Діалог Христа з юнаком завершився наступними словами, зверненими до апостолів: "Мої діти, як тяжко отим, хто надію кладе на багатство, увійти в Царство Боже!Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!" (Мк 10, 24-26).

Батюшка, який тлумачив ці слова, акцентував увагу на тому, що саме прості бідні рибарі, неосвічені простаки, як діти, довірилися Христу і, облишивши все мирське, пішли за Христом, а не розумні багатії, фарисеї чи книжники.

Признаюсь відверто, мені було дуже неприємно слухати такі акценти з вуст доволі заможної людини, яка сама живе в сучасному шикарному будинку, їздить на іномарках, будує різні церковні будівлі у славу свою, в той час як батюшки з його благочиння ледь животіють з дітьми по квартирах...

Так, розумію, що прийдешні покоління не згадають таких єпископів, ігуменів чи благочинних, які будуть турбуватися про "мирську марноту", тобто про добробут своїх підлеглих та їх дітей. А от як побудуєш якусь там стометрову дзвінницю чи трьох метровий мур навколо храму, тоді колись можливо згадають: "Ось протоієрей такий-то побудував!!!" Ну хіба не варто будувати церковні хати у "славу Божу"!

Але давайте глянемо чесно у віччі євангельскій правді. Звичайно ж не гріх щось будувати. Але чи акцентує увагу на цьому Євангеліє? Чи варто сакралізувати те, що потрібно робити скромно і просто, не очікуючи нагороди чи подяк? Чи, дійсно, заради Христа так безкорисливо пішли учні за Месією? І чи не схожі ми, сучасні віруючі християни, на них?

Отже Господь після розмови з багатим юнаком сказав, звертаючись до учнів: "Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже! І учні жахнулись від слів Його" (Мк 10, 23).

Чого так злякалися апостоли? Прочитайте далі євангельський текст і зрозумієте самі: "Тоді озвався Петро і сказав до нього: “Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?” (Мф 9,27).

Вони насправді вимагали у Господа гарантій, "а чи не прогадали ми, облишивши свої бідні домівки, нужденні родини, діряві сіті, заради Месії"?

Господь говорить, що ні не прогдали, але царство Його не від цього світу цього і Йому потрібно буде постраждати, аби дарувати людям Царство Небесне: "Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сестер, або матір, чи батька, або діти, чи поля ради Мене та ради Євангелії,і не одержав би в сто раз більше тепер, цього часу, серед переслідувань, домів, і братів, і сестер, і матерів, і дітей, і поля, а в віці наступному вічне життя.... Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть..і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!" (Мк 10, 33-34).

Але чи могли Його учні тоді хоч щось конкретне второпати про Царство Небесне, Воскресіння та життя вічне? Адже, не дивлячись на глибоку прив'язаність до Христа, дійсним ідеалом для них був той багатий юнак.

Вони для себе планували зовсім інше майбутнє, саме таке, від якого й застерігав їх Господь:
"І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе.А Він їх поспитав: Чого ж хочете, щоб Я вам зробив? Вони ж відказали Йому: Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!" (Мк 10, 35-37).

Впевненості у майбутньому, багатства та процвітання просив у Вчителя Іоанн, найлюбленіший з учнів. О! Як ми, православні християни, які так люблять їздити у закордонні поїздки по святиням православного світу, молитися не стільки в гарних скільки в шикарних храмах, носити золоті хрести..., схожі на нього!

Навіть Смерть Христа, розчарування у всіх своїх амбіціях, пов'язаних із Месією, не змогла викоренити із сердець людських цю ось мирську гординю, яка й донині освячується релігією.

Під час Вознесіння Господнього Його учні щиро запитували: "Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?" (Дії 1, 6).

І Господь знову й знову розчаровує їх: "Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі..."( Дії 1,8).

Святий Климент Олександрійський, який написав цілу повість про євангельського юнака, говорить, що Господь не засуджує багатих, але й не хвалить бідних. Адже часто, ті, хто кидає багатства, ніяк не можуть зректися гордині, яку в собі довгий час кормили грошима. І останнє може бути гірше першого - бідність гірше багатства: чи не безумство превозностится вище неба, не маючи навіть чим гордитися?

Господь, як пише апостол Марко, полюбив заможного юнака. Але Він не міг поки що так само, як його, полюбити Своїх учнів. Бідні рибарі марили тим, в чому той праведний багач вже встиг розчаруватися. Апостоли, по-правді говорячи, корисливо до Нього відносилися. Тому й Ісус сказав: “Краще для вас, щоб Я пішов” (Ін. 16: 7)

Бог змирявся з прагматичним ставленням до Нього найближчих друзів. Він терпів людей, які Його не любили просто, як діти свого батька.
Апостоли Його полюбили щиро і самовідданно пізніше, Духом Святим.

Де взяти любов до людини, з якої не маєш ніякого зиску, але мусиш жити з нею? А вона ще й користується тобою! Господь дає цю любов, якщо попросити сили жити далі разом. Він знає як це, бо Сам подібне пережив.

Після краху всіх сподівань учнів на Христа, вони нарешті змогли полюбити Самого Христа. В кожної людини, яка зв'язується із Богом відбувається щось схоже.

Вона ходить в храм для того, щоб дякувати за шикарну кар'єру. Але чи зможе вона подякувати за життєві втрати, як дитина, трішки полементувавши, вдячна батьку за те що він щось небезпечне прибрав з її рук?

Це також стосується й історичних гріхів православ'я. Чи спроможні християни зберегти вірність Тому Богу, Який знищив усі величні християнські імперії? Чи зможемо ми заради Царства Небесного пожертвувати ілюзіями на панування царства земного - "Святої Русі".

Святий Симеон Новий Богослов писав, що якби був можливий ідеальний устрій життя на землі, то люди б не вмирали. Але люди не вічні і відходять з цього світу. Гордитися їм нічим: "Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне" (Мф 5, 3).

До православних, навпаки, причепилися сьогодні звідкись такі прикметники, як "бідні", "неосвічені" та "злі".

В 1917 році Господь попустив криваву операцію по видаленню з Тіла Христового ракової пухлини гордині. Нині Церква знову стає на той самий дореволюційний шлях. Але чи дійде вона до таких самих наслідків?

В наші дні від вибору кожної віруючої у Христа людини залежить доля Церкви Христової!

Denka-kds.livejournal.com, 27 січня 2019

Теги: