Про типи богословської освіти і вимірювання продуктивності

Про ідею богословської освіти в сучасному українському університеті релігієзнавець Віталій Хромець веде розмову з українським богословом, доктором філософських наук Михайлом Миколайовичем Черенковим, який протягом останніх років був ректором Донецького християнського університету.

Про ідею богословської освіти в сучасному українському університеті релігієзнавець Віталій Хромець веде розмову з українським богословом, доктором філософських наук Михайлом Миколайовичем Черенковим, який протягом останніх років був ректором Донецького християнського університету. Як запрошений професор викладає у Львівській богословській семінарії та Українській євангельській семінарії богослов'я (Київ) та інших християнських навчальних закладах України і Росії.

– Я зараз проводжу цикл інтерв’ю з богословами, експертами з питань теологічної освіти під загальною темою «Ідея теологічної освіти», і ставлю їм головне запитання: якою, на їх думку, має бути ідеальна теологічна освіта? Яким має бути ідеальний богословський факультет? З цими ж питанням я хочу звернутися до Вас.

–  В ідеальному плані теологічна освіта – це не просто освіта чи просвіта щодо теології як цікавого але стороннього предмету; це освіта, яка ґрунтується на теологічному фундаменті. Теологічна освіта не може бути приватною ініціативою, коли хтось вирішує, що він когось буде вчити теології, хоча може бути і так, але в ідеальному плані все має починатися з теологічних засад, з теологічної традиції. Сама теологія має підштовхувати до теологічної освіти, вимагати і легітимізувати її. І якщо теологія не заохочує руху, чи хоча б кроку до створення богословського навчального закладу, тоді будуть штучними спроби відкрити заклад чи факультет. Тому тут потрібно розбиратися з фундаментом, з основами теології.

Це в ідеальному плані, але реально може бути і навпаки: коли теологія певної конфесії не дозріла, не розвилася до такого рівня, щоб оформити себе в академічному плані. Але є вже люди, які хочуть розвитку власної традиції, можливо знають інші традиції, які орієнтуються на високі зовнішні стандарти, і які, так би мовити, біжать поперед батька в пекло. І тоді вони «створюють» «теологію», завдячуючи власним зусиллям, аматорським ініціативам, вони створюють освітні програми, але ці програми, на жаль, не узгоджуються з теологічними засадами і реальним рівнем «теологічної» зрілості конфесії.  

–  Хотілося б почути Ваші міркування з приводу специфіки теологічної освіти у конфесійних навчальних закладах і на теологічних університетах світського університету. Чім ці освіти різняться?

– Теологічна освіта в конфесійному закладі – це, власне, семінарія. Тоді навчальний заклад працює у формати освіти для внутрішніх потреб і тут є пряма конфесійна заангажованість, і тут є конкретна традиція, з досвіду якої народжується богослів'я.

Богослів'я може охоплювати інші традиції, але все ж воно тримається конкретної традиції, розвивається на досвіді конкретної християнської конфесії. Це є приклад заангажованої освіти, яка аж ніяк не буде нейтральною або конфесійно неупередженою, як вимагають стандарти академічного релігієзнавства. Тому є така модель ангажованої освіти – семінарія, освіта «не для всіх», для тих, хто вже «у темі».

Факультет у складі університету – це відкрита модель, яка намагається розвивати теологію як знання про християнську традицію (знання, яке пов’язане з партиціпацією, приналежністю, дотичністю, з певною ангажованістю) у співдружності інших наук і традицій. Це досвід традиції, досвід зовнішнього про традицію, але існує все це у співдружності з різними університетськими факультетами, єдність яких ґрунтується на певному академічному етосі.

Спільний етос ґрунтується на принципах об’єктивності і, у тому числі, на принципі релігійної неупередженості. І тут має місце цікавий гібрид. Зараз мода на гібриди чи описи реальності через гібриди. Можна послатися на дослідження релігієзнавців російських та українських, які описують ситуацію постсекулярності. Вони, власне, кажуть про гібриди, коли щось береться від політики, щось від релігії і синтезується щось третє. У випадку з теологією береться щось від релігії як ангажованого зануреного глибинного досвіду, а щось від «світоглядно нейтральної» освіти або від «об’єктивістської» науки. І, власне, теологічний факультет в структурі університеті – це тип гібридного знання. Тут не може бути чистої нейтральності, чистої об’єктивності, але є спроба поєднати знання зсередини, досвід «буття у релігії», досвід суб’єктивності і умови загально університетського етосу. Постсекулярність дозволяє створювати ці гібриди.

Який формат є ідеальним для розвитку теології – чистий, семінарський, «для своїх», чи гібридний, відкритий, університетський? Мені здається, що зараз важко говорити про ідеальні типи, можна знайти високий рівень теологічної освіти і в форматі семінарії, і в форматі теологічного факультету в структурі університеті. Тут постає питання, що вважати ідеальним. Як на мене, ідеальне – про рівень продуктивності. Чи продукується нове знання? Чи є тут приріст знання? Чи тут щось створюється нове? Як на мене, це основний критерій.

Звісно, можна вважати вимірювати «ідеальність» як чистоту знання, тобто відповідність знання науковим стандартам чи відповідність так званій чистій традиції. Це інший спосіб вимірювання ефективності чи ідеальності, і спосіб легітимації через співставлення, через відповідність. Але я пропоную говорити про виробництво новизни, про продукування нового знання, про евристичне значення, про здатність і семінарії і факультету відкривати нові обрії теологічного знання. Семінарія користуватиметься університетськими напрацюваннями, якщо конфесійні теологи бачитимуть, що виробляється «нове» і воно їм потрібне. Так само і семінарія, яка не просто відтворює традицію, цікаву лише історикам, а продукує нове знання про теологію або нові смисли теології, буде цікавою університету тим, що дозволить долучитися до цих внутрішніх джерел нового. Для мене «ідеальним», тобто бажаною якістю і критерієм якості освіти, є продукування нового.

– Відповідно до нормативно-правової бази теологія в університеті може бути лише за конфесійним спрямуванням. І важко собі уявити, що, наприклад, відкривається факультет православної теології в університеті без залучення до цього процесу православної Церкви. Цей проект завідома буде провальним, бо найбільшим замовником на таких фахівців, власне, є сама церква. Але постає питання, навіщо їй теологи з університету, якщо у неї є теологи, які випускаються з підконтрольних їй навчальних закладів.

– Тут має бути налагоджена співпраця сторін. І кожна сторона має право встановлювати власні стандарти. Наприклад, університет має високі стандарти критичності, якщо не об’єктивності, то інтерсуб’єктивності. Потім університет має очікування, що факультет, він маючи певну автономію, має якось узгоджувати і свій етос, і свою методологію, і свої візії, щодо розвитку своїх наук, бо це співдружність наук. Тому університет відстоює наукову спільність, спільні інтереси різних наук, і теологи мають рахуватися з загальною «науковою ситуацією» і університетським консенсусом. Є загальні правила університету і це стосується не тільки етики, а і методології, міждисциплінарних підходів, картини світи. «Університет» стоїть на своєму, він думає не тільки про теологічний факультет, але і про інші факультети. Пріоритетним в університеті є загальне, а не автономне теологічне знання. З іншого боку, теологи мають відстоювати свої права на певну автономію, бо вони працюють з більш «тонкими матеріями», з теоцентричною моделлю світу. І тому в такому протистоянні випрацьовується цікавий діалог факультетів, діалог автономної теології і наукового загалу.

І тоді випускники теологічного факультету, яких церкви чи парацерковні організації отримують на виході з університету, поєднують вірність конкретній традиції, занурення в глибину традиції, з розумінням загальнонаукових стандартів і процесів. Тоді, окрім вірності своїй теології, є й критичне мислення, відкритись до інших традицій, здатність мислити у масштабі цілого, здатність будувати міждисциплінарні комплексні підходи, здатність до рефлексії, здатність піднятися над собою і подивитися на себе. Вірність традиції та пізнання її глибин – це можна знайти і в семінарії. Критичності, рефлексії, міждисциплінарних зв’язків ми в семінарії не знайдемо. Семінарія це не співдружність, семінарія це один теологічний факультет, який від початку відособлений від інших наук. Ця відособленість, відокремленість для семінарії є апріорною. Тому побачити в масштабі цілого, подивитись очима інших, відчути масштаб, рефлексувати з приводу власних віросповідних засад якраз здатні випускники теологічного факультету з університету. І якщо вони принесуть це з собою до церкви, то мені здається, що така рецепція університетського підходу буде корисною для церкви. Семінарія відтворює теж саме, університет надає поштовх до чогось нового.

– Якби довелося формувати навчальний план підготовки теолога, щоб Ви включили до переліку загальноосвітніх дисциплін. Іншими словами, що теологи мають знати, крім теології?

– Можна подивитися на історичний досвід середньовічних університетів, в яких теологічному знанню передувала фундаментальна філософська підготовка. Теологи мають бути філософами. Тобто це родо-видове визначення – від роду вони мають бути філософами, а потім вони повинні сфокусуватися на теології як на своєму покликанні. Теологи мають відзначатися фундаментальною філософською. Філософія – це культура мислення, інструментарій, мова, які стануть в нагоді для теологічної праці. І тому теологи всім філософським знанням користуються свідомо, все це необхідна підготовка до наступного рівня. Філософія –
обов’язкова ступінь, без якої не можна стрибнути до теології. Потім для теологів дуже важливо вивчати теорію та історію культури. Але головне – класичні мови: давньогрецька, давньоєврейська, латина. На жаль, це болісна тема для нашої гуманітарної освіти, традиції майже втрачені. Класична філологія – це необхідний інструментарій для праці з джерелами. Без знання біблійних мов не буде текстології, біблеїстики, екзегетики. Філософія, теорія та історія культури, класична філологія – це три кити, на яких має стояти теологічна освіта.

– Дякуємо Вам за цінні думки і дуже ґрунтовне занурення в проблему теологічної освіти.

Розмовляв Віталій Хромець

Фото slavicvoice.org