Немає нічого гіршого у світі як "добрі справи", тому що вони стимулюють гординю. Не даремно у народі кажуть, що "благими намірами встелена дорога в пекло".

Людина, яка постійно творить добро, хоч і запевняє всіх навколо, що вона грішна, насправді відчуває себе святою, і нічого хорошого не бачить навколо. Горда своїм добром, вона справляє перше і досить сильне враження "доброї людини".

Я колись щиро вірив у головну аксіому гордині: "Браття і сестри, для того, щоб бути добрими людьми і гідними звання християнина потрібно обов'язково робити добрі справи. Давайте будемо творити добро, щоб заслужити нагороду в Царстві Небесному". Однак бомжі, на яких я тренувався "творити добро", подаючи їм милостиню, потім ходили п'яні... І що ж доброго я для них сотворив? Але мені власне тоді було байдуже на те.

"Авторитетні християни" казали, що милостиня тобі все рівно "зарахована", а тих, хто її пустив на гріх, Бог обов'язково покарає. Але, якщо говорити відверто, то в цій філософії життя присутній лиш я. Бог, люди, світ Божий... то все лиш матеріал для побудови мого власного блага. Мені байдуже, що то я спокусив людину на зло своїм "добром", головне, щоб залишитись у виграші самому.

Одного разу один "авториттений бомж", що сидів на порозі храму з простягнутим стаканом, в який люди кидали гроші, строго мені заявив: "Більше не клади, ти вже сьогодні мені давав гроші".

Якийсь п'яничка виявився мудрішою за мене і достойнішою людиною! Саме це мене тоді образило, а не те, що він не прийняв моєї милостині. Мені кортіло тоді дати йому більше грошей саме тому, що вважав себе вищим за нього. Я не рахував себе йому рівнею, а він очікував на милосердя, а не на дешеву милостиньку.

Люди, яким я благодію, побуджений до того гординею, то лиш засіб для здійснення моєї мрії про вічне блаженство. Гордій людині кортить побачити нещасних людей, аби "пожуритися разом із ними" і відчути себе щасливим від того, що "мені більше в житті повезло ніж їй", "Бог мене любить", тому що "я це заслужив". Однак Бог, що Сам усіх збагачує, такий самий простак, як і той бідний бомж.

Гординя жаліє жалюгідних людей, а якщо точніше, вона всіх бачить жалюгідними і ні в кому не помічає собі рівні. Гординя то закваска, яка квасить душу й тіло духом зверхності. Тих, хто вартий на щось більше, вона завжди тримає в полі своєї уваги, щоб тихо їх ненавидіти, бо саме ненависть - життедайна енергія гордині, що штовхає її на великі подвиги та досягнення.

Гординя не може спокійно дивитися на чистих серцем людей, тому що вони раціональні та тверезі розумом особистості, які не будуть витрачати свої сили на дешеве акторство. Прості люди дратують підкреслено "добру людину" своєю природньою поведінкою і щирими словами. В їхніх очах добра справа, зроблена лукаво, виглядатиме відверто фальшивою.

Гординя думає лиш про себе, роблячи добро для інших. Вона вдивляється в брудніших за себе людей, аби підкреслити свою чистоту. Вона насолоджується чужою бідою, як вином, п'яніючи від самозадоволення. О! Як мені кортить сказати щось розумне тоді, коли якась людина впадає в безумство від болю життєвих втрат.

"Добрі справи" - це пряма і широка дорога для гордині, яку ми будуємо власноруч. Її кінець - пекло! Воно в кінцевому результаті виявиться не під землею, а на вершині блаженства і духовних "благодатних переживань", які я все життя штучно збуджую у собі, творячі "добрі справи".

Широка дорога самозакоханості несподівано обірветься саме в ту мить, коли я буду певний, що отримаю нагороду. Господь мені тоді скаже: "Я тебе не знаю, хто ти такий". "Я ж тобі все життя служив усердно,- відповім я обурено,- як Ти міг мене не впізнати". "Можливо, то був якийсь інший бог, якому ти служив, може то був ти?"

Святі мудреці говорять: якшо людина не бореться ні з жодним гріхом - значить вона вже в гордині знаходиться. Горе тій людині, яка не впадає у гріхи, які помітні для інших людей. Це перша ознака того, що її покинув Бог. Вона буде мислити в своєму серці про оточуючих її людей якусь відверту мерзоту, а її всі навколо хвалитимуть за добрі справи.

Коли людина свідомо чи не свідомо робить щось погане, вона принаймі в душі себе відчуває непотрібом і всіма силами намагається хоч для когось знадобитись, хоч чимось комусь прислужитись. Горда людина абсолютно самодостатня.

Гординю ніхто не зможе сам в собі помітити, якщо на неї не вкаже хтось інший. Горда людина не має потреби і не усвідомлює необхідності в когось попросити прощення. Вона не відчуває страх втрати близької людини. Вона не боїться самоти. Вона живе у світі "святим сатаною", який нікому і ніколи не вибачить ані найменшої провини. Але найстрашніше те, що, звинувачуючи інших у своїх невдачах, вона насправді не прощає самій собі своїх власних недоліків. Гординя від душевної туги вовком виє по ночам а вдень жорстоко кусає своїх суперників.

Коли жорстока людина "творить всім лиш добро", то переконана, що вона таки "добра людина" і ніхто їй не потрібен, навпаки всім необхідна саме її підримка, без неї ніяк і ніде, всі для неї щось винні і чимось забов'язані. Вона робить так багато всього, що в порівнянні з нею ніхто взагалі нічого не робить.

Горда людина сама, як для неї здається, нічим особливим не согрішила, і саме це дає їй право давати "вагомі" поради направо і наліво, від яких усі навколо тікають врозтіч. Горда людина добре це розуміє і для того, щоб її цінували і вихваляли її "добрі справи", вона намагається за всіляку ціну здобути владу і тримати людей насильно біля себе.

Це щось схоже на типового совкового продавця, який відчуває себе за прилавком "царем і богом", тому що дефіцити продаються тільки в нього. Якби не портреба у продуктах, яких ніде більш не можливо було дістати, то таку людину обходили б десятою дорогою. Але тут в магазині вона відчуває себе всіма улюбленою поважною особою і творить "добро" з відчуттям власної гідності. Вона може продавати бракований товар за великі гроші, і за це ще й подякують як за велику милість. О! Яка щаслива тоді гординя і які нещасні ті люди, які вимушені терпіти її на собі.

Хороший продавець, як і дійсно хороша людина, цінує кожного, хто до нього звертається. Він розуміє, що незамінних людей немає - якщо не куплять в нього, то поряд є інший магазин. Добрий продавець має потребу в людях більшу ніж вони в ньому. Блаженна й та людина, яка це усвідомила: "Хто бо тебе вирізняє? Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв?" (1Кор 4,7).

Воістину добра людина рада бачити кожного, і у кожного вона умильно просить, аби він дав можливість зробити щось добре для неї і і потерпіти свою присутність хоч на деякий час. Гординя ж завжди живе недосяжними ідеалами і не помічає за ними реальних пореб людей.

В дійсності ж немає ні ідеальної жінки ні ідеального, чоловіка ні слухняних до нестями дітей чи вірних до смерті друзів... це все вимоги гордині, яка нікого не може сприймати поряд із собою менше того, що вона із себе уявляє, не помічаючи при тому, що сама вона навіть близько тому "ідеалу" не відповідає.

Гординя - то безмежна віра у свою виключність. Вона точно знає як слід правильно жити, керувати державою, виховувати дітей, вести свою справу...Але ніхто так, як потрібно звісно ж не живе, не керує не виховує... Тобто світ котиться під три чорти і всім до того байдуже. Всім крім однієї на весь світ "доброї людини"!

Саме гординя побуджує людину творити собі мертвих кумирів і заколювати на їх вівтарях, реальних живих людей. Християнство бореться не стільки з кумирами, скільки з їх коренем, який захований в душі у людини - з гординею.

"Вони ж мовили до нього: «Що робити нам, щоб діла Божі чинити?» А Ісус відповів і сказав їм: «Діло Боже - вірувати в того, кого Він послав" (Ін 6, 28-29). Ми всі сьогодні так само, як і в ті далекі часи, коли Господь це говорив, невпинно шукаємо "технологію щастя" - що конкретно робити для того, щоб досягти конкретних цілей?

А нічого "особливо доброго" робити й не треба. Людина, яка любить іншу людину, буде з радістю займатися улюбленою справою, аби принести комусь радість своєю працею. Вона навіть не помітить, що, виявляється, робила якусь добру справу. Це природньо - робити щось добре, а тому й не примітно.

Добра Людина відчуває допомогу Божу в тому, чим займається, саме тому вірує та сповідує цю віру всім своїм життям. Звичайного людського спасибі для неї буде достатньо. Вона більш не чекатиме "небесних благ" за гробом, смиренно терплячи цей злий і невдячний світ.

У одного провідного місцевого бізнесмена брали інтерв'ю місцеві журналісти. Вони запитали в нього про "секрет його успіху". Він відповів: "Не знаю ніякого секрету. Я просто намагався добре працювати і отримувати задоволення від того, що це приносить комусь користь. Прикладом для мене є один мільйонер. Я щодня о сьомій ранку бігаю по парку, а він замітає вулицю. Для нього то велике задоволення, усвідомлювати, що люди ходитимуть по чистим тротуарам".

Реально добра Людина стає ще більш добрішою, коли навколо все погано, тому що недосконалість - це привід попрацювати. Вона проста та непоказна і керується у своїй прведінці радше серцем ніж головним розрахунком, вона говорить якісь слова не до того, а після того, як зробить щось добре і то заради того, аби подякувати за те, що їй дали можливість попрацювати.

Це як дитина, яка радіє "каракулям" своєї життевої картини і не соромиться ні перед ким своїх недоліків і не жалкує за минулим, тому що вона щиросердо намагалася прожити своє життя по-людськи і всім, кому мала змогу, допомогти.

Тяжко щось сказати про дійсно добру людину, про горду якось легше. Ну напевно добра людина така ж сама як і Христос.

Facebook, 22 липня 2018

Теги: