1. «І на оновленій землі…»

В книзі Буття є епізод, описаний в сотнях проповідей, тисячах літературних текстів та творах художнього мистецтва. Православна Церква згадує цю подію, святкуючи день свого народження — Трійцю. Йдеться про історію будівництва Вавилонської вежі, «змішування язиків» і розсіяння народів по лицю землі.

Який зв'язок між такими віддаленими у часі історичними подіями і такими діаметрально протилежними явищами як будівництво вітхозавітного Вавилону гордими людьми та будівництво новозавітної Церкви смиренним Богом?

Після потопу на всій землі ще не було розмаїття етносів і народностей, а жив лиш один єдиний народ Божий. Першою на землі формою організації людей в спільноті був Кагал. В Септуагінті це слово на грецьку мову було перекладено словом «Еклесія», а на мови слов’янських народів «Церква».

Коли вся земля була очищена і оновлена, Ной і його сини підносили «подячні жертви» - по нашому Літургію, євхаристію (з гр. «подяка») за своє спасіння. На омитому потопом лиці землі, по якому селилися діти Ноя, «бѣ́ вся́ земля́ устнѣ́ еди́нѣ, и глáсъ еди́нъ всѣ́мъ» (Бут 11,1). Буквальний переклад з єврейської «вся земля була одна губа (софа) і один глас». Синодальний переклад неточний «На всей земле был один язык и одно наречие» і висвітлює скоріш філологічні теорії, аніж богословські істини.

До розсіяння народів устами своїми людина молилася Богу, і то є сакральна літургічна мова: «Господи устне мои отвверзеши и уста моя возвестят хвалу твою» (Пс 50,17). Живе, одухотворене творіння звертається до Творця з проханням про дар молитви, що складає суть її душевного життя».

Церква в своєму первозданному стані була не стільки якоюсь установою Божою на землі, скільки втілювала природну потребу людини в молитві, і навколо олтаря організовувала життя суспільства.

В зв’язку з цим вислів «глáсъ еди́нъ всѣ́мъ» (11,1) означає євхаристичне спілкування людей між собою на Літургії (з грецької «спільна справа»). Тобто, люди могли говорити на різних мовах, тому що розселялися по різних куточках землі, але при тому прекрасно розуміли одне одного, тому що молились однаково. На землі було багато олтарів, але всі вони були присвячені Єдиному Богу.

До будівництва Вавилонської вежі світ був однією сім’єю, яку збирало докупи молитовне предстояння за літургічною трапезою. Але поступово в людях почало щось змінюватися, вони почали виокремлювалися в групи за певними ознаками та інтересами і протиставляти себе іншим.

Коли народи почали забувати мову молитви, «софа», яку творили устами, відповідно перестали розуміти звичайну мову «лашон», яку творили язиком. На заваді тут стала зовсім не лінгвістика, а відсутність любові. «Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого.» (Ін 8, 43). Господь звертався з цими словами до іудеїв, які увірували в Нього, на зрозумілій їм єврейській мові. Ця неприємна євангельська історія стосується і нас, християн, які «увірували в Нього», але у нас зімкнені від злоби уста, і не вистачає слів в національній мові, щоб висловити невдоволення одне одним.

До епохи Вавилонської цивілізації Церква охоплювала все життя окремої людини і супроводжувала все людство в цілому. Сутність Літургії виражалась не стільки в якомусь установленому з неба спеціальному чинопослідуванні, скільки у вільному прагненні принести подячну жертву за цей найцінніший для людини дар молитви, який за висловом святих отців є диханням душі. В ще не перенаселеній землі не так проблемно було щось здобути для прожиття, як не забути про Бога в надлишку благ земних.

2. «Загибель Імперії».

Ной і його сини жили в оновленому стражданнями світі, який їм подарував Бог. Жили, пам’ятаючи всі жахіття, смерті тих людей, які в своїй гордині посміялись над смиренним Богом, що хотів всіх врятувати від смерті в Ноєвому Ковчезі, але люди не захотіли. Поступово в буденних проблемах і героїчних звершеннях племен і народів пам'ять про це зникала. Людина з революційним запалом під проводом народних лідерів і національних героїв, які посіли місце патріархів-жерців, будувала новий світ. «Мы наш, мы новый мир построим», а вже «застарілий», традиційний світ Єгови «До основанья мы разрушим» (Інтернаціонал). Вінцем їх творіння й стала Вавилонська вежа.

В оригіналі тексту книги Буття про Вавилонську вежу сказано, що її начало знаходилось на небі а зовсім не на землі, як у звичної будівлі. Слово «вежа» по-єврейські «мігдал», то не оборонна споруда, а жертовник, що зв'язував "небесних богів" із їх "земними слугами". Ніякої іншої функції крім релігійної вона не несе.

Однак кому приносились на ньому жертви? Релігієзнавці можуть вказати на безліч богів, яким поклонялися вавилоняни, але Біблія, не вказуючи конкретне «божество», говорить про суть ідолопоклонства. Цивілізація, яка досягла максимуму свого матеріального розвитку в гордині втратила потребу в Бозі, а точніше замінила живого Бога на мертвого ідола, який втілював в своїй потворній подобі образ розбещеного людського духу. Відповідно мова на якій людина спілкувалась з Богом, була забута і замість Духа Святого людей об’єднував релігійний ентузіазм в здобутті земних благ.

В духовному вимірі, в якому Писання й написане, Вавилон будувався зверху вниз. Це поетичне вираження стрімкого духовного падіння людства без богооткровенної релігії.

«Розсіяння народів» і знищення Вавилону то надзвичайно важлива подія в історії людства. В тексті Священного Писання описано, що перед тим, як зійти до будівничих славнозвісної башти, щоб «змішати язики» відбувається діалог між Лицями Святої Трійці: «Тож зійдімо, і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного» (Бут 11,7). Такий Божественний діалог, таку сокровенну паузу в Писанні ми зустрічаємо лишень перед створенням Людини, або перед вигнанням її із Раю після гріхопадіння.

Бог насправді не чинить наперекір людям, виганяючи їх з Раю, і Він не робить незрозумілою одну загальноприйняту між людьми мову, аби перешкодити спілкуванню. Розділяючи людей, Він рятує їх від погибелі, до якої вони колективно прямують з вірою в «світле майбутнє»: «Блажен муж иже не идет на совет нечестивых» (Пс1,1).

Він смиренням Своїм перемагає гординю, бо сходить до стіп людини, яка мнить себе вище за Бога. Він по слову Златоуста позбавляє нас чогось доброго, бо хоче подарувати щось краще. «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча» (Мф 10, 34). Він розсіює єдність у гріху, який лиш тимчасово об’єднує навколо якоїсь цілі, і розлучає згодом навічно.

Господь не спокушає свою твар злом і не сварить нас одне з одним. Коли гріх входить в людину, то вона втрачає цілісність і члени її тіла, по вислову апостола Павла, «воюють між собою». Так буває між людьми, коли в одній сім’ї, в якій обоє говорять на українській мові і при тому не чують одне одного і навіть не збираються зрозуміти. Так сталося і з людством після Вавилону.

Ця історія продовжується донині,наприклад між Росією і Україною. Маючи одне коріння наших мов - слов’янське, прекрасно розуміючи одне одного без перекладачів, маючи навіть одну релігію, ми не можемо знайти порозуміння між собою.

Господь знищив єдність людей в імперії, яка намагалась нівелювати всі мови і релігії в моноліт політичної єдності і тримається на гордині окремої особистості – я є народ, народ є я. Будь-яка імперія, монархія, плем’я намагається бути для людини тим, чим є по природі для неї Церква, прагне підмінити тим самим благодатну єдність людей у Церкві, а замість проповіді Слова воліє створити ідеологію національної єдності людей за політичними інтересами.

В сучасних устремліннях деяких країн відчувається прагнення побудувати на основі традиційної релігії потужну ідеологію. На прикладі «русского міра», ми можемо бачити яскраву тому ілюстрацію. Господь зберіг красу Свого світу в різноманітті культур і народів, які самостійно шукали на своїх історичних шляхах Бога-Слово. Чаша одна – але різні люди до неї підходять; Церква одна – але в ній знаходяться різні народи. «Егда снизшед языки слия, разделяше языки Вышний: егда же огненныя языки раздаяше, в соединение вся призва, и согласно славим Всесвятаго Духа» (кондак П’ятидесятниці).

3. Церква Духа Святого.

В П’ятидесятниці на землю повертається древня єдність людей у Слові, Котре явило Себе у Христі. Заради спасіння малого стада вірних Богу людей і окремої людини від рабства соціальним доктринам, Господь розсіяв народи Вавилону. Саме з цієї причини Він завжди знищував і православні, і язичницькі імперії.

В П’ятидесятниці Господь подарував апостолам в першу чергу саме цей дар «софа». Вперше ще з часів Вавилону в устах рибарів Христових з’явився дар молитви. Бог подарував Церкву тим людям, які тисячоліття назад забули, як служити Літургію. В традиційній по формі і культу релігії, яка була започаткована Самим Єговою, з’явилось внутрішнє наповнення – Дух Святий. Крім даного апостолам дару говорити різними мовами, на яких розмовляли іудеї розсіяння, що прийшли відсвяткувати згідно Тори своє національне свято «п’ятидесятницю», вони отримали ще й благодатний дар Слова.

Дар говорити на різних мовах мав не головне, а другорядне значення, і був тимчасовим. На цьому не варто акцентувати особливу увагу, як це роблять протестанти-п’ятидесятники. Все-таки першими християнами, які були живими свідками П’ятидесятниці, були євреї, виховані в одній теократичній традиції, об’єднані однією релігією, які просто знаходились в різних культурних поясах.

Євреям було легше зрозуміти звернену до них проповідь Петра, яку він сказав на єврейській мові. Це те ж саме, що звернутися до українця, який довго живе в канадській діаспорі на українській мові. Ніхто не перекладав слова апостола для тих перших трьох тисяч слухачів, про яких згадується в книзі Діянь, і які відразу після проповіді хрестились від апостолів. Історія не знає жодного факту, щоб хоч один апостол, крім Павла, який знав мови завдяки своїй освіті, звертався до язичників на їх рідних мовах. Майже всі апостоли старанно виконували саме цю заповідь Христову: «Але йдіть раніш до овечок загинулих дому Ізраїлевого» (Мф 10,6).

Головний дар Апостольської Церкви то є Сам Христос, Яким в Дусі Святому живуть християни. Святий Кирило Александрійський говорив, що ті дари, якими Господь напував апостолів перебуваючи три з половиною роки з ними, проявилися і актуалізувалися в П’ятидесятниці. «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім'я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ін 14,26). Христос – то є повнота соборності Церкви, причасниками якої ставали всі ті, хто після проповіді приймали участь в таїнствах.

Ми не кажемо в молитві Дух Святий-перекладач, а Дух істини. Святоотецька традиція розуміння П’ятидесятниці, звичайно ж, говорить про даний тимчасово апостолам дар говорити на різних мовах, але мовах лиш іудейської діаспори. Святі отцв все-таки акцентують увагу на іншому, набагато важливішому дарі Божому, доступному всім без виключення, і завжди в Церкві присутньому: «Саме тому Він доторкнувся до цієї частини тіла,- пише св. Ніколай Кавасіла,- і можна було на голові кожного бачити вогонь в образі язика, щоб,думаю, виглядом язика пояснити причину Свого пришестя, тому що Він зійшов, щоб пояснити споріднене Собі Слово і розкрити Його тим, хто не відає. Таке діло язика, котрий виносить зсередини назовні сокровенне, будучи провісником сокровенного життя душі».

Церква то по суті молитва Христа Отцю в Дусі Святому, а зовнішні форми цієї тайни завжди були різні. Соборність церкви визначається Єдністю Божества Самого в Собі і участю в цій тайні людини. «Соборність,- писав св. Кирило Александрійський,- то повнота благодатних дарів в Церкві».

Про повернення цього древнього дару соборної церковної молитви, входження людини в тайну Святої Трійці й говорив Господь з самарянкою: «Але наступає година, і тепер вона є, коли богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців» (Ін 4,23).

Чи таких богомольців було дванадцять навколо Христа, чи може один батюшка і його матушка на хорі в сільському храмі, чи тисячі християн в Почаївській Лаврі, - повнота Церкви від того не зменшиться і не збільшиться: «Хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ін 4,14). Церква починається зверху, вище тієї висоти, на яку вознеслись будівничі Вавилону, тому її дари невичерпні і її сутність незбагненна.

Denka-kds.livejournal.com, 16 червня 2019

Теги: