Religion.in.ua > Огляд блогосфери > Перша ключова репутаційна втрата ПЦУ...

Перша ключова репутаційна втрата ПЦУ...


24 12 2018
Перша ключова репутаційна втрата ПЦУ на світовій арені — це те, що митрополит Філарет (а офіційно визнаний він лише як митрополит без титулярної кафедри (по суті, на спочинку) і поки лише однією Константинопольською церквою) продовжує іменувати себе патріархом, носити вбрання патріарха і, більш того, дозволяє собі публічні заяви, що він і далі керуватиме церквою, а митрополит Епіфаній — це так, для зовнішнього світу.

Були ще дуже далекі від прийнятої у світовому православ’ї дипломатичної мови заяви митрополита Михаїла, але то дрібнички на фоні цього. А все ж це одразу перекладається на грецьку й англійську, відео субтитруються, і все з'являється на грецьких і англомовних православних ресурсах, а звідти і на всіх інших. Також перший богословський прокол Епіфанія — коли він сказав, що Україна має повернути собі Крим і Донбас. Потрібно розуміти, що іншим зарубіжним православним на кордони нашої держави начхати, їх, як християн, турбує сам факт війни. І такі заяви є не дуже розумні з богословської точки зору (їх можна зрозуміти у нас, з пастирської точки зору, але для закордону це не годиться, або треба одразу спростовувати і пояснювати для зарубіжних православних ЗМІ). Навіть патріарх Кирил утримується останнім часом від геополітичних заяв, бо розуміє, настільки хиткий його авторитет у православному світі.

І, дивний збіг, одразу після заяви Філарета, що він патріарх і керуватиме церквою, з’являється послання РПЦ до всіх помісних церков із цитатою цієї заяви, як доказом того, що ця церква аж ніяк не може бути канонічна. Він що, досі співробітник КДБ? :-) Адже це перший серйозний аргумент на користь неканонічності дій ПЦУ, бо до цього все, що РПЦ говорили, було вилами по воді, адже є дві інтерпретації канонів про права Вселенського патріарха і частина церков підтримує грецьку інтерпретацію, а частина — російську. І все, що було зроблено на об’єднавчому соборі, де юре було зроблено абсолютно канонічно з точки зору тих, хто приймає грецьке розуміння канонів. І хоч ніхто крім Константиполя офіційно не визнав, але ніхто крім РПЦ офіційно не засудив. Заяви Польської і Сербської православної церкви стосувалися виключно особи митрополита Філарета і митрополита Макарія, яких вони вважають і далі позбавленими сану (допоки їм не доведуть, що відновлення у сані мало підстави), і тому поки що визнавати їх не будуть взагалі, але вони не сказали й слова проти того, що Константинополь має право на юрисдикцію над Україною (тобто між рядками там можна прочитати «якщо вселенський престол поставить туди своїх канонічних єпископів, то ми їх визнаємо»). Заяви окремих єпископів інших церков нічого особливо не важать, це просто їхня приватна думка.

Всі насправді чекають і дивляться — у Православ’ї це називається рецепція, процес вивчення і поступового прийняття чи не прийняття рішення всією повнотою Церкви, і це найважливіше. Навіть вселенські собори скасовували, коли не було рецепції, унію теж скасували по такому ж принципу, що вже говорити про якісь локальні проблеми. Про це вже говорили експерти, як от архім. Кирил Говорун. Це лише шанс. І це не порожнє слово, це дійсно або шанс отримати канонічну і визнану автокефальну церкву, або відкинути цю можливість ще на десятки, якщо не сотні років. Томос можуть не тільки дати, а й забрати, якщо ніхто у православному світі його не визнає. Можуть і взагалі не дати, якщо встигнуть наламати дров до 6 січня. Тому зараз кожне слово практично кожного єпископа важить — за ними стежать, і позитив, негатив перекладається майже на всі мови православних церков, і саме на основі цих слів, найімовірніше, і буде прийматися рішення про визнання чи невизнання.

Ведуть ці єпископи себе як належить православним єпископам, що твердо тримаються чистоти православної віри і канонів (хоча б у якійсь із двох інтерпретацій), чи ні? Те ж саме стосується і УПЦ МП. Прокольони, погрози і потоки ненависті з вуст єпископів, образливий лист до Вселенського патріарха ще ніхто не переклав на грецьку і англійську (і тут ПЦУ працює гірше, ніж МП), як і офіційні заяви УПЦ МП, котрі містять відверто неправдиву або викривлену історичну інформацію. Насправді, і ті, і ті ведуть себе, ну, власне, як прийнято в українців — хамлять, лаються і чубляться за булаву. Та поки лише дії ПЦУ так широко висвітлюються в англомовному і грекомовному світі. Репутація РПЦ у православному світі теж підмочена рейдерськими захопленнями храмів Константинопольського патріархату в Європі, тому певну різкість дій Константинополю багато хто вибачить і ніхто з ним євхаристійне спілкування не розірве. Але ПЦУ нічого вибачати не будуть. І в самого Константинополя терпець не безкінечний. Автокефальна церква не є абсолютно незалежною, це не держава. Автокефальна церква залежна від інших церков, це лише адміністративна частина ОДНІЄЇ Церкви Христа. Тому всі ці політичні аналогії — це повна дурниця. Якщо ніхто не визнає, то й не буде автокефалії, буде просто частина Константинопольської церкви. А оскільки більшість із КП/УАПЦ це може не влаштувати, то вони повернуться у свій розкол і знову виберуть патріарха. І Філарет зможе увійти в історію як особа, що отримала дві анафеми, від двох різних патріархів. Поки що перша дуже позитивна реакція, що він зумів змиритися і скласти повноваження була позитивним шоком для всіх не тільки тут, а й закордоном, хто слідкував за цим. Але його подальші дії починають перекреслювати цю реакцію.

Звісно, можна припустити, що слова Філарета про те, що він патріарх, могли бути сказані без злого умисла. Знаючи, які настрої у більшості віруючих обох юрисдикцій, особливо по провінціях, які можуть боятися, що їх намагаються обдурити і усунути їхнього улюбленого патріарха Філарета/митрополита Онуфрія, адже зміна керівництва це великий ризик, особливо не в результаті смерті. Прості люди вірять персоналіям, яким довіряють, а не канонам. Тому він просто таким чином міг намагатися заспокоїти гарячі голови, що його не прибирають, все нормально. Але це треба публічно пояснювати і артикулювати, і перестати носити патріарший клобук і замінити його на митрополичий. Це ж буде смішно, якщо українська церква не отримає або втратить автокефалію через дурнувату шапку.

Це основна причина, чому з МП ніхто особливо не поспішає переходити навіть із тих, хто хотів би. Але більшість нікуди й не збиралися переходити. І зовсім не тому, що вони симпатики Росії чи ще щось. Із кількох десятків моїх друзів у МП проросійських лише один чи два. Решта мають нормальні проукраїнські позиції. Уявіть, що Папа Римський засудив Україну і підтримав Росію і наказав усім католицьким єпископам тут теж це публічно говорили, ігнорувати українську владу і т.д. Чи багато католиків залишать римо-католицьку і греко-католицьку церкву? Та ніхто майже не залишить. Просто будуть молитися за вразумлєніє і щоби Бог послав більш адекватного Папу. Тема неможливості масових переходів взагалі окрема, я може напишу про неї згодом.

Думаю, що більшості помісних церков не дуже приємно, що мільйони православних українців перебувають за межами церкви, вони чудово бачать, що за 30 років Російська церква і палець об палець не вдарила, щоби вони повернулися. Тож світове православ’я зацікавлено, аби всі українці повернулися в канонічне православ’я і готові дивитися крізь пальці на дві канонічні юрисдикції в Україні, як дивляться крізь пальці на мультиюрисдикційність в діаспорі. Принаймні відсутність якихось різких офіційних реакцій на дії Константинополя дуже промовисто про це свідчить. Але для ПЦУ ще треба довести світу, що вони канонічні не по букві, а й по духу. Бо для світового православ’я все ж принципова якість віри, а не кількість. І, хоч дехто може думати інакше, УПЦ МП нічого світу доводити не треба. Ніхто не перестане їх визнавати — для зовнішнього світу вони як були дійсними єпископами і священиками Російської православної церкви, так і лишаться ними. Їх не визнаватимуть тільки якщо РПЦ піде в розкол не тільки з Константинополем, а й з іншими церквами.

Також весь цей шум навколо перейменування нічого не змінить, може навіть погіршить ситуацію. Бо це стосується лише бізнесової частини церкви, бюро ритуальних послуг, яким користуються люди нецерковні і невіруючі. Це може зменшити прибутки юрисдикції, але віруючі її через це не залишать. Вони і так вже 30 років чують, що вони москалі і зрадники. Ні для кого з них не секрет, що вони частина РПЦ.

Facebook, 20 грудня 2018






Повернутися назад