Закінчення, початок див. тут

18. «Я дозволив собі сказати окремо про Росію та Україну. Але це не означає, що я принижую роль Білорусі, Молдови, Казахстану або інших країн, які відігравали і продовжують відігравати важливу роль у збереженні Руського світу. Москва, Київ, Мінськ, Кишинів, Астана можуть стати центрами не просто окремих держав, а й центрами загальної, могутньої цивілізації, від імені якої вони здатні на повний голос говорити з іншими цивілізаційними полюсами світу. Важливо, щоб кожен з цих центрів, зберігаючи свою самобутність, у той же час розвивав взаємозв'язки з іншими столицями єдиного духовно-культурного простору Руського світу».

Критика: Кишинів є частиною румунської культурної цивілізації, є центром молдавської культури, молдавської субцивілізації. При всьому критичному стані сьогоднішньої культури у Молдові, структурно ця культура належить до числа європейських. Ніякого відношення до російської чи руської цивілізацій молдавська цивілізація не має. Навіть молдавське православ’я – це самостійний культурний феномен, що відрізняється від російського православ’я.

Виступ Патріарха Кирила на IV Асамблеї Руського світу: критичний аналіз (закінчення)

Яке відношення має Казахстан до цивілізації Руського світу – невідомо. Світська влада Росії вже не нав’язує казахам ні російської, ні руської ідентичності. Президент Росії Д.Медведєв вже виступає на казахській мові, щоб порадувати керівництво Казахстану. Чому патріарх ще має надію на русифікацію Казахстану – невідомо. До речі, наступить день, коли російське світське та церковне керівництво все-таки порадує і українців промовами на українській мові. Поки що ж українців поважають значно менше, ніж казахів. Казахстан же заслужив повагу своєю твердою лінією на самостійність, врівноваження впливу Росії союзництвом із Китаєм та Заходом.

Президент Білорусі А.Лукашенко вже зрозумів помилковість своєї політики русифікації, і розпочинає політику підтримки білоруської мови та культури. І навіть та стандартна ідеологія, яка викладається в школах та університетах Білорусі, підкреслює унікальність цієї країни, не зводить її до частини «руського цивілізаційного простору». Чому патріарх має надію на русифікацію Білорусі – невідомо. Білорусь при будь-якому ладі зберігатиме власну унікальність – наскільки вона б не була помітною, її неможливо знищити. Доведено століттями.

Кожна із названих столиць – полюс для власної унікальної культури, до значного культурного різноманіття. Головним завданням для кожної із столиць є єдність культури в межах власної держави. Україна має об’єднувати різноманітні в культурному відношенні регіони. Якщо вона почне ще й пристосовуватися до Руського світу, то просто буде розірвана шизофренічністю такої політики. Адже не можна будувати відразу дві цивілізації! З одного боку, керівництво України змушено будувати єдину українську цивілізацію, яка б була єдністю різноманітних регіональних культур навколо української ідеї. З іншого боку, патріарх пропонує будувати руську культуру, віднаходити українцям власну руську ідентичність. Якщо українці займуться другим завданням, то ніколи українські регіональні культури не будуть об’єднані навколо Києва. У такому випадку Україна просто розвалиться. Крім того, пошуки руської ідентичності не будуть сприйняті суспільством. Україна потребує української модерної культури. Усі шаровари та вишиванки викликають роздратування. Патріарх пропонує українцям пошукати руської ідентичності глибше козачини. При спробі це здійснити в Україні всі почнуть сміятися з руських кольчуг та іншого маскараду. Вже сьогодні фестиваль Київська Русь під Києвом став предметом для журналістського сарказму. І чим більше організатори пропагували свою ідею, тим більше знущань в пресі викликав як сам фестиваль, так і ідея відродження руської ідентичності.

Етнографія має зайняти власне місце. Давня культура є спадщиною минулих століть. Сьогоднішні країни, сусідні з Росією, як і сама Росія, будують власні модерні ідентичності. Часу і сил на експерименти із побудови синтезу модерної культури із елементами консервативного ренесансу – немає. Кожна із названим патріархом країн потребує модернізації. Жодна із цих країн не має об’єктивної потреби в консервативній культурній та соціальній революції. Жоден із народів не сприйме ні клерикалізації, ні оправославлення. Результатом титанічних спроб патріарха може бути дискредитація Церкви як ініціатора консервативної утопії, яка суперечить як реальності, так і потребам модернізації – в кожній із названим патріархом країн. Найперша країна, для якої небезпечним є консервативний утопізм – Росія, у якій вибір консервативного шляху може привести до втрати останніх шансів на модернізацію.

20. «Приналежність до Руського світу визначається не примусово, а на підставі вільного вибору людей і народів. Тому не може бути ніякого нав'язування ідеї Руського світу. Хотілося б, щоб сам аналіз того, що відбувається у світі, показав нам, що тільки підтримка своєї спільної цивілізаційної ідентичності та будівництво механізмів співробітництва на її основі може принести добробут і впевненість у майбутньому для наших народів. Втрата цієї унікальної спадщини означатиме втрату духовних орієнтирів у житті народів Руського світу, руйнування їх культурної самобутності, слабкість перед зовнішніми викликами та загрозами. Безсумнівно, такий варіант майбутнього викликає тривогу у Руської Церкви і змушує її закликати до тіснішого співробітництва всіх спадкоємців історичної Русі».

 

Критика: У цьому абзаці патріарх суперечить своїм же попереднім роздумам про задум Божий, про приреченість кожної країни руського світу виконувати цей задум. Патріарх заявляв не тільки про те, що знає цей задум, але і може судити про добро та зло – на основі того, чи виконується задум Божий про країну чи ні. Тепер же раптом патріарх говорить про свободу народів будувати руський світ чи ні. Але перед чим він заявляв, що відповідні народи повинні будувати такий світ, що в цьому їхнє історичне покликання, задум Божий про ці народи. Але патріарх говорить про свободу народів будувати чи ні руський світ лише для одного – щоб заявити про загрози цим країнам в разі їхньої відмови будувати руський світ. Згідно із патріархом лише в межах побудови руського світу відповідні народи можуть отримати добробут: «тільки підтримка своєї спільної цивілізаційної ідентичності та будівництво механізмів співробітництва на її основі може принести добробут і впевненість у майбутньому для наших народів». Дивно, але всі попередні спроби будувати Третій Рим в різних його формах привели лише до зубожіння народів. Чому сьогодні втілення утопічних проектів має принести добробут народам – незрозуміло. Патріарх посилається на якийсь аналіз. В літературі та Інтернеті немає жодного переконливого прикладу такого аналізу. Це і не дивно. Доводити, що побудова руського світу приведе до добробуту народів – це все одно, що доводити наступне положення: «якщо ходити догори ногами, то досягнете добробуту, збережете власну ідентичність в час глобалізації». Правова держава, демократія, розвиток громадянського суспільства, права людини, свобода економічного розвитку, солідарність – всі ці принципи лежать в основі нормального суспільства. Жити так – нормально. Це не норма для Заходу, це норма для всіх. Якщо якісь народи не бажають жити нормально, і вибудовують свою ідентичність на основі протистояння Заходу, то вони фактично визнають доцільність ходити догори ногами. Економісти довели, що у відкритому суспільстві продуктивність праці в чотири рази більша, ніж в суспільстві закритому. Ратувати сьогодні за консервативне закрите суспільство, не приймати модернізації через її «західність» – це прирікати себе на економічну деградацію, програш в економічному змаганні, втрачати спроможність до захисту себе, а отже – підривати безпеку своїх народів та держав.

Якби РПЦ знайшла дієвий альтернативний сценарій поведінки в умовах глобалізації – тоді б вона б мала право такий сценарій проповідувати. Але сьогодні РПЦ лише пропонує самозамикання у рамках Єдиного економічного простору – що і запропонувала відповідна комісія РПЦ. Як економічна автаркія якоїсь цивілізації в сьогоднішніх умовах може допомогти економіці країн – не зрозуміло.

21. «Як же нам будувати Руський світ у сучасних умовах? В історії руська цивілізація виживала тому, що вона була сприйнятлива до судів Божих, які часом через страждання і великі людські втрати вели наші народи до розуміння істинного життя та істинних цінностей, очищаючи їх від усього наносного. Вслухаючись у те, що нам говорить Бог обставинами часу та у відповідь на наші молитви, ми повинні не боятися оновлювати наше життя і змінювати звичні уявлення про нього. Якщо у минулому виправданою стратегією виживання Руського світу була його централізація, то сьогодні в умовах глобалізації оптимальною формою може виявитися тісніше інтеграційне співробітництво рівноправних суверенних держав, що утворилися на просторі історичної Русі. У сучасному світі загальновизнано, що від інтеграції країни тільки виграють, а тому багато хто прагне розвивати інтеграційні процеси. Але не в усіх це виходить».

 

Критика: У дійсності інтеграційні процеси, в яких брали участь Росія та її сусіди, не принесла користі цим самим сусідам. Навпаки, більшість сусідніх народів в результаті інтеграції із Росією втрачали можливості для цивілізаційного та культурного розвитку. Українська мова заборонялась у Російській імперії, не дивлячись на те, що Російська академія наук визнає українську мову як окрему мову окремого народу. В часи Брежнєва Україна переживає розквіт русифікації. Сьогоднішні проблеми із українізацією на Сході України – результат імперської політики і нічого іншого. До речі, лише на Південному Березі Криму виникли проблеми із українізацією кінопрокату в Україні. Всі інші частини України швидко звикли до українізації кіно, така озвучка навіть стала модною.

Патріарха турбує, що ніякого окремого класу «російськомовних» в Україні сьогодні не існує. Український патріотизм стає модним, охоплює все більше число громадян України. В цих умовах вся пропаганда альтернативних ідентичностей фактично спрямована на підрив існування України як держави. Усі застереження, що формування альтернативних ідентичностей «руськості» в Україні, Білорусі, Молдові, Казахстані не загрожує суверенітету цих країн – не відповідають дійсності. Зусилля по штучному впровадженню «руської ідентичності» небезпечні навіть для Росії. Тим більше вони є небезпечними для України, Білорусі, Молдови, Казахстану. Кожна національна держава – а таких сьогодні більшість – тримається на власній ідентичності. Нація – це спільні цінності, стереотипи поведінки, спільна мова, спільні символи, спільна історична пам'ять. Усі ці складові національних ідентичностей патріарх бажає замінити штучно сконструйованими елементами фантастичної «руської ідентичності».

Ясно, що сьогодні не потрібно для знищення нації вести справжню війну. Більш ефективні війни інформаційні. Патріарх саме і веде саме таку війну. Її особливість – намагання змінити ідентичність українців, білорусів, росіян, казахів, молдаван. Змінити ідентичність реальну на фантастичну – якщо Руський світ – це світ русичів. Чи змінити ідентичність на російську, якщо Руський світ – це світ російської ідентичності, яка і нав’язується всім сусідам. Адже ці сусіди не мають російських форм державності та громадянського життя, світогляду та культури, але патріарх нав’язує такі форми.

Якщо і далі продовжуватиметься така пропаганда руського світу, то ніякі інтеграційні процеси із Росією взагалі не будуть можливими. Ця країна – Росія – навіть не вступила у Всесвітню Організацію Торгівлі, але вважає себе передовою у справах інтеграційних. Такі претензії цілковито смішні. Росія за ВВП має місце серед п’ятого десятка країн, за якістю життя займає 69 місце. Що може така країна пропонувати сусідам? Яку інтеграцію? Росії треба думати як краще себе почувати у якості постачальника сировини для Китаю, а не про те, як стати новий центром світу. Минула велич виявилась оманливою. Пусті полиці магазинів – справжня суть російського способу життя. Нав’язувати таку «ідилію» сусідам безглуздо, якщо населення Росії скорочується на мільйон щорічно, якщо Росія є рекордсменом із кількості абортів та смертей від пияцтва. Доцільність інтеграції навколо Росії – нульова. Ніяких економічних, політичних чи духовних причин для такої інтеграції не існує. І не буде існувати в майбутньому.

Замикання від загальносвітових процесів, інтеграція в регіональні структури як альтернатива глобалізації – це рецепт до економічного занепаду та втрати суверенітету. Сьогодні суверенітет забезпечується не через відмову від участі в глобалізаційних процесах, а через ефективну участь в них. Замикання в межах СНД може привести лише до занепаду вже післязавтра, навіть якщо від такого кроку спершу буде якийсь позитивний ефект.

Роздуми патріарха про доцільність регіональної інтеграції як засобу виживання в глобалізованому світі нагадують ідею керівництва Москви в 1990 році продавати товари лише москвичам – бо так їх повинно було б вистачити. У результаті таких дій стало тільки гірше всім, і в першу чергу – жителям Москви.

Будь-яке замикання на тлі глобального світу матиме ще більш сумні наслідки. Якщо ж патріарх бажає ефективності від Росії,  то вона можлива і зараз – без інтеграції із сусідніми країнами. Адже і невелика держава може досягти значних результатів. Без жодних інтеграцій можна у межах самої лише Росії створити економічне чудо. Навіщо приєднувати ще когось? Є велика країна – Росія. Створіть із неї другий Сінгапур чи Японію – і спокійно виживете в глобалізованому світі, збережете як ідентичність, так і суверенітет. І кожен із сусідів Росії має шанси стати другою Бразилією чи Сінгапуром, суверенітету яких нічого не загрожує. Нехай розквітнуть сотні квітів на лузі – навіщо із них робити одну квітку? Це і беззмістовно, і матиме зворотній результат.

22. «Країни Руського світу мають усі необхідні передумови, щоб здійснити свій унікальний проект інтеграції. Однак їм необхідно навчитися примиряти різні інтереси, поважати позицію один одного, шукати порозуміння заради досягнення спільного блага. На мій погляд, чинниками, що сприяють знайденню взаємоприйнятного рішення, є спільність менталітету наших народів, а також готовність піти на жертовну підтримку у разі важкості для іншої сторони самостійно впоратися з труднощами, що виникають. Думаю, що така інтеграція може стати прикладом моделі співробітництва нового покоління, яку братимуть за зразок інші народи планети, як сьогодні багато хто рівняється на Європейський Союз. Країни Руського світу мають всі можливості для створення простору, в якому не буде першосортних і другосортних народів, в якому поважатимуться і розвиватимуться їх мови, культури, релігійні традиції, а суспільне життя будуватиметься на основі служіння й допомоги слабкішому, в якому захищатиметься свобода й моральність, а також втілюватимуться в життя принципи справедливості й законності. Всього цього сьогодні шукає людство. Якщо ми не на словах, а на ділі спільно запропонуємо свій досвід інтеграції, то, вірю, Руський світ принесе свій вселенський плід, на який Господь терпляче чекає від нас, насадивши багато століть тому руське древо в людській сім'ї народів».

 

Критика: Росія та її сусіди не мають жодних спонукальних чинників до інтеграції. Увесь попередній історичний досвід засвідчив неможливість жити продуктивно та мирно в межах спільного простору. Як тільки послаблювалася сила репресій, кожна із націй мала багато претензій до інших. Жодної можливості примирити різні інтереси, поважати позицію інших, шукати порозуміння заради спільного добра. Якщо в історії не було цивілізованої поведінки і російська імперія та СРСР існували завдяки репресивній політиці – то чому тепер повинно бути інакше? І сьогодні Росія не змогла знайти компроміс із Білоруссю. Росія не пішла на самопожертви. Росія наполягала на власних інтересах. Прем’єр Путін на весь світ розповідає, що Білорусь та Україна мають платити за світовими цінами за газ та нафту, і що інтереси Росії (тобто російських капіталістів) для нього вище за все.

Росія вимагає самопожертви від сусідів. Росія вимагає, що сусіди враховували її інтереси. Щоб сусіди поважали Росію. Щоб сусіди шукали шляхів до досягнення спільного блага. Але сама Росія нічого не хоче робити в цьому напрямку.

І патріарх жодним словом не закликав російське керівництво до самопожертви у відносинах із Білоруссю. Патріарх не заступився за Україну в жодній із інформаційних чи економічних війн, які вела та веде Росія із Україною.

Чому за такої історії та сьогодення в Руському світі може бути інтеграція більш прогресивна, ніж в Євросоюзі? Європа вчилася терпимості, починаючи із Вестфальського договору 1648 року. І лише в другій половині двадцятого століття Європа змогла розпочати інтеграцію, за якої і єдність, і різноманітність однаково стали умовами можливості соціального життя.

Навіть в окремо взятій Росії не бачимо прикладу успішного мирного співіснування народів, культур, релігій. Взаємні звинувачення, війни, тероризм, наростання ксенофобії, фашизму – все це реальність сьогоднішньої Росії. Чому при більш широкому інтеграційному процесі можна буде уникнути російської ксенофобії чи фашизму, якщо вони сьогодні існують в Росії? Чому при інтеграції пострадянського простору з’явиться національна та релігійна толерантність, якщо вона відсутня у сьогоднішній Росії?

23. «Будівництво Руського світу не є створенням певної ізоляційної системи. Глобальність багатонаціональної руської цивілізації, насамперед, має підпору у вселенському характері Православ'я, що лежить в основі світогляду більшості з тих людей, які усвідомлюють себе частиною Руського світу. Будучи багатокультурним, Руський світ за своєю природою орієнтований на підтримку добрих зв'язків з різними цивілізаційними центрами світу. Контактам руської цивілізації з іншими народами планети можуть сприяти також численні діаспори Руського світу. Великий потенціал розвитку дружніх зв'язків із різними країнами світу відкривається також у діяльності людей, які цінують і вивчають традиції народів Руського світу».

Критика: Ідея комунізму була теж універсальна. Це, однак, не завадило Росії потрапити в ізоляцію від всього світу. За десятиліття значних жертв залізна завіса розширилася просторово і охопила третину площі земної суші. Але ізоляціонізм залишився ізоляціонізмом. І відсталість привела до поразки в холодній війні, до банкротства автаркії під назвою «соціалістичний табір». Чому на «православний табір» Руського світу має чекати краща доля – не зрозуміло.

24. «Руський світ має бути не стільки спогадом про минуле, скільки діяльним, мобілізуючим початком побудови кращого майбутнього для великого багатонаціонального об'єднання, що живе у мирі з собою і рештою світу. Бажаю всім учасникам Асамблеї допомоги Божої в трудах і успіху в осмисленні теми цьогорічного форуму. Сподіваюся, що його результати стануть важливим внеском в об'єднання багатомільйонного Руського світу».

 

Критика: Отже, патріарх мріє про мобілізацію. Чому не можна жити мирно? Чому не можна жити мирним життям? Чому потрібно обов’язково проповідувати неефективне об’єднання заради об’єднання, коли в світі існують об’єднання ефективні? Навіщо обіцяти гарне життя після боротьби, якщо можна просто не боротися і не мобілізовуватися? Класик сказав: хочеш бути щасливим – будь ним. Хоче патріарх бути відкритим до потреб інших – нехай дарує Україні автокефалію. Хоче показати власну високу культуру – нехай залишить Україну в спокої. Хоче показати приклад самопожертвування – нехай відмовиться від своїх претензій на безкраї канонічні території. Хоче патріарх примирити інтереси різних народів заради спільного блага – нехай дасть Україні автокефалію. Хоче патріарх втілювати універсальне православ’я – нехай робить це в Росії, дарувавши Україні автокефалію. Хоче патріарх мобілізації духовної в Росії, – нехай відмовиться від України, а потім спробує зробити православну Русь на території РФ. Україна ще й може показати приклад Росії у справі християнізації населення. Адже в Україні в храмах вірних значно більше, ніж в РФ. Думаємо, якщо патріарх дійсно бажає працювати, то роботи йому в РФ вистачить. І будувати Руський світ не потрібно. Нехай збудує християнську Росію. За успіх чи поразку в цій справі патріарха Бог спитає точно.  Думаємо, що на питання «чому ти не християнізував Росію?» Господь не хоче почути відповідь: «Я був зайнятий побудовою Руського світу».

Християнізації Росії Бог точно хоче. Бо сказав – ідіть навчіть всі народи. Серед народів є і російський.

Не сказав: ідіть, християнізуйте всі цивілізації. А тому за цивілізаційні єдності не спитає. А от за християнський стан росіян патріарху обов’язково доведеться відповідати.

Потрібно було б патріарху Руської православної Церкви правильно усвідомити власне покликання і власну відповідальність. Євангелізації дикої та немитої Росії, яку універсальним аршином не зміряти і християнським розумом – не зрозуміти – ось що має бути завданням патріарха.

Маємо надію на поворот свідомості патріарха від утопічного консерватизму до християнства, від історіософських фантазій до реальності, від лицемірних заяв про особливий руський світ до усвідомлення особливої гріховності історичної Росії та необхідності її радикального покаяння. Між іншим – і покаяння перед сусідами.

Теги: