Його заможний батько Григорій був обраний єпископом грецького полісу Назіанз. Син єпископа Григорія, майбутній святий Григорій Богослов, був пресвітером. Якщо його батько проявив себе, як талановитий адміністатор, то син мав хист до філософії і вчився в Афінах.

Молодий Григорій вів у Назіанзі відкриті диспути з аріанами. Батько і син - кожен на своєму місті - доповнювали одне одного в Церковно-суспільному служінні.
Пресвітер Григорій бачив приклад чесної самовідданої праці на благо Церкви і рідного міста свого батька єпископа-гуманіста. Цей приклад назавжди закарбувався в його душі, як ідеал християнського життя. Такі погляди на церковне життя стали причиною майбутніх страждань та потрясінь святого Григорія на столичній кафедрі.

***

У 378 році до влади у Візантії прийшов полководець Феодосій. Церковна ідеологія автоматично перемінилася з єретичної на православну. Новий імператор заборонив державним едиктом існування всіх інших сповідань.
Святий Григорій після смерті свого батька став єпископом Сасим, а потім Назіанзу. В нього була впливова православна родина в Константинополі. Вона рекомендувала новій владі молодого і талановитого православного єпископа Григорія на посаду архієпископа Константинополя.
Імператор Феодосій Великий передав в його руки всю повноту церковної влади у столиці.


Святий єпископ-ідеаліст відразу потрапив в самий центр політичних інтриг, церковної корупції, тотальної аморальності Константинополя. Замість полеміки з аріанами тут велися запекла і лукава бротьба за владу. Замість безкорисного церковного служіння єпископи прибирали до своїх рук прибутки з храмів.
Наївного святого Григорія легко дурили досвідчені в церковних колах аферисти по типу Максима Кініка.
Проти нього також інтригували економічно сильні олександрійські єпископи. Вони направо і наліво підкупляли держпосадовців в своїх інтересах.


Імператор Феодосій піддавав репересіям тих аріан, які з першого разу не каялися в єресі. Водночас він легко приймав в клір тих аріан, які лицемірно підкорялися новій владі.
Святого Григорія шокувала така нерозбірлива політика свого православного покровителя. Бо ж таке духовенство продовжувало проповідувати єресь під соусом православ'я.
Архієпископ Григорій написав для тих, хто переходив із аріанства в православний клір, свої знамениті "П'ять слів про богослів'я". Вочевидь, що завдяки цьому твору його нарекли Богословом.


Поступово така чесність святого Григорія Богослова почала дратувати оправославлених аріан. Їм в облом було щось змінювати в житті і надто занурюватися в питання віри.
Святий Григорій став також невигідним і православній владі. Адже імператору було байдуже до християнської просвіти. Йому перш за все потрібно було швидко навести лад у державі.
Ця напруга між святим Богословом і константинопольською церковно-політичною елітою з часом вилилася у скандал.

***

Він трапився на Константинопольському соборі, який пізніше назвали ІІ Вселенським. Григорій Богослов був обраний головою цього собору.
Однак до жодної з пропозицій Григорія не прислухалися. Його голос був тихим, характер сумирним, поради розсудливими. Він був по-іншому вихований у своїй провінції. Тому й не спроможний був зрозуміти особливостей столичного церковного життя.


На соборі замість церковних принципів панували політичні інтереси різних партій. Святий єпископ не витримав цього всього, захрип, впав у нерви, захворів і залишив столичну кафедру.


Як християнин-аристократ, він не вживав нецензурної лексики. Натомість, описуючи діяння ІІ Вселенського Собору він широко використовував гострі античні поетичні звороти. Зокрема ось що він пише про ІІ Вселенський Собор:


"...Вони кричали кожен своє:
Зграя галок, що зібралися разом,
Якийсь невгамовний натовп юнаків...
Вітер, що здіймає пилюку в повітря... Радитися з такими людьми не захотів би жоден з богобійних людей, які мають повагу до єпископського сану.
Вони були схожі на ос, які безглуздо дзижчать і зненацька кидаються людям прямо в обличчя.
Поставили проповідницьку кафедру перед вітарями і до всіх кричать: "Хто хоче, виходь сюди, навіть якщо ти багаторазово змінював віру!
Театр відкритий для всіх...
А я - людина витончена, тому що багато думав про себе. Робив, що міг...
Але вступивши у бій з левами і лютими кабанами, я й наглість не припинив, і сам був розтоптаний...
Тільки що обраний на престол, як на ранок вже скинутий з престолу!
Який був для цього привід?...Заздрять вони моїм подвигам і камінню, котре в мене кидали...
Кидайте в меня камінням.
Стою непорушно, як мішень істини. Зневажаю свист слів і стріл..."

***

Після свого повернення в Назіанз Григорій Богослов повністю відійшов від церковного життя. Він поїхав на свою приміську дачу і до глибокої старості читав біля каміну античних класиків і водночас писав класику християнську.

Його близький товариш Василій Великий помер в молодому віці. Можливо тому, що не зміг вчасно зупинитися. Хотів змінити, те, що не під силу людині, а можливо лиш Богу.
Приклад св.Василія стояв реред його очима. Григорій Богослов вчасно зрозумів, що для Церкви він більше зможе зробити, перебуваючи на своєму місці, навіть якщо це місце не єпископська кафедра.

Denka-kds.livejournal.com, 11 лютого 2021

Теги: