світу - Англо-Американо-Французький капіталістичний альянс - головного розпалювача світової війни.

Радянське командування на захоплених територіях, відразу після поразки союзницьких англо-французьких військ у Дюнкерку, в 1940-му році розпочало тактичні навчання, або так звані "військові ігри". В першій "грі" розгортався так званий "Північно-західний фронт" на території Прибалтики. Гра імітувала напад на СРСР німецьких військ, вибивання їх за межі кордонів СРСР з послідуючим контрударом та заглибленням радянських військ на 100 км вглиб Прусії. В другій "грі" по схожому сценарію розортався "Південно-західний фронт" з послідуючим контрударом вглиб Польщі з Бреста у напрямку Любліна аж до Будапешта. Автором цієї вже застарілої на той час військової стратегії нападу через оборону був радянський військовий теоретик О. Свечін. Незважаючи на її застарілість ця методика співпадала з політичними інтересами Сталіна і це вирішувало все. В Радянському Союзі військову стратегію визначало не військове командування а політика, яку вела одна людина.

Німці були не сліпі і прекрасно розуміли, що Польща та поглинуті СРСР Прибалтійські держави то прекрасна буферна зона для нападу на Німечину, що всі поставки СРСР в Германію то лиш маленька кістка для відводу очей, що ніякого миру між двома непримиренними ідеологіями бути не може, що обявлений Пленумом Партії влітку 1941 року п'ятирічний план на швидкий розвиток військової промисловості може мати у найбличий час свої негативні наслідки для Германії, кордони якої тепер межували безпосередньо з СРСР.

Як Гітлер так і Сталін мали на світ Божий свої плани і ні з ким ділитися не бажали. У своїй розмові з головою Комінтерну Г.Дмитровим, яка відбулась відразу після початку ІІ Світової війни Сталін сказав: "Війна розділить світ і визначить хто буде в світі домінувати".

Німці усвідомлювали, що за їх плечима стоїть держава, яка вже з 1932 року мала найбільшу в світі армію по кількості піхоти, артилерії, авіації, бронетехніки та величезний хоча й не безмежний людський ресурс.

Німечина також чітко знала чому СРСР тягнув час. В 1939 році 2 вересня під час другого візиту Рібентропа до Москви Сталіним було запропоноваго допомогу німцям у війні з Францією. Гітлер відмовився він не хотів пускати радянські війська у Європу. Сталін бажав чимскорше перемогти "світовий капіталізм" руками своїх заклятих ворогів фашистів. А потім прославитися на весь світ як переможець фашизму. Він тягнув час. Німці були впевнені, що їм втрачати часу вже не можна.

Така швидка поразка Франції збила Сталіна з пантелику. Він сподівався на тривалу війну, яка поступово виснажуватиме Германію, як це було у І Світовій Війні. Він розпочав зтягувати до нових кордонів СРСР війська. Тобто Сталін чекав на напад, але з ціллю напасти самому. Він думав, що Германія виставить якийсь ультиматум, на який Радянський Союз не згодиться, німці здійснять напад, червона армія його відіб'є, по інерції покотиться далі, і це стане початком переможної військової кампанії Сталіна в Європі.

Радянський Союз завжди готувався до "визвольної війни на чужій території". Тобто під приводом "визволення" він планував насадження комунізму по всій Європі. В СРСР з самого початку його виникнення панувала міфологія класової війни за владу світового пролетаріату в світі. Це розуміли всі, хто жив тоді у Європі.Переважна більшість європейців найдужче саме цього й боялася: "Ослабла Німечина для нас тут у Швеції на півночі означатиме лише одне - за нас візьметься Росія. Важко уявити собі щось жахливіше... Те, що діялося в захопленій Росією Прибалтиці жахливо. Націонал-соціалізм і більшовизм - це як дві жахливі рептилії, що зійшлися у двобої. Неприємно миритися з однією із рептилій, проте наразі не залишається нічого іншого, крім бажання стримати совєтів, за те, що вони захопили під час цієї війни, за все те лихо, яке вони завдали Фінлядії... Чи запанує в Європі більшовизм із усіма його засобами терору і гноблення? У такому разі ті, хто втратив життя, найщасливіші!" (Астрід Ліндгрен "Щоденники воєнного часу 1939-1945р.р.").

Коли саме мав розпочатися "визвольний" похід більшовиків на Європу, дійсно, було не відомо навіть для "геніального" Маршала Радянського Союзу Сталіна, але як це мало статись генсек собі чітко уявляв. Однак такого детально розробленого плану, як німецький план бліцкригу по захопленню СРСР під назвою "Барбаросса", він ще не мав і не планував його розробляти.

По перше не було кому, тому що чистки в армії 1937-40 р.р. знищили весь цвіт командування Червоної Армії. А по друге, і це найголовніше, він надіявся лиш на свою геніальність і на те, що його політична гра має йти так само блискавично, як "військові ігри" 1940-го року про які йому дещо перебільшено, звичайно ж, доповідав Жуков: "В результаті добре спланованих та узгоджених дій командування Чеовонї армії, німці зазнали цілковитої поразки".

Ця самонадіяність тирана коштувала червоній армії мільйонних жертв. Майже всі передислоковані до західного кордону СРСР радянські війська були оточені і знищені в "пекельних котлах" та взяті в полон, а це близько п'яти мільйонів чоловік.

22 червня 1941 року німці без ультиматуму "несподівано" хоч і передбачено напали на СРСР. "Несподівано" лиш для Сталіна, який вірив понад усе лиш у свою геніальність. Він не довіряв інформації розвідки, яка говорила про напад Німечини і навіть називала точну його дату. Він сприймав як "дезінформацію", все, що розходилося з його думкою і дещо спростовувало цю впевненість у собі.

Після нападу Германії на СРСР Сталін не міг повірити, що його на дипломатичному рівні таки обдурили. Гординя ніколи не вірить в свою власну поразку, вона завжди шукає винуватих навколо.

Він якось мав пояснити для радянського народу плоди своєї хибної політики і назвав напад німців "віроломним", хоча стількох попереджень про напад як у нього не було тоді ні в жодного з європейських глав держав; він почав усвідомлювати, що ті покоління людей, які народилися і виросли в радянській Росії на комуністичній брехні в постійному страху перед репресіями, маючи зламану волю, не витягнуть війни; він чітко усвідомлював, що потрібно звернутися до старших поколінь, які жили ще до революції, тобто тих, кого він саджав і вбивав, за те що вони були просто іншими "не радянськими" по вихованню людьми; він точно знав, що війну можуть перемогти ті люди, які брали участь у І Світовій, які мали військовий досвід і ще пам'ятали що значить любити свою Вітчизну, а не "совєтскую родіну", яка забрала у людей все і навіть право називаттся людиною.

Своє звернення до радянського народу в червні 1941 року через деякий час після нападу Німечини він розпочинає не тільки із звичного безликого "товаріщі", а з тих слів, які саме це, ростерзане ним покоління, могло почути, зрозуміти, забути все і простити перед лицем спільного для всіх горя: "Браття і сестри... Це всенародна Вітчизняна війна!" У своєму зверненні Сталін приводить в приклад війну Росії з Наполеоном 1812 року, яка підняла дух російського народу.

Ось тут і бере свій початок нова радянська міфологія війни. Замість комуністичного міфу про бототьбу за перемогу світового пролетаріату, в СРСР виник новий міф про Велику Вітчизняну Війну, яка розпочалася саме 22 червня 1941 року.

Сталін ініціював швидке відродження вітчизняної дореволюційної історії: був знятий знаменитий фільм про св. Олександра Невського і його боротьбу з німецькими лицарськими орденами; з'явилися державні нагороди св.Олександра Невського, царських генералів-героїв Суворова та Кутузова, св. Дмитра Донського, св. адмірала Ушакова...; була відроджена Церква з метою популяризації цієї старої імперської російської ідеології та заради збільшення довіри народу до радянської влади. Сталін знав, що за даними перепису 1937 року більшість громадян заявила про те, що вони вірять в Бога і він зіграв навіть на цьому. Однак усе це Сталін робив супротив власного бажання, всі ці дії - то була просто дзеркальна реакція на таку ж саму політику "відродження поневолених комунізмом народів" Германії на окупованих територіях. Відразу після війни він "покаявся" і швидко згорув послаблені на час війни пута.

Молоде радянське покоління ленінців і сталінців знало що таке "совєтская родіна", але не знало слова "Вітчизна". Адже предмету "історія" до 1937 року в школах та інститутах СРСР взагалі не було. Був курс "суспільних наук", в якому клеймився ганьбою царат та світова буржуазія.

Слово "Вітчизна" вважалося "дворянським" елементом імперської царської ідеології. Вітчизняною називалась війна 1812 року, що вважалась в довоєнній радянській історіографії загарбницькою.

Війна з французами розпочала називатися Вітчизняною аж через 50 років після її закінчення. Звичайно ж її учасники не думали, що вони беруть участь у Вітчизняній війні. Цар-завойовник Микола І ввів цей термін в обіг аби прикладом минулої переможної війни за Вітчизну, що закінчилася аж у Парижі, надихнути сучасні покоління на ратні подвиги в переважній більшості на чужих територіях, зокрема в Криму, який він нарешті завойував і приєднав до імперії.

Але справжній довершений міф про "Вітчизняну війну 1812-14р.р." створили Лермонтов у поемі про Бородіно та Толстой у романі "Війна і мир". У їхній подачі війна стала всенародною-вітчизняною, священною, яка пробуджувала народний дух, хоча в істориків було і є багато питань та зауважень, адресованих іменитим авторам щодо достовірності викладених ними фактів. "Буржуазна ідеологія Вітчизняної Війни" мала свій найбільший розквіт після вступу Росії у Першу Світову Війну.

Росія відмовилася від перемир'я, яке пропонувала Германія, і у 1914 році та вступила у Велику Війну. Перед розпуском Думи, яка припиняла свою діяльність на час війни, глава Ради Міністрів Горемикін сказав у своїй промові: "Ця війна буде Вітчизняною, народною війною". Його допонив депутат Державної Думи Мілюков, який заявив: "Наше діло праве... Ми воюватимем за Босфор, Дарданелу, аби звільнити Стамбул із святою Софією!"

Саме ці два вислови "це війна народна Вітчизняна" та "наше діло праве" використав Молотов у своїй промові 22 червня 1941 року тоді, коли Сталін ще мовчав. Це не випадкове співпадання слів та висловів Молотов був редактором більшовицьких видань. Він сам у 1914 році засуджував у пресі саме ці заклики загарбницької імперської війни царизму. У 1941 році ці слова означали поворот вже радянської імперії та її вождів на рейки нової війни за переділ світу. Знаково, що повну версію словосполучення - "Велика Вітчизняна Війна" - вперше вжив у своїх статтях знаментий радянський богоборець, бувший глава "Войовничого Союзу Безбожників" Ємельян Ярославський.

Радянським терором до війни і після було вбито набагато більше людей ніж за всю ІІ Світову. Ніякий міф про Велику Вітчизняну Війну не зможе загладити цього злочину. Радянський народ, що складався з багатьох поневолених більшовизмом націй, переміг цю війну власноруч всупереч загарбницькій політиці своєї злочинної влади.

На Нюренбергсбкому процесі не згадали двох перших років ІІ Світової, коли Гітлер зі Сталіним були союзниками. Дійсно переможця ж не можна судити. Але є ще й Божий суд!

Facebook, 22 червня 2018

Теги: