Вона була необхідна перш за все для виконання зовнішньополітичних завдань. В умовах Холодної Війни Церква була мало не єдиною інституцією в СРСР, яку визнавав весь інший нерадянський світ. В обставинах політичної та культурної відірваності Радянського Союзу від зовнішнього світу совєти широко користувалася Церковними зв’язками.

Церковна організація, що безпосередньо здійснювала зовнішньополітичну діяльність РПЦ, називалася ОВЦС (Відділ Зовнішньо Церковних Стосунків). Цей структурний підрозділ довгий час очолював нинішній Патріарх Кирило (Гундяєв).

Після розвалу СРСР якісної зміни в церковно-бюрократичній системі РПЦ не відбулося. Вона й досі функціонує за старими партійно-номенклатурними схемами. Методи їхньої діяльності нічого спільного не мають з канонічним устроєм Церкви і залишаються монолітом строго вибудуваної їєрархічної вертикалі влади.

Після розпаду Радянського Союзу напрямок роботи церковно-бюрократичної системи РПЦ дещо змінився. Із зовнішньополітичної він був більше переорієнтований на внутрішньополітичну діяльність. Після краху та дискредитації комуністичної ідеології потрібно було створити нові «скрєпи», які б утримували свідомість бувших радянських громадян в єдиному моноліті спадкоємиці СРСР – Російської імперії.

Для виконання цього завдання Кремль задіяв РПЦ. Під соусом «православ’я» була створена модерна ідеологія «руського міра». Її головним пропагандистом став нинішній Патріарх РПЦ Кирило.

В умовах глобалізації світу ідеологія «руського міра» в Україні швидко втрачає свої позиції. В процесі демократизації України та її самостійного виходу на світову політичну арену, якісно змінюється й положення Церкви.

Такий стан речей в державі лиш сприяє нормалізації церковного життя. Українська Церква поступово виходить з лабет старої радянської церковно-бюрократичної системи і стає відкритою та доступною для самостійної взаємодії з іншими церквами світу.

Після того, як Константинопольський Патріарх Варфоломій 6 січня 2019 року надасть ПЦУ, яка поки що знаходиться в складі Константинопольського Патріархату, Томос про її автокефальний устрій, в Диптихах Вселенської кафолічної Церкви з’явиться ще одна Церква-сестра – ПЦУ (Православна Церква України). ЇЇ очолюватиме Митрополит Епіфаній.

Він стане причасником тої єдиної Літургії, яку здійснює Господь в Церкві Христовій. Православні Церкви, які є співучасницями Вселенської Літургії автоматично ввійдуть в євхаристичне спілкування з Митрополитом ПЦУ Епіфанієм. Офіційне, або видиме визнання цього факту невидимої для людського ока тайни євхаристичної єдності Церкви – то лиш справа часу і, вважаю, не довгого часу.

Заперечувати цей вже очевидний для всіх факт сьогодні не можливо. Відкинути з Вечері Любові мільйони вірян ПЦУ заради своїх власних політичних амбіцій – це гріх проти Євангельської правди: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф 28,19). Держава — то є форма організації та спільного життя того чи іншого народу.

РПЦ не визнає історичного факту створення на землі, де мешкає український народ, повноцінної Помісної Церкви. Паралельно з таким самим невизнанням Росією існування повноцінної Української державності. Православна Церква України має своє власне коріння і є продовжувачем духовної традиції древньої Київської Митрополії.

Якщо РПЦ й надалі буде проводити пропаганду зневаги та ненависті в своїх українських парафіях до нової церковної структури, вона може відділити себе від Вселенської Церкви.
Така безкомпромісна позиція МП лиш віддзеркалює політику РФ.

Якщо для Кремля літургічна ізоляція РПЦ й надалі буде необхідною, Московська Патріархія не визнаватиме ПЦУ. В умовах економічної та політичної ізоляції Росії РПЦ буде продовжувати виконувати роль ідеологічних «скрєп». Це може призвести до сутнісного відділення РПЦ від світового православ’я. "Отак будуть останні першими, а перші останніми!" (Мф 20,16)

Якщо ж політика Кремля зміниться і необхідно буде «налагоджувати мости» із зовнішнім світом, Патріарха Кирила з його «руським міром» можуть замінити на іншого. Ймовірно тоді новообраний Патріарх, наприклад популярний сьогодні в Росії митрополит Тихон (Шевкунов), визнає ПЦУ. В такому випадку РПЦ залишиться не ведучою, а рівнопрпаною Церквою в сім’ї православних Церков світу.

Але можливий ще й інший варіант розвитку подій. Російська Федерація може створити свою власну зручну в сучасних політичних обставинах секулярну ідеологію і відмовитися від послуг церковних бюрократів РПЦ. Ось тоді навіть важко спрогнозувати хто як і за що буде утримувати надто роздуту за останні тридцять років церковну інфраструктуру. Своїх власних коштів та необхідний для її обслуговування особистий персонал Російська Церква на сьогодні не має.

Всі ці ймовірні «сценарії» розвитку подій «після Томосу» то лиш здогадки в стилі «а що ж буде, якщо…». Яким чином в дійсності складуться обставини в майбутньому залежить сьогодні від вибору кожного свідомого християнина. Що з того випливе в кінцевому результаті знає лиш Бог.

Facebook, 03 січня 2019

Теги: