Патріарх Вартоломій освятив «неприйнятну» історичну концепцію БПЦ

2010 року Болгарська православна Церква відзначає 1140 років з дня свого заснування та 140 років створення так званого Болгарського екзархату – неканонічного утворення в рамках Османської імперії, яке стало базою для відокремлення від Вселенської Патріархії та відновлення автокефалії БПЦ у ХХ ст.

НАПІВКАНОНІЧНІ ДАТИ

До цих напівкруглих дат, доволі різних за своєю церковною природою,  видано енциклопедичний довідник «Літопис Болгарської Православної Церкви» – болгарською та англійською мовою. Укладач – відомий церковний історик Борис Цацов, автор рецензії - Високопреосвященний Дометіян, Митрополит Відінський БПЦ.

Головна наукова цінність видання – разом зібрано короткі біографічні довідки про всіх архієреїв БПЦ, багатющий ілюстративний та фотоматеріал, серед якого є унікальні знімки діячів автокефального руху ХІХ-ХХ ст.

Видання також містить  кілька історичних нарисів, які продовжують ідеологічну лінію болгарських вчених та архієреїв на фактичне «розширення» часових меж існування Болгарської Церкви – як  у давнину, так і в ХІХ столітті. Зокрема, єпископу Стобійському Науму належить монографія «Предстоятелі БПЦ від її заснування 870 року до заснування Болгарського екзархату 1870 року».

Останню дату, 1870 рік, Константинополь вважає початком «болгарської схизми», а її лідера – Екзарха Антима І – розкольником, який відкрито користувався підтримкою офіційної Порти.  Робити це було тим більше просто, бо Болгарський екзархат справді народився не в Софії, яка була тоді провінційним османським містечком, а в Стамбулі, де при султанському дворі шалено працювала світська болгарська дипломатія.  Саме вона добилася так званого «ферману», за яким зі складу Вселенської Патріархії турецька влада самочинно виділяла 17 єпархій, які визнано болгарськими. Це була подиву гідна перемога болгарського лоббі, яке почало систематичну й доволі брутальну «дееллінізацію» єпархіального життя.


Образа Константинополя, який позбувся канонічних територій буквально у передмістях Стамбула, була глибокою та, здавалося, невідшкодовною. Навіть коли з’явилася незалежна Болгарія, закінчилася Перша і Друга світова війна – Константинополь не опускав «канонічого нагаю», а про аргументи болгарської сторони й чути не хотів. Мільйони людей вважалися хрещеними у схизмі, не визнавалися сотні ієрейських свячень, а сусідські взаємини православних Болгарії та Греції, Румунії, Сербії отруювалися султанським ферманом 1870 року.

Болгарська церковна рана загоїлася настільки ж несподівано, як і з’явилася. Але знову через «скальпель Стамбула»: післявоєнній Туреччині була потрібна підтримка СРСР. Сталін, серед іншого, навзамін просив якийсь дріб’язок – натисніть на громадянина Туреччини, в руках якого канонічний статус БПЦ. Попросили – зробили. Відтак з 1945 року Болгарська Церква – канонічна (хоча статус Патріархату БПЦ Константинополь не визнавав аж до 1960-х років).

ГОДІ З НАЦІОНАЛІЗМОМ

Попри формальний мир, Константинополь і Софія досі не мали спільного погляду на найближче церковне минуле, кожен тримався своєї  правди. Але нове болгарське видання – «Літопис БПЦ» благословив ніхто інший як Патріарх Константинополя Вартоломей! Ба більше, він написав приязну передмову, фактично примирившись із болгарською концепцією автокефалії БПЦ та всіма «османськими розкольниками» заразом.

До речі, 18 травня, напередодні пишного візиту до Москви, він перебував з   офіційним візитом у Бургаській єпархії БПЦ, де йому також влаштовано надзвичайно теплий прийом – як на церковному, так і державному рівні. Достатнього сказати, що до Бургаса на зустріч з Святішим патріархом прилетів прем’єр-міністр Бойко Борісов – безперечний фаворит майбутньої президентської кампанії, яка відбудеться за якийсь рік.

Різко активізовані контакти архієреїв двох церков на єпархіальному рівні, особливо на сході Болгарії. Хто знайомий з традиційно сильними «антигрецькими» настроями  у єпархіях регіону, той щиро здивується.  

По Великодню вже відбулися зустрічі вселенських та болгарських архієреїв у Варні, Русе, Бургасі. А 27 червня, напередодні свята апостолів Петра і Павла, у Златарському жіночому монастирі Варненської єпархії відбули так званий «малий синод» за участю архієрея Вселенської патріархії Преосвященного Прокопія, Митрополита Кавали.

Після святкової літургії та водосвятного молебню його доволі велемовно вітав Митрополит Варненський та Великопреславський Кирил  – хорошою грецькою мовою. Він нагадав, що високоповажний гість відвідав Варну в день пам’яті свого духовного покровителя – св. Прокопія Варненського, а тепер він у болгарській глибинці, неподалік рідного села самого Кіріла – Царев Брод. 

Годі й казати, що Преосвященний Кіріл не лише очільник найбагатшої єпархії БПЦ, але й один із головних фахівців «по Росії»: 1981-го проходив стажування в Московській духовній академії, до 1986-го – офіційний представник Болгарського Патріархату при Патріархові Московському. Вже тоді знав нинішнього архіамбітного Патріарха-тезку – колегу за статусом церковного дипломата.  Вочевидь, Кірілу Варненському та Пропокпію Кавальскому було про що поговорити, особливо після відвідин Святішим Вартоломієм Москви.

З Шуменської області, де владик вітала «вся світська влада», вони поїхали до Сілістри – ще один єпархіальний центр БПЦ, де святкували 150-річчя з час заснування місцевого храму. За чутками, там же вони мали зустріч з кимось і з церковних архієреїв України.  

БАЛКАНСЬКИЙ МИР

Отже, «балканські церкви», які досі тяжіли до різних центрів світового православ’я – Софія до Москви, а Бухарест та Афіни до Константинополя, вступили у фазу активних внутрішніх контактів та діалогу з якихось застарілих, але непринципових проблем. І академічний «Літопис Болгарської Православної Церкви», щойно виданий у Софії з передмовою Святішого Вартоломія,  не лише ілюстрація цього процесу.

Це воля до нового рівня відносин Константинополя та БПЦ, це видиме примирення Вселенської патріархії з «націоналістичною» концепцією її історії, готовність жертвувати канонічними застереженнями в ім’я якихось серйозніших цілей. Бо досі з глухої неприязні двох сусідніх автокефальних церков користав хтось третій – не перший, «але аж ніяк не п’ятий».

Православній Україні, занімілій у шумі «русскаґо міра», це також добра вість. Дивіться-но, зараз Константинополь може все. Навіть визнати болгарську церковну ідентичність, з якою має особисті та глибоко задавнені порахунки. То, може, вже й нам слід починати писати свій «Літопис» з чистим аркушем для передмови Патріарха Московського?  

Теги: