Отож, результатом численних роздумів, інтуїцій та досвіду в контексті осягнення буттєвого тла став означений текст «Україна»:

УКРАЇНА 

Слава, слава Україні, силі, правді, волі.

Наш народ великий щастя прагне й долі.
Крізь віки хай сяють знову знамена свободи.
Вічно жити разом в мирі маємо всі зроду.

Захищати й боронити землю гарну, славну
Будемо завжди повсюди, рідний край державний.
Сходить знову світле сонце — хай життя триває
В дітях, людові прекраснім благо пробуває.

Славити в тілах і душах маємо навіки
Бога і свою країну у полях та ріках,
Морі, також суходолі, злетах і прозріннях,
У досягненнях і праці на добро людині.

А тепер — про сенси задуму. Доволі часто в українській літературі зустрічається поняття «доля». Богослови вважають іноді, що це — фольклорне явище, яке не має відношення до релігійного світогляду. Одначе така позиція не відповідає дійсності. «Доля» — це апофатична (неосяжна себто) категорія, яка має відношення до Божественного Всезнання, у тім числі щодо існування тієї чи іншої людини в часово-просторовій царині. Тому, власне, люди говорять про долю, одначе не передбачають особистої пасивності в такому випадку щодо визначення актуальної буттєвості у контексті вибору та напрямку тієї чи іншої діяльності.

Людина живе у своєму вимірі, докладаючи вольовий вектор устремлінь до досягнення того чи іншого результату життєвих мотивацій. Натомість, коли мова йде про «долю» — ми маємо справу з уявленням про Божественну вищість-всеохопність щодо категорій часу й простору. Тому поняття «доля» є вповні теологічно коректним у християнському форматі дискурсу і не є синонімом «фатуму».

Привертає також увагу застосування категорії «вічного життя», яка натякає на поняття душі, духу, вищих гуманних устремлінь особистості. Також є згадка про рід, що притаманне для суспільств, які глибоко вшановують родинні цінності та традиції.
 
«Захищати» та «боронити», — здавалося би, що це синоніми. Одначе при докладнішому обмірковуванні стає зрозумілим, що позиція «захисту» в якості активної протидії насильству, дуже суттєво різниться від поняття «боронити», яке дотично пояснюється аналогом — «піклуватися». Відтак, в означеному фрагменті тексту тавтологія відсутня.

В тексті також застосовуються споріднені за понятійним об'ємом слова «благо» та «добро». Стосовно контексту застосування цих слів, очевидно, що вони мають унікальну специфіку розкриття смислів. 

Так, бажання « ... В дітях, людові прекраснім благо пробуває» свідчить про характеристики доброчесності, які мають бути притаманні людській особистості не залежно від виміру її соціалізаційних характеристик.

Коли застосовується поняття «добро» («… У досягненнях і праці на добро людині»), слід брати до уваги контекст мотиваційних чинників діяльності людини в суспільному побутуванні.

Відтак, є нагода збагнути, що означений текст збудований на розрізненні граней понятійних об'ємів. На мою думку, теологи, при потребі, теж можуть вповні досліджувати зазначені контекстуальні сенси. Так, Спаситель називає себе "Правдою". А згадка про символ-сонце міститься у багатьох релігійних, у тім числі християнських, гімнах (зокрема метафора "Сонце Правди, Христос Бог наш"). Варто також зауважити щодо поняття «волі», яке має розмаїття тлумачень в релігійній традиції осягнення Промислу Божого (волі Божої) щодо людини, а також т. зв. «синергії»-співробітництва волі людини і Господнього воління. Крім того, у тексті зберігається універсалізм альтернативної герменевтики, що може бути прийнятно з позицій державної поліконфесійності.

Застосування глибинних символьних категорій дозволяє, при потребі, звужувати чи розширяти у відповідному контексті творчого дискурсу понятійний апарат моральних та світоглядно-буттєвих сутнісних значимостей з метою осягнення особистістю свого унікального покликання у суспільстві.

Отож, користуючись нагодою, дозвольте відкрити дискусію щодо доцільності запровадження означеного проєкту.

Вooknet.com, 15 липня 2020


Теги: