Religion.in.ua > Аналітика > «Русскій мір» Патріарха Кирила стає більш політкоректним, а від цього – щораз менш реалістичним

«Русскій мір» Патріарха Кирила стає більш політкоректним, а від цього – щораз менш реалістичним


1 12 2010

«Русскій мір» Патріарха Кирила стає більш політкоректним, а від цього – щораз менш реалістичнимКиївська Русь ніколи не мріяла про те, щоб стати Третім Римом, – устами своїх святих вона завжди молилася, щоб стати Другим Єрусалимом. Доктрина Третього Риму – це доктрина Московського царства, а не Київської Русі. Отож доки Московський патріархат і церковна політика РПЦ не позбудуться усіх інтерпретацій цієї доктрини, вони ніколи не зможуть відшукати себе у духовності справді руського світу...

Цього разу візит Патріарха Кирила до України виглядав мало не бездоганним (поки я писав решту статті, цей висновок зробили чи не всі оглядачі). Передусім стриманим був він сам – і це правильна постава, бо ж ювілей не його, а Митрополита  Володимира. Стриманими були й українські медіа – не було політично підігрітого ажіотажу. Не виголошувались програмні промови. Не було навіть зрозуміло, коли Патріарх повернувся до Москви.

«Русскій мір» Патріарха Кирила стає більш політкоректним, а від цього – щораз менш реалістичним

Мирослав Маринович 

Тому головні висновки про еволюцію поглядів Патріарха Кирила можна робити лише на підставі його недавнього програмного виступу на ІV Асамблеї «Русского міра». І Патріарх справді може відчувати гордість: концепція «Русского міра» нагодилася саме в той історичний момент, коли Російська держава вичерпала всі можливі ідеологічні платформи для новітнього «збирання російських земель». Отож допомога з боку Російської Православної Церкви надійшла дуже вчасно.

Утім, у позиції нинішнього глави РПЦ уже немає давньої грубої прямолінійності. Якщо в 1990-ті роки церковна єдність Московського Патріархату подавалась як платформа для відновлення державного «союзу братніх слов’янських народів», то сьогодні тези вивірені більш політкоректно: «Если в прошлом оправданной стратегией выживания Русского мира была его централизация, то сегодня в условиях глобализации оптимальной формой может оказаться теснейшее интеграционное сотрудничество равноправных суверенных государств, образовавшихся на пространстве исторической Руси» (вибачте за цитування російською мовою – далі стане зрозуміло, чому).

Правда, подальша осанна інтеграційним процесам у світі руйнує елегантність згаданої рівноправності та суверенності. Бо, як засвідчує практика СНД, з Росією неможливі інтеграційні процеси за зразком Європейського Союзу. Будь-які спроби неминуче завершуються тим, що Росія стає «першою серед рівних». Отже, перш ніж пропонувати своїм сусідам інтеграційні процеси, Патріарх Кирил мав би рішуче засудити ґлорифікацію Сталіна в нинішній Росії, оскільки за нею власне й стоїть туга російського істеблішменту за жорсткою й безоглядною централізацією.

Кричущим анахронізмом виглядає в програмних виступах Патріарха буцімто невинне ототожнення понять «руський» (від слів «Київська Русь») і «російський» («русский», від слова «Росія»). Хай у часи Катерини ІІ з відомих причин російські мовники не спроможні були знайти адекватного термінологічного розрізнення, але ж надворі завершується перша декада ХХІ століття! Чи не пора вже нарешті позбутися лінгвістичного імперіалізму? Сучасні ж росіяни не читають російського історика Ключевського, який розумівся на тих відмінностях. Вони свято переконані, що Київська Русь і є Росією, а український народ відколовся від неї лише тому, що наслухався власних і польських націоналістів!

Отже, повправляймося трохи в етимології. Слово «русский» звично перекладають в Україні як «російський» – наприклад, для означення етнічної групи: «русский народ» = «російський народ». Для того в Російській Федерації й утвердили термін «россияне», щоб відрізнити політичну націю, що населяє РФ, від етнічної групи власне «русских». Відповідно до офіційної доктрини, «русский народ» поряд із українським та білоруським належить до трьох братніх народів, що походять від «спільної колиски» – Київської Русі.

Проте патріарх каже: «Русский мир придуман не в Москве или в Петербурге, а родился на свет много веков назад на берегах Днепра». Але ж, відповідно до тої ж доктрини, три згадані народи, включно з російським, з’явилися після розпаду Київської Русі. То який тоді народ населяв оту Київську Русь? В українській мові все ясно: русичі (не росіяни, українці чи білоруси). А в російській мові? «Русские» (слово «русичи» в них, здається, давним-давно забулося). В уявленні російського читача «русские» – це той самий народ, що живе й тепер. Звідси «русский мир» давньої Київської Русі – це, мовляв, той самий «русский мир», який стає сьогодні офіційною доктриною Російської Православної Церкви. І перекладати його українською слід як «руський світ».

«Русскій мір» Патріарха Кирила стає більш політкоректним, а від цього – щораз менш реалістичним

Але це щось більше, ніж етимологічна «каша». Ні, Ваша Святосте! Київська Русь ніколи не мріяла про те, щоб стати Третім Римом, – устами своїх святих вона завжди молилася, щоб стати Другим Єрусалимом. Доктрина Третього Риму – це доктрина Московського царства, а не Київської Русі. Отож доки Московський патріархат і церковна політика РПЦ не позбудуться усіх інтерпретацій цієї доктрини, вони ніколи не зможуть відшукати себе у духовності справді руського світу! Можна застосовувати військо й голодомори, можна вдаватися до тортур і газового шантажу, але цього природного табу не подолати ніколи. Русь справді свята, а тому для лукавих ідеологій – неприступна!

Ось чому Київ – це справді «колиска руської цивілізації», але аж ніяк не безпосередньо російської. Йому справді суджено відновлювати свої цивілізаційні позиції як центру християнства, але лише на антитезі до російської цивілізації, оскільки концептуально вона ніяк не може вийти за рамки своєї імперської парадигми. Москві суджено довіку боротися з Заходом, підміняючи собою Схід, тоді як Києву (в міру того, як він відновлюватиме в собі дух справжньої руської цивілізації) призначено бути гармонійним сполучним тілом поміж Заходом і Сходом. Ось чому я згоден з Патріархом Московським, що «Украина не должна и не может быть ведомой или младшим партнером в этом историческом деле». Але, боюсь, Патріарх має під цим на увазі щось зовсім інше.  

Нарешті, останнє зауваження – щодо мови. Милою для українського вуха є низка патріарших фраз про рівноправність мов. Для прикладу: «Верить во Христа каждый народ научается на своем языке и в рамках своей культуры, и затем творчески ее преображает. Вот, почему православная традиция существует в виде греческой, русской, румынской и других». Але ж розшифруйте оте «інших», Ваша Святосте, додайте слово «української»! Бо, скажімо, в Одесі, у вотчині любого Вам митрополита Агафангела, Вас можуть неправильно зрозуміти. Адже там свято переконані, що росіяни й українці – це один народ, а тому української мови й на дух не переносять.

Або, скажімо, як мило звучить фраза: «Страны Русского мира имеют все возможности для создания пространства, в котором не будет первосортных и второсортных народов, в котором будут уважаться и развиваться их языки, культуры, религиозные традиции…». Але тоді стримайте, Святіший Владико, намісника Свято-Успенської Києво-Печерської лаври архиєпископа Вишгородського УПЦ Павла (Лебедя), який дозволив собі недавно сказати: «Люди разговаривали, разговаривают и будут разговаривать на русском языке. А если меня будут допекать украинским, тем более не настоящим, а тем, во что его превращают – какой-то полупольский, непонятный язык...». Інакше (якщо Ви цього не зробите) я вважатиму, що сказане архиєпископом Павлом і є практичною реалізацією пропагованого Вами саме «російського» (а не «руського») світу.   

Ось чому я не перекладатиму термін «русский мир» українською мовою взагалі – як це робили свого часу у світі щодо терміну «перестройка». Бо якщо перекладеш його як «руський світ», то переносиш у свою голову ту саму імперську «кашу», яку так ревно готують в Росії уже понад три століття. Якщо ж перекладатимеш його так, як насправді його замислено, тобто як «російський світ», то не помиляєшся з принципової точки зору, але наче відрізаєш російський народ від одного з його культурних джерел – культури давніх русичів. Тому краще хай уже буде просто «русскій мір» – чергова «перестройка» російської державницької ідеології.

Проте, коли говорити про сприйняття українцями ідеї «русского міра», чи не найпереконливішою для мене є думка «Паломника» на інтернет-форумі: «Русский мир» – це ‘инородное тело’ в організмі нашого суспільства. В цьому зовсім не важко переконатися. Адже у нас про нього згадують тільки тоді, коли приїжджає Кирило. Якби він не приїжджав, то про ‘Р. М.’ взагалі б ніхто не згадував. Патріарх це відчуває, тому й старається приїжджати частіше, щоб не дати нам забути про нього. А ця асамблея, що відбулася в Москві, взагалі не буде мати великого резонансу у нас в обездоленій, але живій ще Україні».

Як кажуть, ні додати, ні відняти…






Повернутися назад