Є кілька проблем із визначенням найдавнішого літературного твору. По-перше, є різні погляди на те, що таке художня література. По-друге, є різниця як оцінювати час створення — за уявним гіпотетичним часом створення усних переказів, які потім були записані (як на мене, то це просто гадання на кавовій гущі, найдавнішою цілком може виявитися якась праіндоєвропейська казочка про колобка), чи за датуванням конкретних записів, що збереглися. І, по-третє, щоби знати відповідь на це та інші питання стосовно стародавньої негрекоримської літератури, то треба стежити за останніми археологічними та текстологічними дослідженнями, бо тут мало не щороку відбуваються уточнення дат, розшифрування раніше нечитабельних текстів (зараз, наприклад, готується критичне видання папіруса Амхерст 63 — одного із найскладніших для розшифровки давньоарамейських текстів «старозавітного» періоду з чудовою поезією, написаною семітами в Єгипті десь тоді ж, коли і Псалми).

За моєю інформацією (може вже й застарілою), найдавнішим літературним текстом нині вважаються шумерські «Настанови Шуруппака» (Instructions of Shuruppak) 2600/2500 до Р.Х., а якщо релігійну поезію теж вважати літературою, то шумерський храмовий гімн із Кешу (Kesh Temple Hymn або Liturgy to Nintud) — 2600 до Р.Х. «Настанови Шуруппака» — це література мудрості (тобто це можна вважати і першим філософським текстом, хоча насправді, якщо строго, то це все ж дещо інше), зібрання повчань батька синові, від суто практичних до більш глибоких, часом дуже поетичних і афористичних.

А як же Гільгамеш? Шумерська версія Гільгамеша, точніше Більгамеша, бо так цього персонажа звали шумери, — це окремі не дуже пов’язані між собою пісні (здається, їх 5 штук) приблизно 2100 до Р.Х., дуже архаїчні і за змістом і за формою, з безліччю повторів, із переважно ритуальним релігійним змістом. Ці тексти потребують особливого налаштування для читання, бо вони зовсім незвичні для сучасної людини за стилем, але по-своєму красиві. Навіть між цією прото-версією Гільгамеша (хоча тут, по суті, є лише герой і деякі сюжетні ходи, які потраплять до пізнішої версії, відомої, як «Епос про Гільгамеша») та найдавнішим літературним текстом знаходиться ПІВТИСЯЧОЛІТТЯ літературної історії, куди потрапляє багато цікавої літератури, зокрема дуже відома і розпіарена в контексті фемінізму поетеса Енхедуанна (2300 до Р.Х.).

Той же текст, який видають і читають як «Епос про Гільгамеша», який у науці зветься «стандартна аккадська версія», який має цілісний сюжет та продуманий ідейний зміст, то це пізня аккадська переробка, що остаточно оформилася десь 1100 до Р.Х. (окремі фрагменти є 1800 до Р.Х., але це можуть бути просто переклади шумерських пісень). Таким чином, між першим відомим літературним текстом і загальновідомим «Епосом про Гільгамеша» — ПІВТОРИ ТИСЯЧІ років літератури, з величезною кількістю дуже цікавих літературних творів.

Особисто я з усієї найдавнішої літератури, яку читав (читав я, звісно, далеко не все, але немало), найгеніальнішим і найактуальнішим твором вважаю хетську «Молитву Кантуцілі» (на Заході більш відома як «Хетська молитва до бога-сонця», Hittite Prayers to the Sun-god, CTH 372-374). Написана десь у 1500-1400 до Р.Х., це праобраз Книги Йова, але з однією разючою відмінністю — тут Бог НЕ відповідає праведнику. Для сучасної доби «мовчання Бога» це парадоксально пронизливий, реалістичний і глибокий твір, який долинає із 3,5-тисячолітньої глибини історії. Тут і Інгмар Бергман, і Жорж Бернанос… Цілком імовірно, що біблійна Книга Йова була полемічною і більш літературно відточеною та нюансованою відповіддю на цей і подібні «язичницькі» тексти (є ще шумерські, аккадські і ханаанські аналоги, до бога Мардука, де бог відповідає, приблизно у дусі того, як і в Книзі Йова). Однак «Молитва Кантуцілі» з мовчанням — це, як на мене, художньо значно сильніше за всі інші версії.

Facebook, 20 вересня 2020

Теги: