Перші християни ще довгий час після Воскресіння Христа перебували в Єрусалимі. Але вони не розшукували де знаходиться саме той хрест, на якому був розіп’ятий Ісус.

В цьому не вбачалося практичної потреби. Зображення хреста було невід’ємною частиною богослужіння. Господь реально живе, помирає на хресті і воскресає там, де звершується Літургія: «Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде» (1 Кор 11, 26).

Офіційне церковне передання говорить, що у IV ст. хрест Господній віднайшов в Єрусалимі Костянтин Великий та його матір Олена. Навряд чи коли-небудь раніше Церква спеціально займалася б пошуком археологічних артефактів, пов’язаних із життям свого Засновника. У Церкви на той час не було для цього ні можливостей ні нагальної потреби.

Довгий час Єрусалим не вважався «головною святинею християнського світу», як наприклад Мекка для мусульман - де євхаристія там і святиня.

Христос втілився для того щоб жити з людиною. Для цього Він користується тими дарами, які благословляє переємник апостолів священик. Коли християни переставали споживати таїнства, аби бути людянішими і добрішими, Господь їх більше не давав.

Бог не освячує тих предметів, якими людина не користується для свого спасіння. За відсутності Духа Святого храми обителі чи лаври поступово перетворювалися у пустки або у музеї.

Римляни за повідомленням єврейського історика Йосифа Флавія у 70-му році зрівняли Єрусалим з лицем землі. Вони назвали це місце Єлія Капітоліна на честь римського Капітолія. На місті Єрусалимського Храму побудували святилище богині Венери, який охороняв невеличкий загін солдатів.

Римська влада заборонила євреям відвідувати місто. Перші християни були переважно євреями, а для охрещених язичників воно не було рідним, тому у місті доволі довго взагалі не було християн.

Навіть у Візантії аж до VI ст. Єрусалим не був кафедральним містом і підпорядковувався Антіохії. Християни відносилися до цього дуже просто: «Надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви… Богомольці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців…» (Ін 4, 21-23).

Нова імператорська династія Костянтина Великого відродила місто як християнську святиню і повернула йому свою стару назву – Єрусалим. Однак Костянтин був вихований в язичницькій релігійній культурі. Він хотів відродити християнство, але у старих міхах язичницької побожності.

Перший християнський імператор мав на меті зробити Єрусалим для християн на Сході чимось схожим на Римський Капітолій для язичників на Заході. У Римі до речі стояла статуя його генія, перед якою приносилися жертвоприношення задля блага імперії.

По-іншому імператор вчинити не міг. Це було близько для нього. Так було зрозуміліше для людей, які із звичайних язичників вимушені були нашвидкоруч стати зразковими християнами. Хто міг збагнути те євангельське «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ін 4, 24)?

Костянтин з дитинства знав про масові паломництва до Дельфійського оракула за пророцтвами на майбутнє, про Олімпійську гору, куди люди прямували аби вимолити собі у богів якісь земні блага, про чисельні освячені богами та дріадами цілющі джерела, які зцілювали від безпліддя…

Такої релігійної практики не було у древній Церкві. Поступово із входженням Церкви у соціальне і політичне життя по суті язичницької римської держави, звичні для язичників релігійні традиції ставали частиною церковного культу. Поряд із Святинею небесної Євхаристії з’явилося безліч «святиньок», якими тепер можна було навіть торгувати.

Єпископи та священики розпочали одягатися на манер державних римських вельмож, Літургія набула рис придворного церемоніалу, звичайні парафії перейняли назву адміністративних одиниць імперії (єпархії, митрополії…). Нова християнська імперія зробила хрест символом своєї державності.

Придворний єпископ Костянтина аріанин Євсевій Кесарійський, який написав його житіє, придумав міф у якому фігурує хрест. Ніби перед битвою із конкурентом на владу Мексенцієм у околицях Риму біля Мальвійського мосту Костянтину з’явився хрест на небі і пролунав неземний глос: «Цим переможеш». Костянтин переміг.

З тих пір зображення хреста вийшло за межі Літургії. Воно стало елементом державної ідеології і було розміщене на імператорському штандарті – лабарумі, з яким він ходив у військові походи.

Пам'ять про подію віднайдення імператорською родиною в Єрусалимі Хреста, стала згодом державним святом – Воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього. Будемо відвертими, для Рівноапостольного Костянтина (який до речі на той момент ще був не охрещений) це був перш за все політичний жест. Для нього було важливо показати для народу Божого «небесне походження» своєї земної влади, символом котрої відтепер став хрест.

Однак ця святиня не врятувала його від вбивства ним своєї дружини і сина, від переслідування св. Афанасія Олександрійського та влаштованого ним багаторічного гоніння на сповідників православного Нікейського Символу Віри. Більшу частину свого життя він був ярим єретиком. В кінці життя Костянтин охрестився від аріанського єпископа Євсевія Кесарійського.

Натільний хрестик не амулет-оберіг, він не врятує людини від гріха. Прикладання до чисельних святиньок не дасть гарантії на безпечне життя. Відвідування святих місць не додає більше благодаті, якщо у серці не буде любові. Звичайно і усе перелічене не погано, але немає нічого гіршого, коли людина за цим усім Бога не бачить і не звертає уваги на іншу людину.

Свято Воздвиження було першим офіційним церковно-державним святом у Візантії. Нині це просто велике двонадесяте церковне свято. Його лейтмотивом є Божа любов до людини: «Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Єдинородного послав у світ, щоб ми через Нього жили. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1 Кор 4, 9-11).

P.S. Коли я вчився в семінарії, один викладач нам відверто говорив: «Якби зібрати усі частинки Хреста Господнього, зі всього світу, то його б і краном важко було підвести, не тільки до Голгофи донести».

Ці слова багато чого тоді мені прояснили. Але вони ні на йоту не порушили віри у те, що Божою благодаттю у кожному храмі хрест Господній той самий на якому Він був розіп’ятий і тому то велика святиня.

Facebook, 27 вересня 2019

Теги: