Religion.in.ua > Богослов'я > Уроки Майдану для українських протестантів

Уроки Майдану для українських протестантів


20 01 2014

Уроки Майдану для українських протестантівМайдан допоміг Церкві (яка цього хотіла) зіштовхнутися лицем в лице з суспільством, наблизитися до нього. Цікаво, що для того, щоб бути біля людей і служити їхнім духовним і фізичним проблемам, не обов’язково розділяти усі їхні погляди...

Представляємо читачам тези виступу пастора Миколи Романюка на круглому столі «Богослов’я перед лицем Майдану», що відбувся у Києві 15 січня цього року. Пастор Микола -- служитель Ірпінської біблійної церкви євангельських християн-баптистів, директор Інституту підготовки церковних служителів.

Головні учасники круглого столу «Богослов’я перед лицем Майдану».

Зліва направо: священик Михайло Демид, пастор Микола Романюк, Євген Решетніков, глава УГКЦ архієпископ Святослав (Шевчук), Михайло Черенков, священик Петро Балог, Юрій Чорноморець, Віктор Жуковський, священик Роман Коляда.

Чотирнадцятилітнім робив фотографії. Звичайно чорно-білі. Промінь світла через негатив падав на білий, прямокутний клаптик паперу. А тоді цей прямокутний клаптик поміщався у проявник, закріплювач, потім прищіпкою фіксувався у повітрі і висихав... Згадав це і співставив з темою. Так, очевидно що Майдан став тим променем світла, який через негатив влади проявив себе серед християн, мабуть, усіх церков, конфесій, серед усієї християнської спільноти. А ми з вами ось закріпляємо і фіксуємо те, що він проявив.

Не впевнений, що можу говорити від імені «українських протестантів» - ми надто різноманітні і часто полярні. І все ж спостерігаю чимало спільного.

Отже, Майдан проявив чимало гострих внутріцерковних проблеми посеред протестантських громад:

1. Проблема єдності. Єдність – це значна євангельська цінність, але, як виявилося, більше декларована цінність як у церквах, так і у конфесіях. Різнополюсні думки, викликані Майданом, одразу зросли серйозним протистоянням з напруженням і ворожнечею. А що якщо виклики будуть збільшуватися? Що тоді буде з єдністю? Можливо, нам потрібно навчитися слухати одне одного, «вважаючи в покорі один одного за більшого від себе» (Филип’ян 2,3), і вчитися дискутувати та, врешті, терпіти одне одного, допускаючи різнодумність, якщо тема не обмежена догматичним вченням.

2. Проблема соціальної доктрини чи позиції церкви у ланці християнин – громадянин – влада. Не лише рядові члени церков, але й чимало пасторів та проповідників не знали, як поводитися та як реагувати на Майдан, на протести, на насильство та несправедливі дії влади. Ось і опинилися у якості тих п’яти дів, які посеред ночі забажали знайти оливи, – на щастя, у цьому питанні християнської етики ми ще маємо час шукати та формувати відповіді.

3. Проблема втраченої можливості. Вона випливає з браку відповіді на попередню проблему. Ми часто хочемо збирати людей, щоб їм проповідувати. А тут, на Майдані люди зібрані, а нас немає. Ми немов забули, що Господь Ісус був там, де були люди і не лише для проповіді – Він втручався щоб допомогти, нагодувати та рану залікувати.

4. Проблема духовно-моральної незрілості. Травля, грубі образи і лайки та ворожість щодо полярного табору (все це можна спостерегти у соціальних мережах), участь у мітингах за гроші – це суперечить не просто християнській, але й загальнолюдській етиці. Це вказує на очевидний низький духовний рівень окремих членів церков.

5. Проблема відсторонення. Не Майдан це відкрив – можливо, поглибив: певне відсторонення українських протестантів від суспільного життя. Ми, якщо і молимося за народ і владу, то лише десь собі у кімнаті (що важливо і добре), але не з народом і не на Майдані. Боюся, що ми, протестанти, від світу цього ізольовані більше, як Христос.

Водночас Майдан проявив значну зрілість окремих віруючих та церков. Ось, що я маю на увазі: 

1. Майдан-2013, як і перед тим 2004 року, пробудив багатьох до інтенсивних молитов та посту за владу та народ (І Тимофія 2,1-2). Це важливе служіння, яке варто плекати у громаді не лише в час кризи, адже щира молитва Господеві випереджує усесторонню турботу про країну, в якій живемо, та спонукає до праці. А в час кризи молитва до Господа про свій народ та його біду стає для християнина безперервною.

2. Не дивлячись на стриману, а часом і негативну позицію церковних служителів, чимало віруючих Києва та області приєдналися до Майдану як учасники та як служителі у потребах фізичних (кошти, допомога фізична та лікарська) і духовних – молитва та благовістя. Майдан стимулював соціальну заангажованість та благовісницьке натхнення та багатьох віруючих й церков для проголошення Євангелії.

3. Майдан змусив розбиратися в питаннях богослов’я та етики щодо церковно-державних стосунків. Змусив повернутися до текстів Писання і біблійних зразків, до досвіду християн минулого (і не лише радянського).

4. Майдан допоміг Церкві (яка цього хотіла) зіштовхнутися лицем в лице з суспільством, наблизитися до нього. Цікаво, що для того, щоб бути біля людей і служити їхнім духовним і фізичним проблемам, не обов’язково розділяти усі їхні погляди – важливо бути поряд.

5. Майдан виявив можливість постійнодіючої міжконфесійної співпраці та молитви. Він поставив у молитовне коло православних та п’ятидесятників, греко-католиків та баптистів, римо-католиків та євангельських християн. Що в цьому доброго? Це добре свідоцтво для українців: спільно працювати, заступатися та турбуватися про народ можна і не поділяючи богослов’я та обряд. Найголовніше – ім’я Господа Ісуса Христа має бути проголошене та прославлене - а в Ньому ми, як не розділяй, були і залишаємося об’єднані.

Уроки Майдану для українських протестантів:

1. Урок герменевтики і богослов'я. Ми діємо, як віримо. А віримо згідно тлумачення та застосування Святого Письма. Наша, скажу, баптистська і у значній мірі п'ятидесятницька, герменевтики та богослов'я у питанні суспільства та її керівників частково анабаптистське, а частково визначене умовами тоталітарного тиску імперій. Звідти страх служителів, пасторів, керівників, і небажання бачити, відгукуватися та бути частиною суспільних процесів. І звідси -- незнання і небажання знати свої конституційні права як громадян. Хоча той же апостол Павло користується своїми правами громадянина потужної імперії. І це я ще нічого не говорю про виступи пророків проти царів та урядників, від Мойсея починаючи і аж до Івана Хрестителя. Нам важливе повернення до глибокого вивчення Писання. Ми потребуємо розуміти глибину і широту євангельського вчення про християнина у світі і його відповідальності перед суспільством. Потребуємо від декларативного біблійного богослов'я йти у цій сфері до реального, бо не можемо, не маємо права бути святішими, добрішими і мирнішими за Господа і Спасителя Ісуса, Івана Хрестителя та апостолів. Їхня віра не заперечує очевидну громадську позицію, яка проголошувалася, а не замовчувалася. Вивчення одного Нового Заповіту виявить відповідальність духовних лідерів конфронтувати не лише з гріхами народу і не лише в рамках своєї громади, але й вказувати на гріхи царів, народів та еліт. Святе Письмо виявляє пасторську відповідальність служити народові як в добрі часи, так і особливо бути близькими у часи лихі, непевні, несправедливі.

2. Урок впливу. Євромайдан, Автомайдан відкрив, що група українців з ідеєю може мати далекойдучі впливи на суспільство. Майдан зачепив усю країну і цей вплив пішов далеко за її межі. Майдан об'єднав і надихав. Він став творчим. Хіба міг хто помислити про наш народ, що заради ідеї він обійдеться головним чином без алкоголю - навіть на найбільші і найсвятіші свята? А ось рух майданівських міг вплинути. Церква – то, як правило, меншість у місті. Але вона може бути впливовою меншістю. Важливо сприйняти своє місіонерське покликання ширше і бути активними громадянами своїх міст і сіл. Духовна громада може і повинна мати оздоровлюючий, моральний, добродійний вплив на своє оточення.

3. Урок історії, яка знову вчить тому, що нічого не вчить. Тут не можу не згадати слова німця - євангелицького пастора і богослова Мартина Німьоллєра, який у концтаборі, куди потрапив за участь у русі опору проти Гітлера написав:

«Коли нацисти прийшли за комуністами,
я залишався безмовним. Я не був комуністом.
Коли вони садили соціал-демократів,
я промовчав. Я не був соціал-демократом.
Коли вони прийшли за членами профспілки,
я не протестував. Я не був членом профспілки.
Коли вони прийшли за мною,
не залишилось нікого, хто б заступився за мене»

Чи готові німецькі протестанти і католики записати на свій рахунок мільйони євреїв, замордованих згідно сатанинської  ідеології? Навряд: таврували і тавруємо нацистів, гестапівців, поліцаїв. От і я намагаюся зрозуміти нас, українських православних і протестантів: наскільки це морально і біблійно мовчати, коли спочатку прийшли за студентами, потім за водіями, а вчора он прийшли за греко-католиками?

Не знаю, не знаю, чого ми потребуємо більше - пророків, які б вказали напрям, чи готовність і волю, щоб почути тих, які намагаються пробудити і достукатися ...

Коли політичні лідери ухвалюють закони, що діють проти народу, сильним виглядає приклад цариці Естери, яка, долаючи страх, виступає на захист людей. Слова її вихователя і наставника лунають сьогодні як ніколи актуально:

"Бо якщо справді будеш ти мовчати цього часу, то полегшення та врятування прийде для юдеїв з іншого місця, а ти та дім твого батька погинете. А хто знає, чи не на час, як оцей, досягла ти царства!.." Естер 14:4. 






Повернутися назад