«Східний самоцвіт у папській тіарі» (папа Лев ХІІІ): Ґроттаферрата – візантійський монастир біля Риму

Особливістю цього монастиря є те, що він є живим символом єдності Церкви, адже завжди залишаючись у східному обряді, він ніколи не розривав сопричастя з римським єпископом...

В першому тисячолітті у Південній Італії, заселеній тоді переважно греками, домінувала візантійська церковна традиція. Спочатку ця територія належала до Римського Патріархату – втім, як і практично ціла теперішня Греція. Потім візантійські імператори-іконоборці у першій половині 8-го ст. забрали її в непокірних їм римських пап і передали під юрисдикцію послушних їм єретичних константинопольських патріархів, а після перемоги іконопочитання Вселенський Патріархат уже не повернув Південну Італію Римові. Однак Візантія остаточно втратила її внаслідок завоювання півдня Апеннінського півострова норманами, які з політичних причин повернули єпархії півдня Італії Західному Патріархатові – Візантія була їхнім головним ворогом.

Східні християни були переведені під юрисдикцію латинських єпископів, а наступна латинізація до 1300 р. майже цілковито розчинила колись грецьку традицію в римському обряді. Певне оживлення східного християнства в Італії наступило після переселення значної кількості православних албанців до Італії в 15-16-му століттях, яке відбулося в зв’язку з турецькими завоюваннями на Балканах, однак воно не змогло переламати ситуацію. Від колись візантійської Південної Італії зараз залишилися лише дві невеликі греко-католицькі єпархії, засновані в 20-му ст., котрі складаються переважно з нащадків колишніх албанських біженців, а також її найпівнічніший форпост – єдиний «грецький» монастир, розташований поблизу Рима – василіанське абатство Ґроттаферрата (гр. Кріптоферрі).

Особливістю цього монастиря є те, що він є живим символом єдності Церкви, адже завжди залишаючись у східному обряді, він ніколи не розривав сопричастя з римським єпископом, таким чином вповні виправдовуючи поняття «греко-католицький». Засновником Ґроттаферрати був грецький чернець св. Ніл Новий, який походив із калабрійського міста Россано, що в 10-му ст. ще належало до Візантії. Тридцятилітній одружений мужчина на ім’я Микола, який мав родину, після важкої хвороби вирішив залишити світське життя й стати пустельником. Після десятилітнього відлюдництва слава про нього поширилася місцевістю й до нього потягнулися учні, котрі теж бажали стати монахами. Однак чернеча спільнота змушена була утікати все далі на північ від постійних арабських нападів. Певний час Ніл із своїми послідовниками перебував поблизу відомого бенедиктинського монастиря Монтекассіно, латинські монахи якого не тільки не перешкоджали своїм східним братам, а навіть дозволили їм мешкати в одному з дочірніх монастирів і відправляти візантійську Літургію на свято св. Бенедикта у власній обителі. Св. Ніл втішався настільки великим духовним авторитетом, що його навіть відвідав молодий німецький імператор Отто ІІІ, котрому святий передрік близький відхід у вічність. Він відзначався «нестяжательством», про свідчить наступна легенда: коли Ніл побачив, що виноградник у монастиря є більшим, ніж потрібно для його внутрішніх потреб, то святий наказав викорчувати його частину. Перед власною смертю св. Ніл опинився з своїми учнями поблизу Рима. Там місцевий граф Тускульський, вражений його аскетичною харизмою, у 1004 р. – тобто рівно за півстоліття до Великого Розколу, подарував грецьким монахам землю для монастиря на руїнах античних римських вілл, на якій вони й оселилися. Про вечірню смерть святого подвижника його житіє написало промовисті слова: «Із сонцем зайшло Сонце».

Найбільш відомим наслідником св. Ніла був третій ігумен монастиря – св. Варфоломій, котрий у 1024 р. збудував монастирську церкву Богородиці та уклав типікон Ґроттаферрати. У 1122 р. папа забрав цей монастир із юрисдикції місцевого єпископа й підпорядкував його безпосередньо Апостольському Престолові – саме тому Ґроттаферрата від 1937 р. офіційно є екзархатом, а ігумен монастиря носить титул «екзарха», і як правило належить до Італійської єпископської конференції. В Середньовіччі абатство не раз плюндрувалося підчас військових дій. Найвідомішим ігуменом монастиря в наступні віки був кардинал Віссаріон – колишній православний митрополит Нікейський, що відзначився вірністю Флорентійському соборові та впорядкував бібліотеку обителі. Наслідник Віссаріона на посаді «комендарного абата» Ґроттаферрати – кардинал Джуліано делла Ровере, обніс монастир могутніми мурами, щоб захистити його від постійних нападів. Пізніше він став папою Юлієм ІІ, який відзначився неабиякою войовничістю. У 1870 р. монастир перейшов у власність італійської держави, котра зробила ченців охоронцями його великої культурної спадщини. До неї належать не тільки монастирські будівлі та храм, а й визначна бібліотека з старовинними грецькими рукописами і музей, де зібрані античні твори мистецтва, знайдені в околицях Ґроттаферрати. Окрім того, в монастирі існує відома на цілу Італію майстерня, де реставруються древні рукописи.

Хоча монастир Пресвятої Богородиці («Санта Марія») і славиться безперервною грецькою літургійною традицією, однак латинізація не оминула його стороною. Вона особливо помітна в храмі, де поряд із чудовою візантійською іконою Богородиці-Одиґітрії з 12-го ст. і візантійськими мозаїками й фресками присутні також латинські статуї, а в настінних зображеннях домінує західний стиль. І це після реставрації 1910-30 рр., котра повернула храмові вигляд 13-го ст. Непросту історію має і теперішній іконостас храму, перероблений у 1882 р. із латинської «маккіни» – фону для вівтаря. Саме в ті часи, за понтифікату папи Лева ХІІІ, відбулася ініційована Римом спроба очищення монастиря від латинізації попередніх століть. Наприклад, були скасовані «облатки» в Євхаристії і повернене вживання квашеного хліба. Однак при Причасті тутешні священики все одно вмочують його шматочки в чаші, а не подають частичку в ложечці, як це чинить Східна Церква. Ґроттаферрата має велику власну безперервну східну літургійну традицію, засвідчену старовинними манускриптами, але грецькі наспіви тут за своїм звучанням дуже відрізняються від тих, які зараз є в Греції. Водночас у цілій понад тисячолітній історії монастиря його ченці не написали жодних видатних творів у царині духовності.

Від 1903 р. монастирський храм носить титул базиліки. Спільнота обителі наразі складається із лише восьми монахів, найстаршим із яких є 95-літній о. Партеній – українець із Лемківщини. До Другої Світової Війни українці навіть становили значну частину тутешньої братії. Окрім одного бразильця й ігумена, а також одного напівгрека-напівіталійця, всі інші теперішні монахи є італо-албанцями. Зараз цілий Італійський Чин Святого Василія Великого (Ordo basilianus italiae) складається з оцих кількох ченців. Найкрасномовніше про кризу чисельного колись східного чернецтва в Італії свідчить той факт, що теперішнім ігуменом є колишній бенедиктинець і абат біритуального монастиря Шеветонь (Chevetogne) у Бельгії – о. Мішель ван Парейс (Michel van Parys), відомий численними публікаціями на екуменічну тематику, який працював також у Конгрегації Східних Церков. Майже всі теперішні іноки є священиками, що – як це не дивно звучить – створює неабиякі проблеми для відправи святкових богослужінь, бо коли практично всі ієромонахи збираються за престолом, тоді в хорі майже немає кому співати. Адже в монастиря Ґроттаферрата фактично відсутня власна паства – все населення однойменного містечка належить до місцевих латинських парафій, хоча тут і не бракує людей, свідомих історико-культурного й туристичного значення обителі для їхньої місцевості. Тому на богослужіннях у храмі часто присутні передусім туристи, переважна більшість яких не надто знає візантійський обряд. Чернеча спільнота відправляє всі богослужіння перемінно грецькою і італійською мовами. Однак через невелику кількість монахів часи тут не співаються, а рецитуються, втім як і частини інших богослужінь.

Якщо хтось планує відвідати монастир Ґроттаферрата, то до нього з Риму доволі просто дістатися – потрібно доїхати до кінцевої станції римського метро «Ананьїна» (Anagnina), а потім пересіcти там на приміські автобуси ліній 5 або 7 i вийти на зупинці «Ґроттаферрата Колоннетта». Можна їхати також приміським поїздом від центрального вокзалу «Терміні» до містечка Фраскаті – від нього до Ґроттаферрати прибл. 4 км. Італійці – надзвичайно привітні люди, вони охоче спілкуються англійською і неодмінно покажуть паломникові шлях до «абацція Сан Ніло».

(При написанні цієї статті використане видання Gruppo Archeologico Latino – Colli Albani „Bruno Martelotta“ (Вид.), Die griechische Abtei von Grottaferrata, Roma 2008).