Religion.in.ua > Аналітика > Візит Патріарха Кирила сприятиме зміцненню позицій УПЦ

Візит Патріарха Кирила сприятиме зміцненню позицій УПЦ


10 07 2009
Візит Патріарха Кирила сприятиме зміцненню позицій УПЦ"Ми  отримуємо запоруку подолання розколів, оскільки, маючи слабку УПЦ, без її впливової позиції в суспільстві, ми не можемо сподіватися на ефективне вирішення внутрішніх проблем українського православ’я. Адже ці речі безпосередньо скорельовані. Тому  ми ставимо в одну лінійку візит Патріарха Кирила до Константинополя, що вже відбувся, та його прийдешній візит до Києва".


Релігія в Україні: «Отець Кирил, як би Ви прокоментували наслідки візиту Патріарха Московського Кирила до Вселенського Константинопольського патріархату?


Архімандрит Кирил (Говорун): Цей візит є цілковито успішним. Причому не можна  говорити, що це є успіх тільки Константинополя, або тільки Москви. Я вважаю, що це успіх всього світового Православ’я. Цей візит стосується не лише Константинопольського чи Московського Патріархату –  він стосується всіх помісних православних Церков. І це не через те, що під час зустрічі двох патріархів обговорювалися проблеми окремих помісних Церков, а через те, що добрі, конструктивні відносини між Руською та Константинопольською Церквами є запорукою міжправославної єдності.
Візит Патріарха Кирила сприятиме зміцненню позицій УПЦ Ми можемо пригадати події річної давнини, коли в Києві святкувалося 1020-річчя хрещення Русі, і до столиці України прибули предстоятелі помісних Церков, зокрема Патріарх Московський Олексій ІІ і Патріарх Константинопольський Варфоломій І. Пригадаймо, який ступінь напруження супроводжував ці події. Однак, саме тоді в Києві розпочалася та розрядка у відносинах між двома Патріархатами, про яку зараз говорять. Тоді, під час київських урочистостей, багатьма очікувалось загострення конфлікту між двома Церквами, виникнення загроз для всеправославної єдності. Проте з Божої ласки все відбулося зовсім по-іншому, а саме розпочалася та співпраця, те порозуміння, прояв якого з усією очевидністю ми бачимо нині – під час візиту Патріарха Кирила до Стамбула.

РвУ: Ви сказали, що запорукою нинішнього порозуміння між двома Патріархами була спільна участь двох предстоятелів у святкуванні 1020-річчя хрещення Русі. Як, на Вашу думку, майбутній візит Патріарха Кирила до Києва  вплине на відносини в трикутнику Константинополь-Київ-Москва?


А.К. Має символічне значення те, що два візити патріарха Кирила – в Константинополь і в Київ – настільки наближені в часі. Адже, за висловом Патріарха Кирила, для Руської Православної Церкви «Київ – це другий Константинопололь». То ж, мабуть, є певна символічна послідовність у тому, що спочатку патріарх Кирил  приїздить до першого Константинополя, а потім – до південного Константинополя, яким він вважає Київ.
На мою думку, цей візит сприятиме зміцненню позицій УПЦ  як в українському суспільстві, так і в державі.  А в разі такого зміцнення  ми  отримуємо запоруку подолання розколів, оскільки, маючи слабку Українську Православну Церкву, без її впливової позиції в суспільстві, ми не можемо сподіватися на ефективне вирішення внутрішніх проблем українського православ’я. Адже ці речі безпосередньо скорельовані. Тому  ми ставимо в одну лінійку візит Патріарха Кирила до Константинополя, що вже відбувся, та його прийдешній візит до Києва. Щиро сподіваюся, що київський візит Предстоятеля РПЦ матиме успішні наслідки для усього українського православ’я.

РвУ: Не можемо не поставити Вам питання, яке теж до певної міри співвідноситься з обставинами прийдешнього київського візиту патріарха Кирила. Маємо на увазі раптову смерть, в буквальному значенні блискавичну, Василя Червонія. Уже з’явилися в інформаційному просторі коментарі, що, мовляв, цю людину, яка виступала опонентом візиту патріарха Кирила до Києва, настигла «кара небесна».


А.К.: Мені важко тлумачити промисел Божий. Хочу лише сказати, що конфронтаційність, яку уособлював померлий Червоній, перешкоджає процесам примирення і об’єднання українського суспільства та української Церкви. Нам для вирішення проблеми розколу треба менше конфронтації, менше протистояння, а більше відкритості одне до одного, готовності до діалогу. Саме таке прагнення, зорієнтованість на примирення підтримуються і Священним Синодом УПЦ, і її Предстоятелем, який неоднарозово  висловлював свою підтримку саме такого вектора розвитку.

РвУ: На останніх всеправославних зборах у швейцарському  місті Шамбезі було ухвалено рішення стосовно тих процесів, які ми нині спостерігаємо в колі діаспори. Можемо сподіватися, що процес визначення приналежності діаспор принаймні на міліметр зрушив із мертвої точки. Передбачається, що на наступних всеправославних зборах будуть обговорюватись питання, пов’язані з процесом надання автокефалії. Саме це питання є одним із найбільш болючих у богословсько-канонічному переліку проблем, що перешкоджають організації та проведенню Всеправославного собору. Як Ви гадаєте, оці неформальні, дружні стосунки, про які Ви згадували вище, між Патріархами як двома сильними релігійними лідерами сучасності сприятимуть знаходженню прийнятного для всіх сторін рішення щодо автокефалії?

А.К.: Мушу одразу зазначити, що в разі відсутності консенсусу всієї повноти Православ’я неможливо розв’язати це складне питання. Нещодавно у Свято-Володимирській семінарії (Нью-Йорк) проходила міжнародна конференція з питань майбуття Церкви та Православ’я. Серед переліку питань, що обговорювалися під час цього заходу, були й ті, що стосувалися надання автокефалії. Учасники дискусії дійшли згоди в тому, що поняття автокефалії необхідно очистити, надати йому нового, суголосного сучасним реаліям, значення. Оскільки ті процедури, що супроводжували надання та прийняття автокефалії в минулому,  біли зумовлені певними суспільно-політичними процесами й  обставинами, які вже не є актуальними. Категорія автокефалії сама по собі є мінливою й рухливою. Процедура надання автокефалії зазнала еволюції протягом століть людської історії. На разі є нові парадигми та тлумачення того, чим є автокефалія.  Попри те, процес надання та здобуття автокефалії багато в чому залежить від погодженості в усій повноті Церкви. Не є винятком і наша епоха.  Нам треба всією повнотою Православ’я переосмислити, переоцінити поняття автокефалії, дати йому нову інтерпретацію, відійти від старих шаблонів і  стереотипів, деміфологізувати це поняття. У своїй доповіді на конференції я наголошував, що автокефалія нині перетворилася на міф, який подеколи справляє деструктивний вплив на Церкву. Тим більш нагальною є проблема деміфологізації цього феномену.  Останній також має бути деполітизовано, щоб автокефалія знову запрацювала як церковний інструмент, освячений багатьма століттями його використання Церквою.

РвУ:
Чи сильні особистості двох Патріархів-лідерів сприятимуть віднайденню консенсусу в питанні  (не)визнання хрещень, звершених священнослужителями Київського патріархату?
А.К Дискусія з цього питання триває. Відносно недавно в Москві під егідою Синодальної богословської комісії Руської Православної Церкви проходила богословська конференція з питань Таїнств Церкви. Під час дискусій на цій конференції порушувалося питання про визнання Таїнств, що звершуються поза межами канонічної Церкви, зокрема в розколах. Фахівцями, що взяли участь в обговоренні, була висловлена думка, що прийняття вірян із розколів у лоно канонічної Церкви не вимагає обов’язкового перехрещення. Така була загальна оцінка цього проблемного питання.

РвУ:
Чи може це рішення буде винесене на порядок денний Священного Синоду? Оскільки є офіційні звернення про нагальність цієї проблеми, то чи може бути ухвалено відповідне рішення на рівні єпископату, Синоду? Адже треба визнати це проблемне питання як певний богословський факт?


А.К.:
Маю сказати, що ситуація залишатиметься непроясненою доти, доки Церква через інструменти соборності не висловить свого бачення цієї проблеми.

Питання ставила Алла Дмитрук






Повернутися назад