Православним, котрі думають про зміну підпорядкування, не рекомендую сперечатися з впертим настоятелем. Піп – професійний патякало, жонглер поняттями і фактами (а також “фактами”), які мирянам і, часто, йому самому, можуть бути незрозумілі. Краще просити/вимагати проведення парафіяльних зборів, на яких буде розглянуто питання подальшої юрисдикційної приналежності, а потім проголосувати.
* * *
Буває так, що отець притомний і симпатизує ідеї єдиної помісної. Але, з різних причин, він не може дозволити собі підняти знамено ПЦУ і закликати громаду обтрусити московський пил з черевиків. Парафіянам треба бути мудрими: виявити власну активність, розпочати діалог, ініціювати проведення зборів, зробити усе необхідне, щоб настоятелю лишилося тільки поставити свій підпис під протоколами.
* * *
Перша заповідь і головний канон церковного функціонера: «Нам скажуть, що робити». Авжеж, скажуть. І вкажуть, хто наші, а хто діти сатани. І пояснять, як трактувати Писання, святі канони і вашу священицьку обітницю. Так живе церква – єпископи, священики і миряни – усі варті одне одного. Тому маємо тяглість і спротив усьому здоровому і раціональному.
* * *
Неприхований тваринний страх за свою нікчемну безсмертну душеньку, бо впродовж десятиліть нам товкмачили про гарантовані гарантії тут і їх відсутність там. Не готували до “життя після розколу”. Не возлюбили той благословенний день возз’єднання, як друге пришестя Господнє. Тепер маємо панічні атаки від одної лише думки про те, щоб залишити ненайкраще, одначе тепленьке насиджене місце. Примітивний шкурний інтерес. Але це саме той випадок, коли, бажаючи зберегти свою шкуру, втрачаєш її. Бо страх паралізує розум і совість, робить людину здатною на найгіршу підлість – звісно, в ім’я Бога і святої правди.
* * *
Нарікають, мовляв, політика й інтриги, бездуховність. Діти мої, вітаю вас у реальному світі, в історичній церкві, де все неподєцкі. Можете слухати з амвонів житія святих для малят і зберігати душевний спокій, а можете покопатися в історії християнської церкви і спробувати не втратити віру в Церкву. Велика політика і великий бізнес, корупція і розправи над інакодумцями, канонізація вовків разом з ягнятами – усе це вже було, і не десь там, а у вашій єдиноправильній. Інтернету тільки не було, щоб зручно вкладати у вуха обивателю.
* * *
Українці і росіянці, усі поголівно, від проффесора до найдурнішого попа, раптом стали великими знавцями канонів. Молодці, треба йти далі: відмовитися від послуг адвокатів в судах, залишити без роботи цілу армію юристів. А якщо серйозно, час зрозуміти, що у руках церковних гросмейстерів канон як дишло. Дотриматися усіх їх в повноті неможливо ні теоретично, ні практично. Так є вже багато віків і так буде. Ієрархи оперують канонами, спираючись на прецеденти, традицію, інтуїцію, доцільність, вигоду. Канонічне право суперечливе і, так вже повелося, у випадку тяжких суперечок усі слухають єпископа під номером один, яким на сьогодні є патріарх Варфоломій.
* * *
Якщо піп заливає про неканонічність дій Костантинополя і таке інше – не забути запитати панотця про вік, в якому його рукопоклали у священика. Якщо, упаси Господи, це сталося до досягнення ним тридцятиліття, в порушення святих правил найсвятіших соборів, плюнути йому в нечестиві уста. В окремих випадках звершити повторну хіротонію (рукоприкладство).
* * *
Хочете хороше канонічне правило? Записуйте: «Церковні кордони мають слідувати за державними». Це цитата з ухвали священного синоду РПЦ.
* * *
Хто дійсно любить і прагне возз'єднання, не хоче, аби йому вклонилися в ноги, не чекає слів і сліз розкаяння. Він шукає найменшого приводу – жесту, погляду, поруху вій – дозволу підійти і пригорнути. «Що ми? Що ми? – говорили в УПЦ. – Ми тільки за. З канонами складно...» Коли ж розкрилися небеса, Божий перст торкнувся світлої голови Варфоломея, вдалося розплутати канонічні вузли і знайти компромісні рішення (ікономія), усе кирилове согласіє заволало в унісон: «Астанавітєсь!» ..Содоме, Содоме, не прийняв ти Божих екзархів, тепер тільки бігти з тебе і не озиратися.
* * *
Дивний Онуфрій. Визнає, що колабораціоністи на Сході незаконно озброїлись, просить їх скласти зброю (див. документ врціро). Натомість ті, мотивовані пенделем заблукалого російського солдата, тероризують, катують, убивають тисячі громадян України. «Так, – кажуть ієрархи УПЦ в особі Онуфрія, – вони наша паства, оці убивці і зрадники України. Але Бог з ними: чим би не бавилися, аби тільки в церкву ходили і причащалися... Давайте краще звернемо свій праведний гнів і канонічно-репресивну машину, проти Вселенського Патріархату, який надумав розкол зцілювати, і особливо проти отця N, котрий – о, небеса! – співслужив єпископові, з яким ми боїмося розмовляти. Забороняти таких негідників в служінні і позбавляти причастя!» Ось такий мудрий пастир, що має унікальний дар – вшановувати полеглих українських воїнів сидінням сракою на стільці.. Скажи мені “Je suis Onufri”, і я скажу, хто ти.
* * *
«Ви. Ніколи. Не просили. Автокефалії», – дає установку тов. Кирил, ритмічно розмахуючи невидимим годинником перед очима своєї пастві в Україні. «Ок, ми ніколи не просили автокефалії! – монотонно повторює МПвУ, – Наш патріарх Гундяй! Помремо всі до останнього!» Бог вам у поміч.
* * *
Ми є свідками стрімкого руху двох тектонічних плит, між якими неодмінно з’явиться або глибоке море, або непрохідні гірські хребти, або принаймні канавка святого Мотовилова. Оберіть рідніше для себе. Просто візьміть ручку і блокнот, пропишіть свої цілі, цінності, пріоритети, і зробіть вибір. Тепер це не вибір між “канонічною” і “неканонічною”. Це радше вибір між вчорашнім днем і завтрашнім. Сьогоднішній день повний непроглядного фаворського туману.
* * *
Моя мета не пересісти зі смердючого душного вагону у нормальний з кондиціонером, і не керувати локомотивом, а лише помахати іншим машиністам прапорцями.

Facebook, 19 грудня 2018

Теги: