Вчився св. Василій в Афінському університеті. Там здобувала освіту практично уся тогочасна аристократія Візантійської Імперії.

Звичайні студенти побоювались вступати з ним в полеміку. Не тому, що він був фізично "великий", навпаки, зріст мав маленький, те ще й на додаток був худющий. Ухилялися його скаженого завзяття: доки не "добивав" у полеміці свого супротивника, доти не міг заспокоїтися. Пізніше ця риса, та ще його крутий норов згодилися в диспутах з аріанами.

Його друг св. Григорій Богослов, врятував св.Василія від студентської "дідовщини". Не дивлячись на взаємну відданість одне одному, св. Григорій завжди сприймав св. Василія як старшого і головного "неперевершеного в житті, слові та моралі».

Серед світської молоді він мав неабиякий авторитет.

Василій здобував юридичну освіту. В античному світі юристи були більше ораторами ніж знавцями законів. Мало не все місто сходидлося подивитися на ораторські двобої адвоката з прокурором.

Бабця Василія Макрина одного разу спостерігала за диспутом, в якому брав участь її онук. І сказала, що він "далеко піде" і може юридичною кар'єрою занапастити свою душу. А в їхній родині аж декілька святих - бабця Макрина, мама Емілія, брат Навкратій, сестра Макрина, та ще один брат Петро Севастійський. Син -адвокат! То було б "позорище" для такої благочестивої родини.

Але не моралізаторство бабуні, а несподівана смерть одного з братів змусила його охреститися. Запалившись одразу після хрещення вогнем "ревності по благочестю", він підібив свого "наївного" друга св. Григорія Богослова йти з ним у свою заміську дачу на річці Ірис, аби подвизатися.

Там вони обоє, керуючись неофітською пристрастю до подвигів благочестя, втратили здоров'я. Ось що пише у своїх спогадах про ті часи св.Григорій: "Згадую той хліб, у який засаджував зуби, як в розчин і думав, що вони там і залишаться. Засовував руки в холоднющу воду і думав, за які гріхи я оце терплю".

Після року аскетичних трудів св. Григорій поїхав до дому лікуватися і займатися своєю улюбленою літературою та філософією. А Василій вирушив у подорож по коптських монастирях, з метою таки досконало розібратися в духовному житті.

Плодом його подорожі стали знамениті монашеські Правила, завдяки яким він намагався впорядкувати християнське подвижництво і застерігав інших християн від тих помилок, яких припустився сам.

Після поїздки його посвятив Кесарійський єпископ Євсевій у пресвітери. Але молодий священик з такими здібностями не міг пасти задніх. Як згадує св.Григорій Богослов "Євсевій керував містом, а пресвітер Василій керував керівником".

Це часто призводило до суперечок, які розбороняв св.Григорій. Згодом св. Василія самого було посвячено у єпископи Кесарії.

Час його єпископства припав на аріанського імператора Валента. Практично всі правослані єпископи імперії вимушені були приймати аріанську "державну релігію". Всі, крім Кесарії.

Імперський чиновник вищого рангу перфект преторію Сходу Модест напоумлював його підкоритися імператору. Він йому відповів: "Не можу поклонятися творінню, бо й сам є творіння Боже і маю повеління бути богом".

Коли вже сам імператор зі своїм помічником Урсакієм, колишнім кухарем, зайшли у кафедральний собор Кесарії, св. Василій дерзнув заявити: "Скажи но своєму кухару, щоб керував своїми мисками, а церковні питання нехай облишить іншим...". Василій мав таку підримку в Кесарії, що навіть імператор після такої явної образи не ризикнув з ним сваритися.

Імператор в боротьбі з Василієм пішов іншим шляхом. Він поділив кесарійську кафедру навпіл і вже хотів посадовити туди свого аріанського єпископа. Але не на того натрапив.

Св. Василій швидко поставив на кафедри нової єпархії свого брата Григорія Ніського в Ніси, двоюрідного брата Амфілохія в Ліаконію.

В доброго господаря нічого так би мовити не пропаде. Ще залишався "без діла" його друг св. Григорій Богослов. Св. Василій, розуміючи, що він нікуди із свого "домашнього раю" не поїде, втнув наступну річ.

Він написав св. Григорію лист, ніби дуже захворів і вже буде помирати, тому просить його терміново приїхати. Наївний друг ще раз "повівся" і прилетів у Кесарію, де й був спійманий св. Василієм. Він швидко переконав свого м'якосердого друга і рукопоклав його у єпископи.

Св. Григорій довго бідакався у "селі" Сасіми, куди його відправив св. Василій. І ще довше в листах йому цим дотинав, після того, як звітам вибрався.

У своїх листах св. Василій часто жалівся на нудьгу та відсутність компанії по духу і по розуму. Він спілкувався з багатьма духовними і світськими людьми листами. Завдяки цьому ми маємо сьогодні багату епістолярну спадщину святителя.

Його філософська освіта сприяла виробленню чітких догматичних формулювань, які ми нині знаємо як "каппадокійське бгослів'я". Юридичні навички допомагали полемізувати з аріанами.

А природній хист менеджера сприяв ефективному розповсюдженню своїх поглядів серед людей. Лиш пізніше вони були прийняті на соборах, як Церковне вчення.

В надгробному слові своєму другові св. Григорій Богослов скаже: "Для того щоб похвалити цього мужа не вистачить можливостей слова". Напевно красномовний Григорій і прищепив до свого низькорослого друга приставку Великий. Таким ми сьодні його й знаємо - св.Василій Великий!

Facebook, 14 січня 2020

Теги: