Приведу лиш одну, як на мене, головну тезу цього "продукту російської кухні піар-технологій".

В ньому, зокрема, стверджується про те, що "вас обманули і ПЦУ то не справжня автокефалія, патріаршества не дали, пару парафій за кордоном забрали..."

Але, очевидно, що трактування автокефаліїї в цьому відео свідомо переводиться із еклезіологічної у політичну площину. В порівнянні з тим, що отримали, то дрібниці!

Для християн надання автокефалії ПЦУ то не тільки вихід з ізоляції. Це перш за все лікування рани розколу. І в цьому, як на мене, незбагненний Промисел Божий.

Статус Церкви, хоч і важливе питання для церковних структур, але то дрібниця для віруючого серця. Життєво важливо те, що Митрополит Епіфаній взяв участь у вселенській Літургії. Тепер всі, хто від нього приймає причастя перебувають в Церкві із Христом. Це ж очевидно.

В УПЦ КП раніше не було євхаристичної єдності із Вселенською Церквою. Це сталося через політичні амбіції деяких ієрархів. На них в першу чергу лягає відповідальність за це.

Думаю, що віруючі люди, які в бувшому УПЦ КП з вірою підходили до Христа, отримували втіху. Блаженний Августин стверджував, що в розкольників-донатистів перебував Дух Святий, очікуючи того часу, коли відпавші члени Церкви знову приєднаються до неї.

Розкол - то не від'єднання однієї канонічної структури від іншої. Розкол - то перш за все від'єднання християнина від Чаші Христової. Зцілення розколу можливе лиш тоді, коли хворому члену Церкви, доки він ще остаточно не вмер, надати Причастя - "ліки Божества" (св.Іриней Ліонський). Розкол НІКОЛИ не лікувався іншим шляхом.

Вимога "каяття", що в минулому і сьогодні висовується зі сторони МП, як умова прийому в Церкву, то якийсь богословський "новоділ". По перше, коли ж таке благочестиве дійство хоч раз відбувалось в історії Церкви? А по друге, в чому каятися тисячам людей із здоровим глуздом, які були хрещені в бувшому УПЦ КП? Невже в тому, що колись Олексій ІІ з Філаретом владу не поділили?

І що ж, сьогодні, через імперські ілюзії Патріарха Кирила та хворобливі амбіції митрополита Філарета (Денисенко), всіх цих віруючих у Христа людей, що сповідують Нікео-Цареградський Символ Віри віддамо уніатам, католикам та протестантам? А вони досить успішно сьогодні провадять свою місію в Україні.

Отже, яким чином технічно відбулося зцілення розколу? Після того, як Константинопольський Патріарх Варфоломій 6 січня 2019 року надав ПЦУ Томос про її автокефальний устрій, в Диптихах Вселенської кафолічної Церкви з’явилася ще одна Церква-сестра – ПЦУ (Православна Церква України). ЇЇ очолює Митрополит Епіфаній.

Він є причасником тої єдиної Літургії, яку здійснює Господь в Церкві Христовій. Православні Церкви, які є співучасницями Вселенської Літургії автоматично входять в євхаристичне спілкування з Митрополитом ПЦУ Епіфанієм.

Офіційне, або видиме визнання цього факту - невидимої для людського ока тайни євхаристичної єдності Церкви – то лиш справа часу і, вважаю, не довгого часу.

Заперечувати цей, вже очевидний для всіх факт, сьогодні не можливо. Відкинути з Вечері Любові мільйони вірян ПЦУ заради своїх власних політичних амбіцій – це гріх проти Євангельської правди: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мф 28,19). Держава — то є форма організації та спільного життя того чи іншого народу.

Якщо інші автокефальні Церкви не визнають цього факту, значить вони мусять вийти з євхаристичного спілкування із Константинополем. Цього ніхто, крім РПЦ, не зробив.

Тому твердження, що "ПЦУ ніхто не визнав", з богословської точки зору - нонсенс. Строго говорячи, РПЦ себе відділило від всіх, відійшовши від євхаристичної єдності з Патріархом Варфоломієм. Чи може Патріарх Кирило точно знає кого Господь хоче бачити на Тайній Вечері, а кого ні?

Дана дискусія, якщо проводиться на рівні політичної термінології - пуста і Церкви не стосується, хоча в Церкві ведеться.

У дискусії на будь-яку тему має бути своя специфічна мова. Її мають провадити спеціалісти в галузі церковної історії чи догматики... Рівень дискусії щодо автокефалії має бути чисто богословський. Він має базуватися на євхаристичній природі Церкви. Християни нефахівці мають орієнтуватися на професіоналів.

Нажаль сьогодні церковна дискусія майже всюди проводиться мовою політичних піар-технологій. Більшість православних християн "по обидва боки канонічного фронту" легко перекидаються фразами і термінами, змісту яких майже не розуміють. Цим вони завдають неабияких страждань одне одному.

Кожен, проглянувши одне відео чи прочитавши дві з половиною церковні статті вже "все розуміє". Після того він поспішає продемонстувати опоненту свою "правоту" і його "не правильність". Євангельська мова любові трактується як невчасний в даних умовах "гнилий лібералізм". Богослови, які все життя віддали науці розуміння слів та їх значень, сприймаються з підозрою: "Чи не автокефал ти бува????"

ПЦУ на сьогоднішній день - то така сама Церква, як і РПЦ. Говорити, що це не Церква, то є гріх проти Духа Святого. Адже Духом Святим Отця Небесного у Христі живе Церква. В таїнствах Церкви людина має можливість жити у Христі по Його заповідям.

Може хтось із недобросовісних критиків автокефалії присвятив своє життя тому, щоб привести до Церкви Христової хоч одну душу? Чи знайдеться критик, який скаже:" Так, я багатьох привів до Христа"? Не впевнений, що відшукається такий! Бо істині трударі на ниві Господній знають, який то важкий і невдячний труд. Вони душою відчувають як Господь радіє знаходженню хоч би однієї загубленої вівці. Для чого у Христа цю радість віднімати? Кому крім невіруючих у Бога церковних б'юрократів це вигідно? Чи не гріх виганяти з Церкви тих, кого приводить туди Отець Своїми шляхами: "Ніхто не спроможен прийти до мене, коли Отець, який послав мене, не приведе його..." (Ін 6, 44).

Facebook, 14 січня 2018

Теги: