Передумови і соціально-культурні наслідки прийняття християнства Великим Київським князем Оскольдом для розвитку духовності на українських землях

Першими «русичами», які хрестилися у православну віру в Константинополі православним Константинопольським патріархом Фотієм, були великі князі Оскольд і Дір з усією дружиною. Князі Оскольд і Дір були нащадками Кия – засновника багатьох руських поселень, а потім і столиці Православної Русі – Києва. Щодо причини, чому ж все-таки князь Оскольд не зумів остаточно адаптувати християнство на теренах тогочасної Русі, то відповідь, мабуть, можна вбачати тільки в тому, що його методи християнізації були мирними, на відміну від тих, які застосовуватиме більш ніж через 100 років св. рівноапостольний князь Володимир...

Першими «русичами», які хрестилися у православну віру в Константинополі православним Константинопольським патріархом Фотієм, були великі князі Оскольд і Дір з усією дружиною русичів, що прийшли на столицю Православ'я – Цареград (за намовою хозар) з мечем.

З літописних джерел відомо, що самому Хрещенню передував військовий похід кн. Оскольда на Константинополь у 860 році. Про цей похід  докладно оповідають "Повість минулих літ", Київський Синопсис, Никонівський, Іоакимівський, Густинський та інші літописи, а також болгарський Хронограф Георгія Амортола, візантійські та інші джерела. Проте найбільш цінним є свідчення патріарха Фотія як безпосереднього учасника і очевидця подій.

Князі Оскольд і Дір були нащадками Кия – засновника багатьох руських поселень, а потім і столиці Православної Русі – Києва.

Напад їхній на Константинополь виявився несподіваним і стрімким. Місто було беззахисне. Імператор Михаїл з військом воював у цей час із персами в Азії. Візантійську столицю могло врятувати лише диво.

Згідно з легендою, диво сталося після молебню і хресного ходу навколо стін міста, коли патріарх Фотій занурив у море одну з головних святинь міста – ризу Божої Матері, що зберігалася у Влахернській церкві. І Цариця Небесна почула благання, явила чудесну допомогу і відвернула неминучу загибель міста. Налетів шторм, розкидав кораблі русичів, знищивши велику частину флоту. Уражені дивом Божим князі Оскольд і Дір вирядилили в Константинополь посольство з проханням про хрещення їх разом із військом. Це і було перше «Оскольдове», або по-іншому «Фотієве» Хрещення Русі.

У 867-му році у своїй окружній грамоті, розісланій східним єпископам, патріарх Фотій писав: «Роси, переможці народів сусідніх, в гордості осмілилися воювати з Візантією, та вже залишили марновірство, сповідують Христа і є друзями нашими, будучи ще недавно ворогами. Вони взяли від нас єпископа і священиків, маючи потребу в християнському богослужінні».

Проповіді (гомілії) і Окружне Послання св. Патріарха Фотія, що дали вітчизняній науці неоціненні свідоцтва про перше «Фотієве» Хрещення Русі в IX столітті, виявлені були єпископом Порфирієм (Успенським) в 1858 році в бібліотеці Афонського Іверського монастиря серед старовинних рукописів. Слід зазначити, що вже через три роки після оприлюднення цих документів, у 1866 р. єпископ Порфирій брав участь в київських урочистостях з нагоди святкування Тисячоліття першого «Оскольдового» Хрещення на Русі.

Чимало вчених – прот. Лев Лебедєв, проф. А. Карташов, світські історики В. І. Ламанський, акад. Б. А. Рибаков, проф. А. В. Пархоменко, проф. М. Ю. Брайчевський та інші поділяли думку про те, що хрещення князя Оскольда і русичів здійснив не хто інший, як святі рівноапостольні Кирило і Мефодій.

На переконання оцих усіх істориків, хрещення ними «Хозарії», яке згадується в пізніх списках Паннонських житій святих Кирила і Мефодія, є помилковим, оскільки у Хозарії ні тоді, ні пізніше ніякого навернення в християнство кагана і дружини не було.

Процес християнізації Русі (як і будь-якої іншої країни) був складним і тривалим. Далеко не відразу нова релігія була сприйнята народом і подолала «поганство». Ще навіть у XII ст. на Русі існували куточки, куди офіційно затверджена віра не встигла прокласти собі шлях.

Про те, що християнізація проходила не гладко, свідчать події 882 р. – вбивство князя Оскольда Олегом, засновником династії Рюриковичів. Це вбивство було державним переворотом, здійсненим консервативними колами суспільства. А сам Олег виступав не більш як виразником цих реакційних сил, які прагнули перепинити шлях прогресу – проведення християнізації і яким пощастило певною мірою досягти своєї мети, адже відомо, що після смерті першого князя-християнина поганство повертає майже всі свої втрачені позиції.

Іоакимовий літопис, оповідаючи про віроломне вбивство князя Оскольда язичником Олегом у 882 році, називає першого києворуського «государя» «блаженним». Це свідчить про те, що з давніх часів князя Оскольда шанували як мученика, що й знайшло відображення в Іоакимовому літописі.

Таким чином, саме факт Хрещення, а не якісь політичні мотиви є справжньою причиною вбивства язичниками київського князя Оскольда.

Щодо причини, чому ж все-таки князь Оскольд не зумів остаточно адаптувати християнство на теренах тогочасної Русі, то відповідь, мабуть, можна вбачати тільки в тому, що його методи християнізації були мирними, на відміну від тих, які застосовуватиме більш ніж через 100 років св. рівноапостольний князь Володимир. Фактично Оскольд заклав фундамент для початку християнізації. Його хрещення є прообразом повного Великого хрещення св. кн. Володимиром.

В епоху Оскольда Київ став одним із найбільших політичних центрів Європи. Там укладались різні договори з Баварією, Візантією, Грузією, Вірменією, Азербайджаном. Правління Оскольда є дійсно яскравою сторінкою в історії Київської Русі, коли молода держава вийшла на світову арену, виборовши загальне визнання і затвердивши себе як невід’ємна частина середньовічного світу.

Так, уже невдовзі в Константинополі великому київському князеві присвоюють придворний титул стольника (кагана), що прирівнювався до імператорського (царського). Київська ж митрополія в Константинопольських диптихах займала серед інших митрополій у найдавнішому диптиху – 61-ше, а в більш пізньому, складеному при Андроніку II Палеологу (1306-1328), – 77-ме місце.

Основна ж  ідея, або мета прийняття християнства, яку ставив собі «блаженний» князь, – це політична єдність земель, володінь, а відтак і суспільна єдність племен і народів, які населяли наші землі. А це можна було зробити тільки завдяки прийняттю нової релігії, релігії, де не багато богів, а тільки один Бог, а де один Бог – там одне хрещення, одна церква, одне суспільство і єдина держава.

Перше, Оскольдове, або «Фотієве» Хрещення Русі врятувало її від розпаду, заклало духовну і найголовнішу основу створення великої держави. Християнство лягло в основу і відіграло ключову роль у розвитку культури і соціокультурних відносин у Київській Русі.

Для повноти висвітлення наслідків прийняття християнства для подальшого розвитку української самобутності слід виділити вплив прийняття християнства на тогочасне суспільство з акцентом на конкретні соціальні та культурні фактори. 

Соціокультурними наслідками прийняття християнства були:

1) забезпечення етнокультурної єдності всіх племен і земель Київської Русі. Русів, слов'ян, угро-фінів та інших народів об'єднувала загальна духовна основа.

Родовий побут язичництва вів людей до відокремлення. Роди жили замкнуто, цурались одне одного і ворогували між собою. А проте кожному роду було необхідно знаходити наречених з інших родів для шлюбів своїх родичів. Звідси виник звичай добувати їх насильством і хитрістю, за допомогою викрадення або купівлі.

Сім'я, при звичаї багатожонства, викрадені й купівлі наречених, мала грубий язичницький характер. З приходом християнства підвищується авторитет матері і жінки в сім`ї.

2) християнство поступово витісняло язичницькі обряди і традиції (вбивство новонароджених дівчаток, принесення кривавих жертв тощо), відбувалася гуманізація життя суспільства.

Духовенство засуджувало ще одне з нехристиянських явищ – рабство. Церква часто викуповувала рабів на волю і навіть «змушувала» князів відпускати невільних. Рабство було дуже поширене на Русі, й притім у важкій формі.

Люди ділилися на вільних і невільних. Вільні називалися мужами, раби носили назву «челядь» (холопи, раби). Становище численних рабів було тяжким: вони розглядалися як робоча сила, худоба в господарстві свого пана. Вони не могли мати власного майна, не могли бути свідками в судочинній справі, не відповідали за свої злочини. За них відповідав господар, який мав право на життя і смерть свого холопа і карав його сам, як хотів.

3) на основі християнства відбувається становлення нового типу державності в Київській Русі. Державність на Русі значною мірою набуває візантійських форм. Установлюється тісний взаємозв'язок між світською та церковною владою, за верховенства першої.

Груба сила панувала в суспільстві язичників, і людська особистість сама по собі в ньому не мала ніякого значення.

За нашими поняттями, держава, в якій ми живемо, має право і воднораз обов'язок карати винних за злочини і провини й по можливості попереджати всяке порушення порядку і права. Злодій чи вбивця відшукується і карається незалежно від того, просять про це чи не просять потерпілі від нього люди.

У давній дохристиянський час було не так. Князі не мали ні бажання, ні можливості втручатися в суспільне життя і підтримувати порядок, коли до них зверталося за цим саме населення. Злочин тоді вважався «образою», за яку повинен був відплатити, «помститися» сам скривджений або його рід. Людину захищав не князь, а свої, близькі йому люди; за вбитого «мстили» батько, брати, дядьки, племінники. Звичай «кровної помсти» і взагалі «помсти» був так широко розповсюджений, що визнавався навіть законом як нормальне правило. Інакше й бути не могло у тому суспільстві, де княжа влада щойно виникла, де князь був «іноплеменником» щодо інших родів і був оточений дружиною таких самих чужинців.

4) Київська Русь була включена в європейський християнський світ, стала рівноправним елементом європейського цивілізаційного простору.

5) прийняття християнства сприяло становленню міської культури у власне сільськогосподарській країні.

6) значним культурним переворотом було введення єдиної писемності. Під впливом християнства розвивалися книжкова справа, література, історія, філософія, з'явилися перші літописи, церковна література. У школах навчалися люди з різних верств населення.

7) Церква сприяла створенню на Русі чудової архітектури, мистецтва (особливо іконографії). Більшість кам’яних споруд, збудованих протягом Х–ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним і станковим живописом. Прийняття християнства сприяло розвитку зодчества й живопису у середньовічних їх формах, проникненню візантійської культури як спадкоємиці античної традиції.

8) у ІX–XII ст. відбувався складний психологічний злам язичницьких вірувань і становлення християнських «законів». Процес зміни духовних і моральних пріоритетів завжди важкий, на Русі він відбувався не без насильства. На зміну життєлюбному оптимізму язичництва йшла віра, яка вимагала обмежень, суворого виконання моральних норм.

9) прийняття християнства означало зміну всього ладу життя. Тепер центром суспільного життя стала Церква. Вона проповідувала нову ідеологію, прищеплювала нові ціннісні орієнтири, виховувала нову людину. Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.

Нова релігія запроваджувалася буквально в усі сфери соціального життя. Зміцнюючи феодальний устрій на Русі, християнство тим самим сприяло укріпленню Давноруської держави та її політичної могутності. Рівною поміж рівних виступала Київська Русь у світовому оточенні. Християнська діалектика, активно використовувана давньоруськими письменниками, філософами та публіцистами, стала основою для багатьох (іноді дуже цікавих) ідей. Це у свою чергу стало поштовхом для швидкого прогресу у сфері творчого життя, що забезпечило розвиток давньоруської культури. Затвердження християнства на Русі мало далекосяжні та багатогранні наслідки для всебічного розвитку суспільного і духовного життя українців.

1. Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський ; Т. 1-2. – К., 1992.

2. Сяков Ю. А. Тайны Старой Ладоги. Факты, гипотезы, измышления / Ю. А. Сяков. – СПб. : Общество «Знание», 2004.

3. Шумило С. «Князь Оскольд и христианизация Руси» [Електронний ресурс].

4. Священник Виктор Кузнецов. Аскольдово Крещение.

5. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі / М. Ю. Брайчевський. – К., 1988.   

6. Павленко С. Князь Оскольд несправедливо забыт [Електронний ресурс].

7. Запровадження християнства на Русі. – К., 1988.

8. Андрощук В. То хто ж христив Русь?.

9. Боровський Я. Є. Світогляд давніх киян / Я. Є. Боровський. – К., 1992.

10. Древнерусские княжества Х-ХІІІ вв. / Под ред. Л. Г. Бескровного. – М. : Наука, 1975.

11. Заболоцька К. В. Українська та зарубіжна культура ; Ч.3 «Історія Української культури», розділ «Культура Київської Русі».

12. Широкорад А. Б. Тайная история Украины / А. Б. Широкорад. – М. : Вече, 2008.

13. Гуцуляк Олег. Давньослов'янські держави та їхні сусіди.

14. Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества / Б. А. Рыбаков. – М. : Наука, 1993.

15. Древняя Русь в свете зарубежных источников / Под ред. Е. А. Мельниковой. – М. : Логос, 2003.

16. Субтельний О. Історія України / О. Субтельний. – К., 1991.

17. Київ. Історична енциклопедія. З найдавніших часів до 1917 року.

18. Ястребов Олег. Легендарний вождь Вогнебога. Князювання Аскольда й Діра – початок могутності Київської держави.

19. Котляр М. Ф. Київські князі Кий І Аскольд. Аскольд, князь київський.

20. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. – К. : Либідь, 1997.

Про автора