Держава і Церква сьогодні: моніторинг проблемних питань

Моніторинг проблемних питань щодо забезпечення свободи сумління та релігійних організацій, які існують у чинному законодавстві України та у законопроектах, зареєстрованих у Верховній Раді.

Моніторинг проблемних питань щодо забезпечення свободи сумління та релігійних організацій, які існують у чинному законодавстві України та у законопроектах, зареєстрованих у Верховній Раді.

1. Щодо змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

12 грудня 2012 року набули чинності резонансні зміни до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (проект № 10221), які, за одностайним визначенням представників Церков та релігійних організацій України, призвели до погіршення свободи віросповідання в Україні, ускладнили процедуру реєстрації та посилили контроль органів влади над діяльністю релігійних організацій.

Розробка законопроекту № 10221 здійснювалась Міністерством юстиції без залучення релігійних організацій та без громадського обговорення. У Верховній Раді він не проходив погодження у профільному Комітеті з питань культури і духовності і був наспіх внесений і проголосований 16 жовтня 2012 року парламентською більшістю разом зі змінами до 36 інших законів одночасно. Законопроект під час другого читання зовсім не розглядався, голосування відбулось менше ніж за хвилину без жодного обговорення та без розгляду запропонованих поправок. Підготовлені Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій пропозиції до другого читання законопроекту № 10221 були цілковито проігноровані та навіть не обговорювались, незважаючи навіть на їх підтримку з боку Мін’юсту та Представника Президента у парламенті народного депутата Ю.Мірошниченка.

По суті, законопроект яскраво проілюстрував глибоку неповагу до Церков та релігійних організацій України, відмову від партнерства з ними. Попередніми проявами такого відношення була і ліквідація в рамках т.зв. "адміністративної реформи" (Указ Президента В.Януковича від 9 грудня 2010 року) Державного комітету у справах національностей та релігій, що суперечило чинному тоді Закону "Про свободу совісті і релігійних організацій" (згідно з Указом Президента, функції Держкомнацрелігій з реалізації державної політики у сфері релігії перейшли до компетенції реорганізованого Міністерства культури України, а реєструвати релігійні організації має новоутворена Державна реєстраційна служба України). Це і небажання відновити цей орган, на чому настоювали церкви; і зведення до мінімуму у 2010-2012 рр. зустрічей і консультацій з Всеукраїнською Радою Церков тощо.

Після прийняття законопроекту представники Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій категорично заявили свій протест та поставили вимогу про необхідність скасування внесених змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», та відновлення його в редакції, яка діяла до 12 грудня 2012 року, оскільки стара редакція Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» вважалася українськими та зарубіжними експертами такою, що забезпечує в Україні високий рівень свободи совісті та віросповідання. Про це, зокрема, йшлося в листах Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до Президента України та Міністра юстиції.

Попри надані керівникам українських конфесій обіцянки з боку Президента не підписувати змін до законодавства про свободу совісті, не узгоджених з релігійною спільнотою, 6 грудня 2012 р. стало відомо, що Президент України таки підписав законопроект № 10221 всупереч позиції Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, а також правозахисників,  громадських активістів і науковців.

За одностайним визначенням експертів, найбільша небезпека внесених змін у їх неоднозначності, що дозволяє їх вільно трактувати. Особливі загрози для свободи віросповідання вбачаються у розширенні переліку контролюючих органів, що наглядатимуть за віруючими та релігійними організаціями, без чіткого окреслення меж їх контролюючих повноважень. До того ж для релігійних організацій не стали простішими процедури набуття статусу юридичної особи, навпаки – більш заплутаними. Також у Законі про свободу совісті збережено норму про дозвільних характер публічних мирних зібрань релігійного характеру, що прямо суперечить статті 39 Конституції України. Окрім цього, законопроект відкриває більше можливостей для легалізації псевдорелігійних організацій деструктивного характеру.

Зокрема, законопроектом запроваджене обов’язкове проходження процедури держреєстрації релігійних організацій (ст.. 13) відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» в органах Державної реєстраційної служби України, при одночасному збереженні ще й процедури реєстрації статутів (положень) релігійних організацій (стаття 14 Закону). Таким чином релігійні організації змушені проходити подвійну реєстрацію. При цьому законодавчі зміни не пояснюють, у якій послідовності мають проходити ці реєстраційні процедури.

Нова редакція статті 29 Закону наділяє правом здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті та релігійні організації широкому колу органів влади. Серед них:

1. Міністерство культури України, яке є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері релігії;

2. всі інші міністерства та державні служби, агентства, інспекції;

3. органи прокуратури;

4. місцеві державні адміністрації (обласні та районні);

5. місцеві ради (обласні, міські, сільські та селищні).

При цьому Закон чітко не визначає види і форми державного контролю у цій сфері. Зазначено лише, що такий контроль повинен здійснюватися в межах компетенції відповідних органів. Таке формулювання виводить контролюючі повноваження за межі дії законів, відсилаючи до підзаконних актів (насамперед, до указів Президента України), якими деталізується компетенція органів виконавчої влади.

Зміни у статті 30 Закону передали до повноважень Мінкультури офіційне погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів іноземними священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій. Це додає ще більше суперечностей у нормативне регулювання діяльності в Україні іноземних священників, вчителів і студентів духовних навчальних закладів, волонтерів тощо.

Важливо відзначити, що центральний орган виконавчої влади у сфері релігії (Мінкультури) тепер позбавлений повноважень:

- на прохання релігійних організацій сприяти досягненню домовленості з державними органами та подавати необхідну допомогу у питаннях, що потребують вирішення цих органів;

- подавати консультативну допомогу державним органам у застосуванні законодавства про свободу совісті та релігійні організації.

Крім цього, законодавчі зміни зберігають дозвільний порядок проведення публічних мирних зібрань віруючими та релігійними організаціями (ч.5 статті 21 Закону), що прямо суперечить статті 39 Конституції України. Нагадаємо, що органи місцевого самоврядування, посилаючись на цю норму, систематично забороняли віруючим у реалізації цього конституційного права.

***

Після набуття чинності означеного законопроекту, на вимогу релігійних конфесій та громадськості, Президентом України було видано Кабінету міністрів України доручення про вивчення ситуації навколо нового закону та внесення до нього необхідних поправок. До їх обговорення Міністерством юстиції й Міністерством культури були нарешті залучені й представники релігійної спільноти та громадськості. Зокрема, глави конфесій підтримали підготовлені Міністерством юстиції законодавчі зміни, спрямовані на відновлення попередньої редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Водночас представниками конфесій було сформулювало власні поправки до законопроекту, розробленого Міністерством юстиції, спрямовані на відновлення свободи віросповідання в Україні. Відповідні пропозиції щодо вдосконалення законодавчих пропозицій Уряду затвердив Секретаріат Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій на своєму засіданні 31 січня 2013 року (остаточний варіант таблиць поправок до законопроекту в офіційному порядку надісланий Президенту та Мін’юсту).

Згідно зауважень представників релігійних організацій та громадськості, поправки до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» обов»язково мають розглядатись тільки окремо від інших законодавчих змін, проходячи відповідне погодження при профільному Комітеті з питань культури і духовності, і при широкому публічному обговоренні за участі релігійної спільноти та громадськості.   

2. Законопроект № 2342 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні від 19.02.2013 р.

Законопроект № 2342, внесений Кабінетом Міністрів і зареєстрований у парламенті 19 лютого 2013 року, під виглядом боротьби за права людини й демократію нав»язує суспільству терпиме й навіть схвальне ставлення до самого явища одностатевих сексуальних відносин. Суть проекту - законодавчо визначити "сексуальну орієнтацію", "секс-меншини" і їх "права". Законопроектом вводиться до законодавства України новий термін “сексуальна орієнтація”, уточнюється визначення та форми дискримінаційних дій, зокрема й щодо секс-меншин, та посилюється відповідальність за них. Також законопроект встановлює цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Одночасно запроваджується презумпція винуватості громадян чи юридичних осіб у цивільних позовах проти них, що покладає на відповідача обов’язок за допомогою доказів заперечувати звинувачення у дискримінаційних діях.

На спільне переконання представників Церков та релігійних організацій України, положення цього законопроекту несуть у собі загрозу звуження свободи віросповідання та свободи вираження поглядів, запроваджуючи особливий правовий захист для прихильників одностатевих стосунків.

По суті, спрямовані на захист секс-меншин законодавчі зміни несуть загрозу кримінального переслідування громадян за публічні виступи на користь традиційної сім’ї.

Зокрема, у зверненнях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, спрямованих 28 березня 2013 року на адресу Президента України, Прем’єр-міністра, голови та лідерів фракцій Верховної Ради, зазначається, що “У разі прийняття та застосування цих норм, звичайна проповідь про гріх гомосексуалізму, про Божественний задум сім’ї як союзу чоловіка і жінки, а також публічні заяви віруючих людей про протиприродність одностатевих відносин та на користь традиційних сімейних цінностей, можуть бути кваліфіковані як дискримінація у тій чи іншій формі”.

Глави церков і релігійних організацій наголошують, що “прийняття законопроекту № 2342 та подальше розширення сфери дії Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» на практиці може привести до того, що релігійні організації під примусом держави (зокрема, у судовому порядку) будуть примушуватись до працевлаштування осіб із нетрадиційною сексуальною орієнтацією”.

Не виключена поява на практиці випадків, коли обумовлені Священними Писаннями позиція та дії віруючих громадян та релігійних організацій на підтримку традиційних сімейних цінностей, зможуть кваліфікуватись як адміністративний проступок або злочин. Також норми цього законопроекту можуть призвести до заборони використання окремих цитат із Біблії, творів Отців Церкви та навіть самих богослужбових текстів, де наголошується на гріховності одностатевих стосунків та порушення традиційних сімейних цінностей. Тому українські конфесії виступають категорично проти цього законопроекту.

3. Законопроект № 2342-1.

Альтернативний законопроект № 2342-1, внесений 05.03.2013 року Представником Президента України у Верховній Раді п.Юрієм Мірошниченко (Партія регіонів) та депутатом Олександром Мирним (ВО «Свобода»), як альтернативний щодо урядового законопроекту № 2342. Він хоч і не містить загроз для свободи віросповідання, проте, як наголошують представники ВРЦіРО, так само запроваджує у законодавче поле термін “сексуальна орієнтація”, що може створити підстави для його подальшого використання під час законотворчості. З огляду на це представники Церков та релігійних організацій України, підтримуючи цей законопроект в цілому, висловлюються за усунення терміну “сексуальна орієнтація” із нього та законодавчого поля в цілому, як це було раніше в українському законодавстві (пропонується не деталізувати всі види дискримінацій, зокрема щодо «сексуальної орієнтації», замінивши їх загальним терміном «та інші»).

4. Закон України про Єдиний державний демографічний реєстр.

Закон України про Єдиний державний демографічний реєстр (законопроект № 10492), розроблений депутатом Василем Грицаком (фракція Партії регіонів), прийнятий парламентською більшістю у листопаді 2012 року.

На переконання представників Церков та релігійних організацій, Закон порушує права віруючих громадян на приватність та запроваджує тоталітарний контроль за кожною особою. Як писав Предстоятель УПЦ митрополит Володимир (Сабодан) у своєму зверненні до Президента України: “Вказаний Закон порушує право громадян на приватність, яке гарантоване у ст. 32 Конституції України. Крім того, занепокоєння православних віруючих викликає можливість втручання в їх особисте життя, яку створює Закон”.

Попри багаточисельні протести представників Церков та релігійних організацій, під час повторного розгляду законопроекту № 10492 у листопаді 2012 року більшість їхніх пропозицій та зауважень так і не були враховані. І хоч у законопроекті й було внесено доповнення про право громадян на відмову від біометричних паспортів, але, на переконання представників Церков та релігійних організацій, це не вирішило головної проблеми цього закону – збір всеосяжних даних про кожну людину з моменту її народження, що є порушенням прав і свобод віруючих громадян.

Так, згідно прийнятого Закону до Єдиного державного демографічного реєстру буде збиратись інформація про кожну особу, що складається з 13 найменувань, включаючи відцифровані зразки підпису та образу обличчя особи, а також додаткову змінну інформацію – про місце реєстрації, про сімейний стан, про відмову від прийняття податкового номеру, про видачу приватизаційних паперів, додаткові (факультативні) біометричні дані, параметри.

Більш того, згідно статті 21 Закону “паспорт громадянина України оформляється всім особам, починаючи від народження та незалежно від віку, на кожні 10 років”. Паспорт буде у формі картки, що містить безконтактний електронний носій (чіп) із записаними даними з Єдиного Реєстру.

Такі законодавчі новації викликали протести не тільки з боку представників Церков та релігійних організацій, а й з боку правозахисників, які також закликали Президента ветувати законопроект № 10492 задля усунення зазначених недоліків. “Закон поєднує в одному банку даних функції реєстрації фізичних осіб та паспортизації, чого немає в жодній європейській країні, оскільки створює широкі можливості для зловживань. Тим більше, що серед даних, які збираються, є відцифрований підпис особи. За створенням єдиного реєстру заховане злиття усіх персональних даних мешканців країни з різних баз даних, в тому числі відомчих, до єдиного банку даних, що створює передумови для тотального стеження за людиною”, – зазначено у Зверненні Української Гельсінської Спілки з прав людини.

Як відомо, ЗМІ пов’язують автора ініціативи про запровадження в Україні біометричних паспортів – Василя Грицака (фракція Партії регіонів) з лобізмом на користь концерну ЄДАПС, який у свою чергу спеціалізується на бізнесі з виготовлення паспортних та інших ідентифікаційних документів. 

5. Закон України «Про гуманітарну допомогу».

Закон України «Про гуманітарну допомогу» (законопроект № 10223, розроблений Міністерством юстиції), проголосований 16 жовтня 2012 року без обговорення та без розгляду поданих депутатами поправок до другого читання. На підставі цього Законо Урядом була ліквідована Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів, що дуже негативно позначилось на гуманітарній діяльності церков та благодійних релігійних організацій та фондів. Зокрема, значно погіршився механізм оформлення, розмитнення та ввезення в Україну гуманітарної допомоги.

Так з 2 грудня 2012 року, коли повноваження ліквідованої урядової Комісії були передані до Міністерства соціальної політики України, гуманітарна діяльність релігійних організацій стала фактично неможливою через відсутність належної нормативно-правової бази, невизначеність і довготривалість процедур з оформлення вантажів. 30 січня 2013 року Кабінет Міністрів України постановою № 39 затвердив новий Порядок реєстрації отримувачів гуманітарної допомоги. Згідно цього документу релігійні організації повинні наново пройти процедуру включення до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги. При цьому зазначений Порядок не визначає конкретних строків, необхідних Мінсоцполітики для прийняття остаточного рішення про включення заявника до Реєстру.

Також законодавством не визначено конкретного строку, протягом якого Мінсоцполітики має розглянути питання про визнання заявлених товарів (робіт, послуг) у якості гуманітарної допомоги.

Зволікання з визнанням отриманої з-за кордону допомоги у якості гуманітарного вантажу призводить до нарахування плати за його зберігання на тимчасових складах митниці, а у разі відмови з боку Мінсоцполітики – до нарахування ПДВ та митних зборів. Як наслідок, отримувачі гуманітарної допомоги в Україні змушені відмовлятись від цих вантажів на користь держави, а закордонні жертводавці втрачають сенс надсилати гуманітарну допомогу українцям.

У зверненні, підготовленому на ім’я Президента України, Рада Євангельських Протестантських Церков України (РЄПЦУ) наголошує, що така ситуація “створює передумови для затягування розгляду питань про ввезення в Україну гуманітарних вантажів та їх своєчасного доставляння до нужденних громадян”.

"Ліквідація Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України, яка складалась із посадових осіб різних центральних органів виконавчої влади та представників громадськості, призвела до відмови від ефективного механізму міжвідомчого погодження та прийняття рішень про надання гуманітарним вантажам необхідного статусу, подальшого їх розмитнення та ввезення в Україну", – підкреслюється у зверненні РЄПЦУ.

Відтепер відповідні рішення прийматиме Мінсоцполітики – без участі громадськості та у невизначені строки.

Як повідомляють представники релігійних організацій, наразі серед гуманітарних вантажів, які за останні місяці не змогли бути ввезені в Україну через бюрократичні перепони, знаходяться видрукувані за кордоном Біблії та інша християнська література. Як засвідчив у ЗМІ пастор Андреас Гамбург: “Вже настав квітень, а Різдвяні подарунки для українських дітей з грудня і досі знаходяться на складах митниці, оскільки не визнаються гуманітарною допомогою”.

Релігійна спільнота очікує від Президента та Уряду невідкладних заходів, спрямованих на відновлення механізму оперативного міжвідомчого узгодження, оформлення, розмитнення та ввезення в Україну гуманітарної допомоги, а також відновлення Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів, яка діяла відповідно до попередніх норм законодавства. 

6. Законопроект № 2142, спрямований на ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

Законопроект № 2142, ініційований Кабінетом міністрів України, спрямований на ліквідацію Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій однодушно висловилась проти нової урядової ініціативи, спрямованої на ліквідацію комісії, яка є єдиним в державі органом, що уповноважений законом готувати експертні висновки щодо матеріалів, які ображають релігійні почуття віруючих, популяризують аморальну поведінку або розпалюють національну та релігійну ворожнечу. На думку представників конфесій та громадськості, лібералізація державного регулювання в інформаційній сфері матиме згубні наслідки для духовного і морального здоров’я українського суспільства. Тому конфесії виступають проти цього законопроекту та за збереження Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі.

7. Законопроект № 0945 про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір) .

Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту прав дітей на безпечний інформаційний простір), № 0945 від 12.12.2012 р. Законопроект прийнято у першому читанні в минулому скликанні ВР. Конфесіі підтримують цей проект.

8. Законопроект № 2051 про внесення змін до деяких законів України (щодо права релігійних організацій засновувати навчальні заклади). 

Проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо права релігійних організацій засновувати навчальні заклади), № 2051 від 18.01.2013 р., автор – п.Ю.Мірошниченко. Позитивний проект, Церкви в цілому підтримують його.

Окремі питання та пропозиції:

1. Згідно зауважень представників релігійних організацій та громадськості, поправки до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» обов»язково мають розглядатись тільки окремо від інших законодавчих змін, проходячи відповідне погодження при профільному Комітеті з питань культури і духовності, і при широкому публічному обговоренні за участі релігійної спільноти та громадськості.

2. На думку представників релігійних організацій та громадськості, є невиправданою ліквідація в рамках т.зв. "адміністративної реформи" Державного комітету у справах національностей та релігій. Згідно з Указом Президента В.Януковича від 9 грудня 2010 року, функції Держкомнацрелігій з реалізації державної політики у сфері релігії перейшли до компетенції реорганізованого Міністерства культури України, а реєструвати релігійні організації має новоутворена Державна реєстраційна служба України. Представники Церков та релігійних організацій вважають, що задля покращення державно-конфесійних відносин в Україні є необхідним відновити Державний комітет у справах національностей та релігій, який би відповідав за реалізацію державної політики у сфері релігійної свободи.

3. Крім того, представники конфесій та громадськості вважають за необхідне ухвалення парламентом Закону про Концепцію державно-конфесійних відносин в Україні (розроблена у 2004 році). Така Концепція повинна стати дороговказом для подальших законодавчих змін, зокрема в сферах освіти, гуманітарної та доброчинної діяльності віруючих, капеланського служіння (душпастирства) у війську, медичних закладах та пенітенціарній системі, забезпечення права віруючих на публічні мирні зібрання тощо.

4. Також висувалися пропозиції про необхідність розробки Методичного посібника з реєстрації церковних організацій. Необхідність в такому документі обумовлена вільним трактуванням чиновниками на місцях вимог закону "Про свободу совісті і релігійних організацій" та створенням штучних бюрократичних перепон. Тож за наявності єдиного посібника, яким буде забезпечений чиновник, що відповідає за реєстрацію церковних організацій, її процес міг би бути значно спрощений.

Сергій Шумило, голова правління ГО «Міжнародний центр гуманітарних ініціатив»