Religion.in.ua > Огляд блогосфери > Айя Софія - святиня і символ

Айя Софія - святиня і символ


17 07 2020
Храм Айя Софія - це християнська святиня. Будь-яке інше місце, де звершується Літургія також є святинею. Але саме Софія Константинопольська  є втіленням у камені мрії багатьох поколінь християн - симфонії Церкви та держави. Для візантійців вона була символом єдності у єдиній імперії царства земного із Царством Небесним.

"В один і той самий час за волею небес з'явилося два паростки, які пркрили під своєю сінню весь світ - це Римська імперія і християнська віра, які призначені об'єднати у своїх надрах весь рід людський у вічній єдності. Вже греки та варвари і народи, що живуть у найвіддаленіших країнах почули голос істини, але цим не обмежується область завойувань... Весь світ буде однією нацією, всі люди об'єднаються у одну сім'ю під спільним скіпетром".
Це слова Євсевія Кесарійського, життєписця та радника першого християнського імператора Костянтина Великого (IV ст.)
Якщо апостол Павло говорив про вселенське універсальне значення Церкви Христової: «Немає ні Еліна, ні Юдея... ні варвара, ні Скифа, раба, вільного, але все і у всьому Христос» (Кол. 3, 11), то в устах візантійського церковного б'юрократа ці слова отримують зовсім інше забарвлення. Виявляється, що все і у всьому – це імператор, греки і варвари – це область завоювань, Церква – це єдина сім'я під одним скіпетром імператора; кордони імперії – це кордони Церкви, а весь світ повинен стати єдиню Імперією. Всі надії Церкова покладає на військові успіхи керованої Богом держави.
Це була теологія нової тоталітарної імперії.  Вона лягла в основу держаної ідеології Візантії.


***


У Римській імперії Сенат та імператор врівноважували владу одне одного. Коли Костянтин переміг сенат, влада імператора стала абсолютною, а його особистість божественною:  «Він отримує свій розум від величного джерела розуму; він мудрий, добрий і праведний, тому що є причасником  досконалої мудрості, добра праведності; він добродійний, тому що слідує прикладу досконалого добра; він мужній, як причасник небесної сили. І воістину, він зберігає імператорський титул, котрий долучив його душу до царської досконалості за зразком Небесного Царства!». (Евсевій Кесарійський про Костянтина Великого).
Таких епітетів, як християнський імператор, не мав жоден із вищих елінських богів. А в Римській імперії генії земних імператорів почиталися, як нижчі божества.

***


Від  часів Костянтина (IV ст.) до Юстиніана (VIст.), який побудував храм Айя Софія, ідеологія імператорського абсолютизму вдосконалювалась. Язичництво було заборонене, Афінська та інші елінські академії знищені. Будь-яка інша віра крім тої, яку сповідував імператор переслідувалась законом:
«Ті, хто дотримуються  элінських поглядів, позбавляється політичних прав, поблажливість надається лиш для тих, хто в трьохмісячний строк заявив про своє правовір'я» (Едикт 529 року).
Юстиніан Великий законодавчо утвердив основні постулати візантійської теології абсолютизму. Християнство, яке проголошувало віру в єдиного Бога, було зручним базисом для обгрунтування абсолютної влади імператора:
"Один Бог и після Бога один лише імператор регулює речі справедливо…» («Дігести» Юстиниана Великого).
Ромейська імперія  характеризується Юстиніаном як земний прообраз Царства Небесного:
"Для царства, яке прийняло від Бога нагляд над всіма людьми, немає нічого недоступного» («Дігести» Юстиніана Великого).

***


Не можна розглядати будівництво найбільшої на той час релігійної споруди у світі - храму Айя Софія у відриві від цих поглядів Юстиніана Великого. Він втілив дух своєї епохи у цій величній будові.
Його правління стало апогеєм єдиновладдя. Храм Софії він побудував одразу після кривавої розправи  над залишками старої римської демократії - повстанням середнього класу проти імперської б'юрократії під назвою Ніка.
Класичний християнський храм - то догмат у камені. Проте архітектура Софії втілює в собі найвеличніші ідеї еллінської та персидської релігійної архітектури. Багато його архітектурних елементів було знято із зруйнованих християнами древніх язичницьких храмів.


***


У 1453 році Мехмед-Звойовник увійшов в Константинопіль. Він відразу велів перетворити храм Айя Софії у мечеть.
Це був освічений мусульманин. Він добре знав Біблію і з повагою відносився до однієї із "релігій Книги" - християнства. На відміну від Візантії, у якій жодна з релігій не мала права на існування, в Османській імперії християнство дозволялося.
Мехмед вірив, що Бог підкорив йому Візантію. Він цитував біблейських пророків, які попереджали юдейських царів, що Бог віддасть царство Ізраїлю благочестивішим народам, якщо юдеї не покаються.
Як гріхи євреїв були причиною того, що Господь віддав їх в полон Вавилону, так гріхи правосланих греків стали причиною падіння Константинополя від рук мусульман:
"Коли язичник побачить, що той, кому заповідано любити ворогів, грабує близьких, підбурює до ворожнечі і сиавиться  до ближніх, як до диких звірів - він назве  наші слова маячнею... Коли побаче, що ми владолюбці і раболіпствуємо іншим пристрастям, - то не буде думати про нас нічого доброго. Ми, істинно ми, винуватці того, що язичники залишаються в омані. Наше життя утримує їх від навернення…» (Іоанн Златоуст IV ст.).
З Божого попущення Айя Софія стала мечеттю. Бог віддав Свій храм кращим Його служителям. Так вірили сповідники ще однієї "релігії Книги" - мусульмани  


***


До 1934 року Айя Софія була мечеттю. Після поразки у Першій Світовій Війні Османська імперія стояла на межі краху.
Знаментий реформатор, батько турків Ататюрк Кемаль перетворив святу Софію у музей. Він перебудував імперію, яка трималась на  релігійній ідеології Ісламу у світську країну, в якій усі релігії мають рівні права. Логіка його рішення була простою - ні нашим ні вашим. Головне, щоб представники різних віровчень приносили користь для держави, а не гризлися за храми.
У справі секуляризації Туреччини Кемалю допомагав Ленін. Але на відміну від радянської  антирелігійної політики, Ататюрк не знищував традиційних релігій країни. Він проголосив відносну рівність усіх сповідань.  


***


Як на мене, то рішення нинішнього Президента Туреччини Ердогана про повернення храму Софії мусульманам то не виклик християнам. То радше повернення до традиційних цінностей арабської цивілізації. Глава держави діє в інтересах своєї країни і осуджувати його за це не логічно. Сприймати це як виклик християнам - то виключно політичне трактування події.
Можливо для сучасних християн то не привід для скорботи над тим, що Бог забрав, а натяк від Бога - а може варто нарешті облишити сподівання на відбудову православної імперії, а розпочати будувати Церкву Христову? Може варто вже забути про древню велич і подумати про сучасних маленьких людей?
Історія Церкви яскраво свідчить, що коли люди переставали користуватися таїнствами Церкви заради свого спасіння, і перетворювали храми у символ імперії, то християнські святині перетворювалися на пустелю, або знищувалися варварами.
Для євреїв храм Соломона теж був святинею. Єрусалимський храм освятив Своєю присутністю Сам Христос. І той же Бог попустив його знищити римлянам заради спасіння людей від релігійно вмотивованої гордині: " Ісус вийшов з храму, і коли він ішов, учні його приступили до нього, щоб показати йому храмові будівлі. Він же у відповідь сказав їм: “Чи бачите це все? Істинно кажу вам: Не лишиться тут камінь на камені, який не був би перевернений" (Мф 24, 1-2). Для російської імперії  символом величі імперії був храм Христа Спасителя...
Кожне місце, де звершується Літургія - то святиня. Не Літургія звершується заради храму, а храм будується заради Літургії, але одне й інше - для спасіння людини.

Facebook, 17 липня 2020






Повернутися назад