Повторюю тут свій пост трирічної давнини, який чомусь зник з фб:

На цих нещодавніх фото з вл. Любомиром (Гузаром) у нього вдома у Княжичах… Мені назавжди запам’ятається він своєю відкритістю, простотою і бажанням почути співрозмовника. Ми не були однодумцями по багатьох питаннях, але спілкуватись з ним було велике задоволення. Це був великий інтелектуал, дуже інтелігентна та освічена людина, багатогранна у своїх пізнаннях. У спілкуванні з ним не виникало відчуття якоїсь «стіни», надмірності чи снобізму. Він цікавився протилежною думкою, не боявся задавати запитань про те, чого не знав, уважно і не перебиваючи вислуховував до кінця, не прагнучи повчати чи переконувати на свою користь.


Я ніколи не шукав спеціального знайомства з вл. Любомиром. Він сам схотів познайомитись зі мною, почувши одне з моїх інтерв’ю на радіо. Він особисто зателефонував до редакції і попросив мої контакти… Так неочікувано для мене відбулося наше знайомство.


Під час нещодавньої нашої розмови у нього вдома я подарував йому ікону новопрославленого українського православного подвижника прп. Іоанна Вишенського Святогорця, яку він з вдячністю прийняв. Він з непідробною цікавістю розпитував мене, як живуть чернечі спільноти на Афоні, і цей його інтерес був зумовлений, як він сам казав, втратою в Україні справжньої чернечої традиції. Він казав про потребу повернення УГКЦ до неспокривдженої візантійської спадщини, візантійських традицій чернецтва. Видно було, що він щиро переймається цією проблемою. А ще, виявляється, він завжди мріяв побувати на Святій Горі Афон… Ми балакали десь три години, навіть не помічаючи, як швидко плине час… На останок він попросив, щоб я частіше заїздив до нього в гості для розмов і на прощання сказав: «Давайте будемо молитись один за одного».


Я молюся, щоб Всемилосердний Господь пробачив всі вільні чи невільні гріхи та помилки вл. Любомира і прийняв до Царства Небесного. Маю надію, що і він теж молитиметься за мене…

Facebook, 1 червня 2020


Теги: