Religion.in.ua > Версія для друку > Архієпископ Герхард Людвіг Мюллер: «Кожен є наслідником Петра, а не свого попередника»

Інтерв’ю з префектом Конгрегації Віровчення архієпископом Герхардом Людвігом Мюллером про перспективи і стиль понтифікату нового Папи.

Католицька Агентура Новин (КАН): Як новий Папа змінює Церкву?

Мюллер (М): Кожний Папа приносить із собою свою власну особистість і свій індивідуальний стиль; жоден не може бути копією свого попередника. Кожен є наслідником апостола Петра – а не свого попередника. Кожний Папа мусить наповнити Петровий сан своїм життєвим досвідом і відбитком.

КАН: Чи бачите Ви такий відбиток – після одного тижня?

М: Ще занадто рано для цього. Папа ще не мав можливості накреслити візію, детальний концепт. Певно, що він позитивно внесе свій досвід із Латинської Америки з її суспільними проблемами. Але ширину світової Церкви не можна обмежити лише латиноамериканським виміром.

КАН: Чи очікуєте Ви нових акцентів відносно колегіальності? Франціск неодноразово наголошував, що він є Римським єпископом.

М: Фактом є те, що Папа є Римським єпископом і Римський єпископ також є пастирем вселенської Церкви. Одного не можна відділити від другого.

КАН: Масмедії вже говорять про «Революцію Бергольйо». Чи поділяєте Ви цю оцінку?

М: Не можна змінити основ Церкви, закладених Богом. Можна уявити собі новий стиль. Певно, що можна змінити це чи те, наприклад у літургії. Ця повинна бути простою і скромною, але водночас також представляти красу й радість віри, в чому відображується «слава Божа».

КАН: Що Ви бачите в новому понтифікаті, спадковість чи переміну?

М: Цілком ясно, спадковість у проповіді віри чи літургії. Переміну в методах, якщо необхідно реагувати на нові виклики. Світ крутиться. Тому ми у формах вираження церковного життя не можемо завжди тільки копіювати й незмінно продовжувати минуле. Ми мусимо реагувати на конкретні виклики – зберігаючи субстанцію. Ісповідь віри не є партійною програмою, що постійно пристосовується до нових очікувань.

КАН: Чому Франціск підхопив тему боротьби з омирщінням, яку тематизував уже Бенедикт XVI?

М: Церква завжди стоїть між екстремами омирщіння та відчуження від світу. Одне означає, що вона просто орієнтується за мірилом цього світу і більше не ставить у центр Царство Боже. «Реформація» з наступним розколом значних частин християнства виникла тоді, коли Церкві закидали занадто велике омирщіння. Тому вираз «боротьба з омирщінням» є також закликом проти всякої форми омирщіння Церкви.

Але не можна хибно спрямовувати її в розумінні ідеалізації Церкви, яка нібито хоче бути тільки невидимою Церквою, спільнотою переконань. При боротьбі з омирщінням не може йтися про відхід. Вона є передумовою, а не протилежністю до відповідальності Божої Церкви за світ.

КАН: У перших промовах Папи Франціска виринули поняття, котрі вживаються також у теології визволення. Що це означає?

М: При теології визволення йдеться про конкретні дії для бідняків. Нашу мову про гідність людини потрібно реалізовувати в дійсності. Ми мусимо пророчо й критично виявляти несправедливі структури й активно виступати проти них, бо вони діаметрально суперечать християнському образові людини. Нікого не можна виключати від благ цієї землі. Ми не можемо погодитися з тим, що деякі країни розглядають цілі половини частин світу як свій задвірок.

КАН: Хіба не існує небезпека, що Папа, який використовує ці поняття, отримає оплески з неправильного боку?

М: Деякі люди -- за теологію визволення, бо вважають її лівою ідеологією. Для мене критерієм вважається те, що хтось дійсно чинить для бідняків. А тут комунізм є найбільшим ворогом бідняків.

КАН: Чи Церква тепер сформулює наново свою позицію щодо теології визволення, яку вона уточнила у вісімдесяті роки?

М: Не думаю, що це є необхідним. Заява від 1986 р. дуже добре зважує, що можна розуміти під теологією визволення в позитивному католицькому значенні. Чітку роздільну лінію потрібно провести відносно такої теології, яка керується марксистським, атеїстичним уявленням про людину. Так само потрібно відхилити ті течії, котрі хочуть створити спасіння, пригноблюючи значну частину людей, як ми це пережили в ленінізмі-сталінізмі. Згідно з універсальною волею Божою до спасіння, спастися повинні всі люди.

КАН: Леонардо Бофф майже панегірично висловився про обрання Папи й про нового Папу. Чи це є проблемою?

М: Якщо Бофф слідує цілій лінії Папи Франціска і визнає папство, то це добре. Але неприпустимим є інструменталізувати Папу Франціска для мети, яка не має нічого спільного з Петровим служінням. Я зрадію, якщо Бофф цілковито керуватиметься Євангелієм і стане на грунт католицького віровчення.

КАН: Новий Папа вже двічі говорив на тему збереження створіння. Що він має під цим на увазі?

М: Ми розглядаємо створіння як дар, який нам дає Бог. Бенедикт XVI говорив у Німецькому Бундестазі про екологію навколишнього середовища та про екологію людини. Нам йдеться про людину, яка живе у впорядкованому всесвіті, а не в хаосі, без орієнтації на основні принципи істини й справедливості. Отож, до захисту створіння належить також збереження дуальності чоловіка і жінки та відкритість на дитину, яка в тому лежить, на нове життя.

КАН: Що буде далі з Пієвими братами (лефевристами)?

М: Конгрегації Віровчення Бенедиктом XVI було доручено провести розмови з цим священичим братством про можливе повернення до єдності з Церквою. В результаті була укладена догматична преамбула, підписання і визнання змісту якої є передумовою для повного сопричастя цих священиків із Католицькою Церквою. Кожний Папа мусить настоювати на тому, щоб усі вселенські Собори визнавалися виразом найвищого церковного учительства. І до них належить також Другий Ватиканський Собор і наступні вирази вчительства. Хто цього не визнає, не є католиком.

Переклав Микола Крокош

https://kath.net/news/40684

Фото: altrofoto.de