Як будуть «забороняти Російську церкву». Частина 1. Фальсифікація законопроекту № 8371

"Релігія в Україні" аналізує текст законопроекту № 8371 щодо діяльності релігійних організацій в умовах російської агресії проти України

 

Тетяна Деркач

До редакції «Релігії в Україні» потрапив повний текст законопроекту щодо унеможливлення діяльності в Україні релігійних організацій, пов’язаних з керівним центром в країні-агресорі. Цей документ, схвалений Комітетом з питань гуманітарної та інформаційної політики, парламентарії готують розглянути в другому читанні наприкінці березня. Півроку (з моменту прийняття в першому читанні) навколо нього точилась жорстка боротьба, він обріс десятками тлумачень, міфів, легенд і скандалів. Але головна інтрига заключалась в тому, що ані заявлених 1200 поправок, які парламентарії обіцяли розглянути до другого читання, ані сам повний текст законопроєкту не було оприлюднено. Втім, шила в мішку не утаїш: витік тексту вже відбувся. Зміст документу, який пропонують прийняти «не дивлячись», такий, що громадськості не заважало б з ним ознайомитись напередодні голосування. Парламентарії, зацікавлені в його штурмовому прийнятті, недарма бояться його оприлюднення, тим більше напередодні боїв в Конгресі США за виділення допомоги Україні.

Отже, як законодавці хочуть бачити релігійний ландшафт України в умовах війни з Росією?

Закон в Законі

Почнемо з того, що законопроєкт, якому на даний момент присвоєно № 8371 – не той законопроєкт, який було проголосовано в першому читанні. Внаслідок «врахування» 1200 правок на виході маємо абсолютно новий документ – Закон України «Про захист національної й громадської безпеки, прав і свобод людини у сфері діяльності релігійних організацій». Первісний законопроєкт № 8371 законодавці перемістили лише в розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення». Тобто, завдяки численним правкам з’явився новотвір, якому присвоєно номер первісного законопроєкту. Але і «старий» законопроект № 8371, схований в підвал прикінцевих і перехідних положень, суттєво роздувся ледь не до розмірів Конституції.

Отже, додаткові зміни заплановано внести в такі нормативні акти:

-        Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»;

-        Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»;

-        Закон України «Про оренду державного та комунального майна»;

-        Закон України «Про прокуратуру»;

-        Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»;

-        Закон України «Про службу військового капеланства»;

-        Кодекс адміністративного судочинства України.

Політичний маніфест чи дешевий комікс?

Тепер переходимо до змісту.

В преамбулі законопроєкту обґрунтовується потреба та правові підстави  ухвалення саме цієї редакції Закону: російська збройна агресія проти України, її підтримка з боку РПЦ та її української філії, загроза національній безпеці та обов’язок держави захищати право громадян змінювати релігію та переконання і право релігійних організацій змінювати свою канонічну підлеглість.

Правові підстави – ст.35 Конституції України, ст.9 та 11 Європейської конвенції з прав людини та рішення РНБО «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 01.12.2022 р. Законотворці одразу попереджають, що мова не йде про обмеження прав на віросповідання, не уточнюючи, правда, як вони тлумачать термін «віросповідання».

Так зване «тіло» Закону (тобто, без прикінцевих і перехідних положень) складається з одного розділу, який містить 5 статей, що врегульовують діяльність іноземних релігійних організацій (ІРО). Власне, саме цей розділ і стосується «заборони РПЦ». Формально мова йде про всі іноземні релігійні організації, які діють в Україні. Їхня діяльність толерується на підставі ст.35 Конституції України, тобто, за умови відсутності шкоди національній і громадській безпеці, охороні публічного порядку, здоров’я чи моралі, правам і свободам інших осіб.

Але окремо виділено ті самі одіозні релігійні організації, які знаходяться в державі-агресорі (тобто, зрозуміло, в Росії). Головна ознака релігійних організацій з країни-агресора – вони мають бути зареєстровані як юрособи та/або керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України у відповідній державі-агресорі. Тобто, законодавці допускають варіативність – центр управління може бути зареєстрований в країні-агресорі в якості юрособи, або центр управління може діяти і без статусу юрособи.

Виявляється, заборона діяльності стосується не всіх ІРО (навіть походженням з країни-агресора) лише тих, які:

-        підтримують збройну агресію проти України;

-        внесені в окремий перелік в ст.3.

В принципі, це логічно, адже в Україні можуть бути такі організації, фамільне дерево яких уходить коренями в Росію. Але, можна припустити, умовою їхнього функціонування в Україні є лояльність державі. Ступінь лояльності, як показує практика, буде визначатись в ручному режимі.

Ну, і нарешті підходимо до тієї самої статті 3. Очікувано першою під заборону підпадає РПЦ як така, що відповідає всім критеріям «ворожості». Тут жодних питань немає. А другою...не допускається діяльність релігійних організацій, будь-яким чином афілійованих з РПЦ. Знов ця клята невизначеність, про кого може йти мова.

Тут треба зробити кілька зауважень. По-перше, з РПЦ афілійована ієрархічна структура під кодовою назвою «УПЦ», яка в Україні не має статусу юрособи. З юридичної точки зору це гібридна структурна поєднаність, грубо кажучи, теплого з м’яким. Тому в цій частині хотілось би бачити більш чіткі формулювання. Це означає, що доводити афілійованість української РО з РПЦ можна тільки по кожній окремій громаді або об’єднанню. Хотілося б подивитись, як будуть доводити афілійованість якоїсь сільської громади з РПЦ. Зрозуміло, що на будуть діяти простіше – почнуть з великих організацій типу митрополії та єпархіальних управлінь, а далі вниз по структурі.

По-друге, фактично УПЦ прирівнюється до іноземної релігійної організації (а значить, і всі громади під брендом УПЦ), що є повним абсурдом і, не побоюсь цього слова, маячнею. З цієї норми витікає, що в принципі не варто витрачати час на якісь докази: достатньо просто прошерстити реєстр юросіб, вибрати з нього всіх суб’єктів, в назві яких згадується УПЦ, і одним махом заборонити. Такий реєстр вже було свого часу зроблено на виконання т.зв. Закону про перейменування. Але, скоріш за все, буде мати місце вибіркове правосуддя з елементами особистої вендетти і корупційною складовою. З’являться кришевателі «гонимих РО», будуть пропозиції відкупатись – все, як ми любимо.

Але є ще додаткові критерії для заборони ІРО, які законодавці виокремили в нову ст.5¹ нової редакції Закону про свободу совісті, який бовтається в прикінцевих і перехідних положення. До цієї норми ми ще повернемось.

Які ж наслідки матиме заборона діяльності ІРО? По-перше, це застосування різного роду санкцій. По-друге, забороняється діяльність українських юридичних осіб, чиїм власником, учасником або акціонером є заборонена ІРО. Тут хочеться спитати, що курили автори, але це питання риторичне. Адже мова про всі господарюючі суб’єкти, створені релігійними організаціями для ведення підприємницької, благодійницької та іншої діяльності. Хочеться з попкорном подивитись, як будуть припиняти діяльність всіх таких юросіб, яких може бути десятки тисяч. Правда, їм таки дають шанс на спасіння душі – протягом трьох місяців позбавитись своїх токсичних «акціонерів». В більшості випадків це означає знищення підприємств, які часто представляють собою малі форми – кафе, книгарні, пошивочні майстерні, магазини продажу предметів культового призначення, невеличкі свічкові виробництва, будівельні фірми тощо. Вони є платниками податків і роботодавцями. Чи є сумніви, що під ніж підуть саме вони, причому не за фактом доведеного співробітництва з агресором чи його агентурою (на кшталт продажу російської пропагандистської літератури чи надання дистанційних послуг)? І хто попроситься в нові власники і стане новим – правильним – бенефіціаром таких бізнесів? Знов ця клята невизначеність!

Але і це ще не все, на що спромоглась буйна фантазія законотворців. Всі резиденти України, які надавали своє майно в оренду, найм, лізинг забороненим ІРО та пов’язаним з ними юрособами, повинні розірвати такі договори, навіть якщо вони не закінчились. Виникає питання: законодавці свідомо хочуть обвалити економіку і налаштувати проти себе населення, особливо там, де структури УПЦ є великими «містоутворюючими підприємствами» на кшталт Почаївської лаври? 

Парадоксально, але слідкувати за виконанням вищеописаних і через суд припиняти діяльність порушників повинна ДЕСС, тверезу і компетентну думку якої щодо всієї цієї маячні розпалені передчуттям непозбувної перемоги парламентарії вирішили грубо проігнорувати.

І тут як чорти з табакерки вискакують – бінго! – виключення, тобто «індивідуальні погодження» зв’язків і контактів з забороненими ІРО, які має надавати...ДЕСС. Зрозуміло, що мова може йти про спільну участь у заходах, які проводять міжнародні організації типу Всесвітньої ради церков. Просто треба подати заяву і пояснити, чому необхідно десь в Шамбезі цілуватись в щочку з представниками ворожої ІРО. Порядок надання індивідуальних дозволів має затвердити Кабмін – виконавча гілка влади Великого брата.

В останній статті «тіла» законопроєкту парламентарії вирішити блиснути своїм знанням ідеології «русского мира», пропагандистів якого теж будуть забороняти. З одного боку, норма логічна, але чомусь вона поширюється лише на релігійні організації. За великим рахунком, «русский мир» заслуговує на окремий нормативний акт на кшталт Закону про декомунізацію, але писати його мають а) спеціалісти б) з врівноваженою психікою і в) структурованим мисленням. Якщо коротко: на практиці факт поширення «русского мира» буде визначатись «на око», а от підтвердженням правильності оцінки чиновниками пропагандистської діяльності РО знов-таки має займатись ДЕСС в порядку, встановленому Кабміном. На розробку порядку надається 3 місяці. Логічно: карати будемо одразу після оприлюднення закону, а порядок покарання Кабмін намалює потім. А ще потім суди почнуть малювати свої картини в стилі пізнього Пікассо.

В сухому залишку маємо 3 фактори, які вплинуть на долю РО:

-        афілійованість з РПЦ;

-        підтримка російської збройної агресії;

-        пропаганда «русского мира».

Нажаль, на місцях всі три критерії можуть визначатись «на око» тими, хто має на це повноваження, але не має достатньої компетенції.

Так про що Закон?

Озвучу власне загальне враження від цього документу - як людина, яка 15 років вела активну діяльність по відновленню історичної справедливості та затвердженню канонічної автокефалії української церкви, і для якої словосполучення «загроза національній безпеці» - не порожній звук і не сферичний кінь у вакуумі. Я чекала сильного, чіткого, продуманого, структурованого, логічного тексту, зрозумілого і українським віруючим, і правникам, і міжнародній спільноті – а побачила якийсь дешевий комікс з Бетменами, Джокерами і Пінгвінами, який абсолютно спотворив всі фахові напрацювання по цій надважкій темі. Попередження: всі асоціації з відомими медіапроєктами випадкові і не створюють для автора жодних правових наслідків.

Цей еклектичний, сумбурний і одіозний фрагмент всього законопроекту більше схожий на політичний маніфест, під час виголошення якого оратор має стукати чоботом по трибуні і погрожувати світу «забороною кузькіної матері». Але якщо відповісти на питання «про що закон», достатньо двох слів: «про майно». Ну, і беспардонне втручання держави у підприємницьку діяльність великого кола фізичних та юридичних осіб, які, виявляється, перед підписанням договору оренди квартири вияснити, чи не пов’язаний наймач із забороненою РО. Тобто, «про контроль через майно» (питання про бенефіціарів залишу в стороні подалі від гріха). А де про національну безпеку і захист національних інтересів? Спробуємо пошукати в прикінцевих і перехідних положеннях цього дешевого коміксу – може, хоч там з’явиться крапля адекватності.

Далі буде.