Теологічне знання та теологічна освіта в Україні: короткий нарис

Навколо того, що і чим є богослов’я, висловлювалося багато різних думок. У даній статті хотілося б окреслити основні питання, які виникали навколо богослов’я в освітньому процесі України...

Питання про статус богослов’я (теології, у даному випадку ми використовуємо ці поняття як синоніми) в нашій країні з набуттям незалежності постійно обговорювалося. Навколо того, що і чим є богослов’я, висловлювалося багато різних думок. У даній статті хотілося б окреслити основні питання, які виникали навколо богослов’я в освітньому процесі України.

Перше – це те, що богослов’я повинно бути конфесійно зорієнтованим. Тобто є богослов’я православне, є католицьке, є протестантське. І тут перше спотикання: протестантського богослов’я немає, тому що протестантизм – це напрямок, в рамках якого діє незліченна кількість конфесій: лютеранство, кальвінізм, англіканство, баптизм, адвентизм і т.д. і т.п. Якщо вводить богослов’я у навчальний процес, то яке саме богослов’я пропонувати студентам?

Тут відповідей також є і було кілька. Наприклад, православне, оскільки переважна більшість населення України є православним. Але виникає питання: що робити зі студентами, які не належать до цієї конфесії? Ситуація з Галичиною: переважна більшість студентів буде греко-католиками, і якщо зробити виняток для них, читаючи католицьке, чи то пак греко-католицьке богослов’я (а є справді відмінності), то будуть дискриміновані і православні й усі інші.

Лунали пропозиції, що потрібно запропонувати студентам християнську теологію, і тут виникає наступна проблема: чи ми повинні вивчати те, що є спільним для усіх християнських конфесій. Такий варіант більше задовольняє протестантські конфесії, бо, фактично, у такому варіанті знівелюється передання як католицької, так і православної церкви, але ж саме передання творить специфіку богослов’я цих церков.

Лунала пропозиція, щоб давати окремо богослов’я усіх християнських конфесій. А чи усіх? Який це повинен бути курс, на скільки академічних годин розрахований, щоб можна було розповісти про богослов’я усіх християнських конфесій. Навіть при досягненні консенсусу чи компромісу про зміст курсу теології виникає наступне питання, а з яких позицій цей курс повинен читати викладач? Якщо з позицій однієї з конфесій, то не можна буде уникнути заангажованості і курс перетвориться на апологетичне богослов’я саме конфесійного напрямку. Можна читати нейтрально, тобто реалізуючи принцип світоглядної нейтральності, а тоді чим такий курс буде відрізнятися від курсу релігієзнавства, який саме у викладі релігії і фундується на цьому принципі. Можливо, тоді краще збільшити кількість годин на читання релігієзнавства і вивести окремий модуль, у якому буде розкриватися християнство і вивчатися віроповчальна специфіка кожної з християнських конфесій.

Але якщо врешті-решт курс теології вводиться в навчальний процес, і студент отримує інформацію про теологію або однієї з конфесій, або про всі конфесії, але лише християнські, виникає питання, а що робити тим студентам, які не є християнами: юдеям, мусульманам, або взагалі агностикам чи атеїстам. Якщо ми домовимося, що під теологією ми розуміємо розкриття віровчення будь-якої релігії і будуємо курс за такою логікою, тоді фактично ми отримуємо релігієзнавство у повній мірі. Введення богослов’я як обов’язкової дисципліни у ВНЗ України має, як ми вже побачили, багато протиріч.

Друге, що обговорюється, – це можливості підготовки богословів у світських навчальних закладах. Для цього створені необхідні умови. У постанові Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. N 787 «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра» (https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=787-2010-%EF) у галузі знання «Гуманітарні науки» включено спеціальність богослов'я (теологія). Підготовка здійснюється з присудженням освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст (код спеціальності – 7.02030103) та магістр (код спеціальності – 8.02030103). Відповідно до постанови КМ від 24 травня 1997 р. N 507 «Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями» (https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=507-97-%EF) на рівні підготовки бакалавра в рамках напряму підготовки «Філософія» поряд зі спеціальностями філософія та релігієзнавство фігурує і богослов’я (код спеціальності – 6.030100). Але, відповідно до постанови КМ від 13 грудня 2006 р. N 1719 «Про перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра» (https://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1719-2006-%EF), спеціальність богослов’я, разом з релігієзнавством, було виведено з переліку, за яким здійснюється підготовка бакалаврів, але залишається на рівні підготовки спеціаліста та магістра.

Для того, щоб поступити на спеціаліста чи магістра теології, потрібно мати диплом бакалавра філософії і тільки він вважається базовим для вступу на цю спеціальність. Маючи інший диплом бакалавра, цього зробити неможливо. Для того, щоб мати право надавати диплом богослова, ВНЗ повинен ліцензувати, а потім акредитувати дану спеціальність у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Спеціальність теології проліцензована в 4 ВНЗ України: Національному університеті «Острозька академія» (НУОА) (https://www.uosa.uar.net/), Приватному вищому навчальному закладі «Карпатський університет імені Августина Волошина» (КаУ) (https://www.kau.com.ua/), Українському католицькому університеті (УКУ) (https://theological.ucu.edu.ua/) та Європейському університеті (ЄУ) (https://e-u.in.ua/ukr/?page=14). В останньому богослов’я було проліцензовано, але виникли розбіжності між деканом теологічного факультету та керівництвом університету, і набір на 2010-2011 н.р. за спеціальністю богослов’я не було оголошено.

В Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (https://ftf.chnu.edu.ua/index.php?page=ua) здійснюється підготовка богословів на двох освітньо-кваліфікаційних рівнях бакалавра та магістра, але спеціальності неліцензовані, випускникам видається церковний диплом, який визнається Українською православною церквою Київського патріархату (УПЦ КП). Студент чоловічої статі може бути висвячений на священика УПЦ КП. Більшість студентів здобуває паралельно світську спеціальність, навчаючись на заочній формі. Здебільшого вони навчаються на спеціальності «Релігієзнавство». Відділення богослов’я ЧНУ чітко орієнтоване на задоволення потреб УПЦ КП, і те, що спеціальність не ліцензується, це є принципова позиція, бо, за словами завідуючого богословським відділенням протоієрея, кандидата богословських наук Миколи Щербаня, втілення МОНівських стандартів може призвести до втрати змісту богословської освіти.

В Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського (ІРН) в Києві (https://it.dominic.ua/uk/), який є філіалом Папського університету св. Томи Аквінського “Angelicum” (Рим), теологічну освіту надають світським особам. За італійською традицією, саме світським особам дають магістра релігійних наук, магістра ж теології може отримати лише духовна особа. Але слід відзначити, що спеціальність не є ліцензованою.

Аналізуючи зміст підготовки у ВНЗ України, слід вказати на їх специфіку: в ЧНУ здійснюється підготовка православних богословів для потреб, в першу чергу, УПЦ КП. В ІРН здійснюється підготовка, яка орієнтована на формування обізнаності у сфері католицької теології, при тому студентами можуть стати представники будь-якої конфесії, або навіть невіруючі. В УКУ готують богословів для Української греко-католицької церкви і зміст освіти орієнтований на греко-католицьку традицію. В Острозькій академії немає чіткої конфесійної прив’язки, більше того, простежується прагнення готувати богословів на міжконфесійній основі. В КаУ підготовка богословів орієнтована на обслуговування потреб Української православної церкви, яка перебуває у канонічній єдності з Московською патріархією. КаУ творить нерозривну єдність з Ужгородською українською богословською академією імені святих Кирила і Мефодія. Ці два ВНЗ утворюють духовно-навчально-науковий комплекс «Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія – Карпатський університет імені Августина Волошина». Очолює ці два заклади професор, архімандрит Віктор (Бедь). Студент, який навчається в академії, може (і так частіше за все буває) навчатися в КаУ і по закінченню отримати церковний та світський дипломи. Але є студенти, які навчаються лише в академії чи лише в КаУ. Про зміст підготовки богослова в Європейському університеті складно щось говорити, бо набору у цьому навчальному році не було, а навчальний план ніде не оприлюднений.

Третє, в контексті чого говорять про богословську освіту – це можливість визнання державою дипломів духовних навчальних закладів, якщо вони будуть ліцензовані за спеціальністю богослов’я (теологія). Чим викликана потреба надавати також диплом державного зразка? Якщо випускник духовного закладу, маючи тільки диплом цієї установи, не реалізувався в рамках релігійної організації, він не може влаштуватися на кваліфіковану роботу, не може на підставі цього диплому отримати другу вищу освіту, ускладнюється процес влаштування на якусь паралельну роботу. Наприклад, людина, яка має служіння священика, може працювати учителем у школі за наявності диплому державного зразка (йдеться про підробіток). З дипломом духовного навчального закладу не можна здобути наукового ступеню, який би визнавався державою. Тобто є деякі обмеження.

Чинників, чому духовні навчальні заклади з острахом ставляться до ліцензування спеціальностей, є кілька:

1. Відсутність освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра за спеціальністю богослов’я. Це питання вже вирішене: починаючи з наступного навчального року у перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавр, буде включено спеціальність богослов’я (теологія);

2. Потрібно прийняти державний стандарт підготовки за спеціальністю богослов’я. На даний момент такий державний стандарт відсутній, тому, коли духовний заклад починає ліцензувати спеціальність, він, фактично, може формувати свій стандарт у підготовці богослова. На даний момент можна в повній мірі включити конфесійну складову;

3. Для ліцензування спеціальності богослов’я потрібно пройти ліцензування ВНЗ, а для цього його потрібно зареєструвати у встановленому законом порядку. Для того, щоб духовний заклад ліцензувати як заклад третього чи четвертого рівня акредитації, потрібно, щоб відповідало кадрове забезпечення підготовки фахівців заявленої спеціальності: мається на увазі кількість кваліфікованих та висококваліфікованих кадрів. Йдеться про те, що повинні бути фахівці, які забезпечують навчальний процес, які будуть мати дипломи про вищу освіту, дипломи кандидата та доктора наук за відповідним фахом, за яким ліцензується ВНЗ та спеціальність.

В духовних навчальних закладах професорсько-викладацький склад, як правило, не має дипломів державного зразка. В цій ситуації є кілька виходів: або набирати професорсько-викладацький склад, який би мав дипломи державного зразка, але майже відсутні фахівці, які б могли забезпечувати ті дисципліни, які включені до навчального плану духовних закладів, і мали б при цьому диплом державного зразка. Другий шлях – це коли професорсько-викладацький склад вступає до ВНЗ, який надає диплом державного зразка і, коли буде відповідна кількість складу, яка матиме ці дипломи, – подавати справу на ліцензування. Але, якщо йти таким шляхом, можна втратити багато часу. Найшвидше – це отримати дипломи через екстернатну форму навчання. І якщо це робити злагоджено і організовано, щоб отримати спочатку диплом бакалавра, а потім магістра, – це можна зробити найменше за два роки. Але питання не вирішується: потрібно, щоб певний відсоток викладачів (а у випадку з підготовкою магістрів – це має бути 95 %) мав наукові ступені і вчені звання. Тому цей процес може розтягнутися на 7-10 років. А іще потрібно виконати ліцензійні умови з матеріально-технічної бази: наявність бібліотечних фондів, навчальних аудиторій, комп’ютерного класу і багато іншого. Найшвидший спосіб (цим шляхом пішла Росія) – визнати на певний період дипломи, наукові ступені та вчені звання, які дані в духовних навчальних закладах, з умовою протягом певного періоду отримати дипломи державного зразка.

4. Потрібно вводити в навчальний план дисципліни, які не стосуються підготовки богослова. На даний момент таких дисциплін не багато – це Історія України, Історія української культури, Українська мова, Іноземна мова, Філософія, Фізичне виховання (позакредитна). Відповідно до наказу МОН № 101 від 10 лютого 2010р. «Про структуру освітньо-професійних програм та навчальних планів підготовки бакалаврів» (www.mon.gov.ua/newstmp/2010_1/18_02/2/nakaz_mon_101+.doc), який був підписаний міністром І. Вакарчуком, призупинений Д. Табачником (www.mon.gov.ua/newstmp/2010/29_03/258.doc), передбачено для гуманітарних і соціально-економічних напрямів такий розподіл навчального часу в кредитах ECTS – Європейської кредитно-трансферної системи:

1. цикл професійної та практичної підготовки – 168 кредитів ECTS;
2. цикл фундаментальної, природничо-наукової та загальноекономічної підготовки – 36 кредитів ECTS;
3. цикл соціально-гуманітарної підготовки – 36 кредитів ECTS.

Цей наказ призупинено, але після того, як буде прийнято новий закон про освіту, він знову вступить у дію. Як видно, на підготовку фахівця відводиться 2/3 навчального часу. На даний момент він може бути збільшений за рахунок двох інших циклів. Тому часу для підготовки власне богослова є більше, ніж достатньо.

5. Частим є аргумент, що духовні навчальні заклади (в першу чергу це стосується духовних семінарій) готують фахівця з практичними навиками, тому неможливо на основі теоретичного навчання підготувати священика. Потрібно враховувати, що, крім теоретичного навчання, навчальним планом обовя’зково повінні бути передбачені  різноманітні практики. Протягом 5 років навчання їх, як мінімум, чотири. Саме підчас цих практик формуються практичні навики у студента.

6. Наступний аргумент, який ми чуємо, – що йде підміна понять, що богослов і священик це різні речі. Проти даного тезису не посперечаєшся. Але потрібно враховувати, що в дипломі, крім освітньо-кваліфікаційного рівня, а саме бакалавра та магістра богослов’я, вписується кваліфікація, де може бути вказано «професіонал у галузі релігії» (це формулювання взято з державного класифікатора професій України). У розшифруванні професіонала у галузі релігії зокрема значиться, що людина може бути священиком. Відповідно – про це мало знають – священик це професія, яка зазначена в державному класифікаторі. Тому випускник отримує більш широку кваліфікацію, він може бути священиком, але не тільки. У цьому випадку є конкурентна перевага.

7. Наступний і останній аргумент, це те, що духовні заклади будуть підзвітні МОН України. Так, з цим потрібно змиритися. І прагнути, щоб усе відповідало ліцензійним вимогам, і тоді буде менше претензій.

Виходячи з усього вище сказаного, можна зазначити, що введення загальноосвітнього курсу «Богослів’я» у світських ВНЗ України є досить проблематичним, але в Україні створені досить сприятливі умови для розвитку богословської освіти як у світських, так і в духовних вищих навчальних закладах, а якщо згадати, що не так давно до переліку спеціальностей, за якими здійснюється захист на здобуття наукового ступню кандидата та доктора філософських наук, була включена теологія (код спеціальності 09.00.14), то можна стверджувати, що також створюються умови для підготовки висококваліфікованих кадрів з богослов’я