Religion.in.ua > Актуальний коментар > Рядові православної війни

Рядові православної війни


13 07 2020

Під час Першої Світової Війни на Західному фронті у Бельгії напередодні Різдва 1914 року виснажені кривавою битвою на Іпрі німецькі та англійські солдати повиходили зі своїх окопів, щоб обмінятися традиційними різдвяними привітаннями. Командуючим армій подібні прояви людяності рядових були невигідні. Аби запобігти подальшим спробам фронтового братання військова пропаганда намагалася демонізувати своїх ворогів.

В релігійних війнах, на жаль, відбувається так само.
Офіційна риторика РПЦ та УПЦ МП демонізує ПЦУ, трактує виникнення нової української церкви як політичний проект «слуг диявола» П.Порошенка і патріарха Варфоломія.

Така принизлива риторика провокує і нагнітає постійні конфлікти між парафіянами різних конфесій.


***


Між ПЦУ та УПЦ немає догматичних розбіжностей. Однак парафіяни МП переконані, що ті церкви, які визнали ПЦУ - то "єретики".

Після прийняття Константинополем ПЦУ у євхаристійне спілкування в українському православ’ї вже немає розколу. Однак керівництво РПЦ вперто переконує свою паству в тому, що ПЦУ - то "розкол".

Богословські терміни "розкол" і "єресь" ставляться церковними пропагандистами в один ряд. Насправді ж під "розкольниками" і "єретиками" розуміються не ті православні християни, які помиляються у питаннях віри, а ті, які не згодні з політикою МП.

Таким чином пропагагдиським псевдобогослів'ям зомбуються простодушні люди.


***


Аби звести особисті рахунки із своїми ворогами, авторитетними представниками інших юрисдикцій, пропагандистами МП часто використовується відверта брехня та психологічний тиск на особистість.

Наприклад, нещодавно інтернет ресурси УПЦ МП повідомили про близьку кончину митрополита Вінницького Симеона. Цю дезінформацію ще можна було би списати на помилку, якби не подальша детективна історія. Ніби Митрополит Олександр Драбинко хоче привласнити собі кафедру митрополита Симеона одразу після його смерті. https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=3504504846241073&id=100000447765980

Такий відвертий нічим не підтверджений бруд у стінах Церкви на перший погляд здається приголомшливим: «Ну як можна так відверто брехати! За таке ж можна подати в суд!».

Але чорний піар має чималу популярність у «внутрішнього споживача» - звичайних парафіян УПЦ МП. Не гріх і сім мішків гречаної вовни наплести, аби "піпл хавав":

«Мовляв, дивіться, які склоки в ПЦУ. Вони тільки те й робоять, що гризуться за владу, не можуть поділити кафедру. Там немає миру, значить немає благодаті і тому єпископи там ряжені, а не справжні". https://youtu.be/y-mRdYLu4HI

Рядові парафіяни навряд чи будуть перевіряти достовірність інформації, чи сумніватися в непогішимості свого єпископату. Церковна верхівка МП цю прекрасну рису довіри людей до Церкви використовує в своїх особистих цілях.

"Послушаніє" священноначалію, трактується не в дусі християнської любові, а в дусі сліпого раболіпства перед "духовним авторитетом".


***


Наслідуючи єпископат, звичайні парафіяни МП в більшості своїй називають офіційних осіб, єпископів ПЦУ принизливими призвіськами - Серьожа Думенко, Саша Драбінко...

Навіть до католика - Римського понтифіка - віряни МП відносяться з більшою повагою. Вони називають його Папою Римським. А до своїх одновірців і земляків православні українці відносяться гірше ніж до вуличної шпани.


***


Від релігійної війни ієрархів за монополію на канонічну владу найбільше страждають звичайні парафіяни. Вони впевнені, що вболівають за Церкву, але насправді часто відстоюють приватні інтереси певних осіб, які користуються церквою в своїх особистих цілях.

Люди з легкістю переступають фундаментальну заповідь Христа про любов до ближнього свого заради догматизованої пропагандою брехні, будучи впевненими, що тим догоджають Богу. Насправді ж люди нищать свої душі у полум'ї пристрастей, які штучно накручує церковна пропаганда.

В цьому, як на мене, найбільша духовна трагедія релігійної війни в Україні.


***


Відвідуючи богослужіння ПЦУ, я не рахую, що "перейшов" в іншу Церкву. Дуже шкодую, що мене не допустять до причастя у храмі УПЦ МП без каяття у "гріху розколу".

Я завжди радий спілкуванню зі своїми православними друзями із МП. Але зустрічаючи на вулиці "розкольника", вони часом болюче дорікають, що я "йду в погибель" і "причащаюсь смолою" в ПЦУ. Через це іноді доводиться уникати неприємних зустрічей з борцям за "чистоту православ'я".

"Втечу" від вуличної релігійної бійки часто трактують наступним чином: "Він втікає від нас, бо від нього відійшла благодать. Бісівський дух, якого він набрався в ПЦУ боїться світла"...

Проте багато друзів та духовенства МП підримують мій вибір. Серед них є й такі, які вважають, що я помиляюсь, щодо канонічності ПЦУ, але мою моральну позицію щиро поважають.


***


Описана вище епічна картина релігійної війни насправді стосується лише частини церковної спільноти. Але вона надто голосиста та яскрава. Забобонними церковними маргіналами прагматично користується офіційна пропаганда РПЦ, діючи по принципу "розділяй і володарюй".

Пропаганда лякає довірливих людей байками про загальне відступлення перед кінцем світу - спасіння буде тільки у Росії і благодать залишиться лиш у МП. Іншими словами - хто не з нами, той проти Христа.


***


Звичайне життя та мирські проблеми зближують людей різних конфесій. Рани церковних розколів здебільшого гояться знизу, якщо їх штучно не стимулювати зверху. З часом в Україні буде, як у Європі – хто куди захоче, той туди й ходитиме і ніхто нікого не буде засуджувати за особисті релігійні погляди.

Більшість сучасних людей, які відвідують храми УПЦ (МП) та ПЦУ, стоять осторонь православних війн. Вони в душі своїй «струджені та обтяжені» (Мф 11, 28) від щоденних конфліктів у сім’ї й на роботі, від не стримуваних ніякою земною силою внутрішніх помислів та зовнішніх соціальних гризот… Не даючи всьому тому ради, люди йдуть до Христа, тому що потребують цілющої Божої благодаті: «Мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ін14,27).

Facebook, 10 липня 2020






Повернутися назад