Вперше "приєднання" уніатів до православних відбулося в 1839 році на Полоцькому Соборі, що "відмінив Берестейську унію 1596 року". Ніякого "чина прийому уніатів у православ'я" написано не було. Акту каяття в єресі не проголошувалося. Богословського формулювання віросповідних помилок, які хоч би якось виправдовували в очах уніатів дії РПЦ, не було здійснено. І це не зважаючи на те, що уніати сповідують Символ Віри із єретичною вставкою "філіокве".

Ні перерукопокладань греко-католицького духовенства ні перехрещень мирян не було здійснено. Всіх єпископів та священиків прийняли в сущому сані. Натомість приписувалося поминати замість Папи Римського Святейший Правительствующий Синод.

Загалом було насильно оправославлено близько трьох мільйонів уніатів; відібрано все майно та культові споруди Греко-Католицької Церкви; переведено в підпорядкування Міністерства Сповідань близько 4000 духовенства та 1600 уніатських парафій; знищено близько 60 базиліанських монастирів. Почаївський базиліанський монастир став православною Лаврою. Побудований на кошти базиліан німцями та італійцями Успенський Собор в Почаєві було привласнено православним монастирем.

Указом імператора Миколи І 1839 року заборонявся перехід із православ'я в уніатство.... Уніатських єпископів, священиків та мирян, які були не згодні зрадити свою рідну віру, заарештовували та засилали до Сибіру разом із сім'ями.

Офіційно це приєднання трактувалося як "об'єднання" заблудлих чад, що віками терпіли гніт католицизму, із єдиновірними братами православними.
В подробицях про цей собор можна прочитати тут https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Полоцький_собор

Чим було спричинене така швидка ліквідація унії? В 1831 році на територію Польщі, Західної України та Литви ввійшли каральні експедиційні російські війська. Вони мали на меті ліквідувати Польське повстання. На окупованій Росією території відразу були введені загальноімперські закони, згідно з якими існування будь-яких інших конфесій крім православної було заборонено.

На той час боротьба з уніатством вважалася боротьбою з католицизмом та польськими впливами на цих територіях. По суті знищення уніїї означало викорінення місцевої еліти та орієнтованої на Західну Європу культури. На базі цієї боротьби створювався своєрідний залізний занавіс між Європою та Росією...

Вдруге "довгоочікуване об'єднання" УГКЦ з РПЦ відбулося у 1946 році на Львовському Соборі. Воно було ініційоване Сталіним, який планував створити на базі утвореної ним Московської Патріархії єдиний всесвітній православний центр. Для цього йому потрібно було добитися внутрішньої конфесійної єдності.

Метою цього Собору, як і Полоцького собору, була ліквідація УГКЦ. Діяннями "собору" було ліквідовано рішення Брестейського Собору 1596 року та оголошено воз'єднання УГКЦ з РПЦ на прикдаді єдності українського народу з російським.

На Львівському Соборі не було жодного уніатського єпископа. Очільника УГКЦ митрополита Йосипа Сліпого як і більшість єпископату було ув'язнено та заслано до ГУЛАГу. Очолив цей собор священик Гавриїл Костельник.

Як у випадку з Полоцьким собором, цими діяннями Львівського Собору був ще більше унеможливлений зовнішній культурний та освітній вплив на християн, які проживали на території СРСР. Створювалася єдина і повністю контрольована владою церковна структура.

Ні приписаного Церквою у випадках переходу в православ'я інших конфесій, каяття в єресі, ні перерукопокладання, ні доповнення хрещень миропомазанням, ні перехрещення не відбулося. Ієрархи РПЦ, як і століттям раніше, керувалися лиш приписами влади та допомогою поліції.

Після розпаду СРСР РПЦ не вибачилося за це і не сіло за стіл переговорів. Повністю згоден із висновками професора Петербурзької Духовної Академії о. Георгія Митрофанова про цей Собор, який він охарактеризував як закладену совєтами "міну сповільненої дії", яка вибухнула розколом православної Церкви та міжконфесійних протистоянь в 90-их роках у Західній Україні. https://youtu.be/T6viE6wpi7I

І останнє. Немає безгрішних людей у світі. Тим більше не може бути безгішних конфесій. Були часи, коли уніати добряче православним насолили. Але й православні їм за те сторицею відплатили. Сподіваюсь, що пам'ять про власні гріхи дещо остудить бажання осуджувати інших.

Історія не дає приводу гордо іменувати себе християнином нікому. Бо християнин керується в своїх діях не помстою, а любов'ю.

Facebook, 23 січня 2019

Теги: