Religion.in.ua > Огляд блогосфери > Єпископат УПЦ ігнорував запрошення Президента України...

Єпископат УПЦ ігнорував запрошення Президента України...


16 11 2018
Єпископат УПЦ ігнорував запрошення Президента України про зустріч. Не можливо не помітити схожості цього "не приїзджання" в Український дім з "не вставанням" митрополита Онуфрія у Верховній Раді в 2015 р. Важко знайти якісь інші преценденти такої зневаги представників Церкви до людей:

"Намагатимусь говорити про цей красномовний жест, памятаючи, що це Предстоятель моєї Церкви, за якого щоденно молюсь. Однак честь і совість більшості віруючих і невіруючих українців, простих священників і прихожан, що люблять православну Церкву або симпатизують їй, сьогодні в небезпеці. Цим вчинком була виявлена неповага до більшості громадян, що віддають належне авторитету нашої Церкви...

Душа засмутилась не від самого вчинку, а від того холодного, але при цьому не тверезого духу, в якому це було зроблено...

Замкнуті в шорах обмеженої в своїх поглядах на світ і передбаченої у своїх проявах ідеології “русского мира”, ми, правослані, не помічаємо, що насправді так само зверхньо ставимось до навколишнього світу...

Я, як колишній семінарист нічому не здивувався, бо безпосередньо зустрічався з церковною бюрократією і властивим для неї, як і для будь-якої іншої системи людських стосунків, цинічним ставленням до особистості...

Порча церковної бюрократії в тому, що підлеглі відчувають відповідальність перед людьми, які часто не відчувають своєї власної відповідальності перед Богом, хоча від Бога мають законну владу в'язати і рішити...

За радянських часів КГБ до кожного архієрея приставляло уповноваженого, який приймав всі життєво важливі рішення, а архієрей лишень виконував вказівки та відігравав якусь «декоративну функцію». Напевно, ця звичка оглядатись на владу сусідньої ще "совєтської імперії" є причиною такої безпорадності нашого духовенства в нинішні «неординарні» часи...

Одне діло єпископат як благодатний орган Церкви, а зовсім інше потворна пострадянська система керування Церквою, якою, як на мене, до сих пір намагається безсоромно користуватись в своїх інтересах світська влада сусідньої держави. Наші нинішні архієреї майже всі родом з СССР, але це не ярлик. І Церква від того не втратила своєї повноти...

Митрополит цим вчинком нічого не підкреслював, ніякої політичної позиції не виражав. Він монах, що довгий час подвизався в Троїце-Сергієвій Лаврі і просто виконав послух «згори», тобто з Москви: цей посил йде саме звідти. Він був абсолютно спокійний і, напевно, переконаний, що несе мужньо свій хрест, як майже святий архієрей гнаної церкви, там, в вертепі політичних пристрастей поміж безбожниками і єретиками в окупованій агарянами-американцями Україні...

Я впевнений, що митрополит ні з ким не радився, бо навряд чи більшість архієреїв, священиків і мирян такий жест зверхності благословили б, він просто отримав вказівку, яку виконав з вірою, що його в скрутний момент не покинуть. Він дуже послідовно веде своїх чад на хрест, як овча на заколення, нічим особисто не ризикуючи, бо ж він – герой Святої Русі.

УПЦ немає соборної процедури рішення питань, і поки що не може бути, тому що Патріарх сусідньої держави керує своїм вірним послушником-митрополитом без врахування інтересів українських вірян. Я щось не пам’ятаю, щоб керівництво УПЦ зверталося до своєї пастви, до рядових пастирів за порадою, чи хоча б з роз’ясненням ситуації. Ось це особисте ставлення, чи то відсутність ставлення, зневага до людей, як на мене, визначальна риса в цій ситуації.

Паства митрополита потрапляє під абсолютно справедливий різець суспільної думки, і не знає, що і як правильно відповісти. Вона схожа на покинутих в гарячій точці солдат, які не мають зброї, хоча й до бою готові, починають втрачати дух. А пастирі в перший-ліпший момент дадуть дьору, їм є куди і з чим і на чому...

Мова жестів митрополита Онуфрія

Facebook, 14 листопада 2018






Повернутися назад