Religion.in.ua > Інтерв'ю, Богослов'я > Інтерв'ю архімандрита Кирила (Говоруна) про книгу "Риштування Церкви: на шляху до пост-структуралістської еклезіології"

Інтерв'ю архімандрита Кирила (Говоруна) про книгу "Риштування Церкви: на шляху до пост-структуралістської еклезіології"


3 05 2017
Інтерв'ю архімандрита Кирила (Говоруна) про книгу "Риштування Церкви: на шляху до пост-структуралістської еклезіології"Cyril Hovorun, Scaffolds of the Church: Towards Poststructural Ecclesiology, Eugene, OR: Cascade, 2017. https://wipfandstock.com/scaffolds-of-the-church.html

"Існують два основні підходи до розуміння церковних структур. Згідно з одним, структури є невіддільною складовою природи Церкви, будучи прищепленими її тілу від початку. Сумніви щодо їхньої непомильності прирівнюються до блюзнірства. Цей підхід може бути охарактеризований як «онтологічний», тому що він вважає структури за невід’ємні частини (τὰ ὄντα) Церкви. Без них Церква перестає бути Церквою. Богослови, які дотримуються цієї лінії, намагаються витлумачити церковні інституції через образи Святої Трійці і Боговтілення, і збудовують мости між небесними і церковними ієрархіями.


Ця книга дотримується іншого підходу, який я назвав би «зручністним», себто таким, який розглядає церковні структури як такі, що їх було узгоджено між Церквами заради зручності. Моєю метою було показати, що церковні структури виникли у перебігу історії як інструменти, потрібні для досягнення Церквою певних цілей. Проте, часами ці інструменти можуть псуватися та обертатися супроти Церкви, а отже мають бути відремонтовані або ж навіть утилізовані – заради тих самих цілей, заради яких вони колись були створені. Через те що вони стали складними і самодостатніми, вони потребують деконструювання для приведення їх у відповідність з їхнім початковим задумом. Запропонована у цій книзі деконструкція не прагне зруйнувати структури, а лише надати їм відкритості, так щоби вони могли бути приведені до їхнього первісного значення. Це робить їх відповідними своїй власній сутності.”

— Чому книга називається «Риштування Церкви: на шляху до пост-структуралістської еклезіології»?

— Риштування – це допоміжні структури для будівництва і підтримки будівлі Церкви. Ці структури включають ієрархію, єпархії, патріархати тощо. Книга зосереджується на церковних структурах, що розгорнулися на християнському Сході, як наприклад автокефалія або канонічна територія. Структури ж західного християнства інтерпретовані в ній зі східної точки зору. Римська церква, наприклад, розуміється як патріархат, а Англійська Реформація – як боротьба за автокефалію. «Риштування» – це метафора з потрійним значенням. В англійській мові “scaffolds” можна розуміти як скелет тіла. Саме так часто уявляє собі свою роль церковна ієрархія. Книга, однак, інтерпретує цей образ саме як риштування навколо будівлі: вони не є частиною споруди, але допомагають її будувати. Коли церковні структури бувають сплутані з Церквою як такою, як-от наприклад, коли ієрархія ідентифікує себе з хребтом Церкви, це завдає Церкві страждань. У цьому випадку риштування можуть перетворитися на ешафот – третє значення англійського слова “scaffolds”.

— Це Ваша друга книга про Церкву. Чим вона відрізняється від попередньої?

— Справді, це друга книга з того, що я бачу як еклезіологічну тетралогію – серію досліджень феномену Церкви. Перша книга з цієї серії була опублікована 2015 року видавництвом Palgrave Macmillan під назвою «Мета-еклезіологія: хроніки самосвідомості Церкви». У ній я розглядав феномен Церкви з епістемологічної точки зору: як може сприйматися Церква і як вона сприймає себе. Це дослідження еволюції самосвідомості Церкви, що може використовуватися як підручник з еклезіології. Оскільки там йшлося про сприйняття та самосприйняття, я застосував методи сучасної феноменології та аналітичної філософії. “Риштування Церкви” стосуються іншого аспекту еклезіологічного феномену – його структур. У цій книзі я вважав доцільним застосувати інші напрями сучасної філософії, а саме структуралізм та пост-структуралізм. Це скоріше підручник для Церков, аніж для студентів університетів. В наступних двох книгах з еклезіологічної тетралогії я сподіваюся дослідити Церкву у зрізі її відносин з державою та із суспільством.

Як вже було зазначено вище, я застосовую методи структуралізму та пост-структуралізму для аналізу феномену Церкви. Однак я не наслідую повністю жодного з цих філософських методів. На мою думку, лише дещо з них може допомогти розумінню того, що є Церквою. Я не конструюю «пост-структуралістську еклезіологію» в сенсі якоїсь з сучасних «пост-структуралістських філософій», тобто не намагаюся “деконструювати” феномен Церкви. Моєю метою є презентувати Церкву як таку, що сягає далеко за рамки власних структур.

Інтерв'ю архімандрита Кирила (Говоруна) про книгу "Риштування Церкви: на шляху до пост-структуралістської еклезіології"

— Підзаголовок книги звучить як «На шляху до пост-структуралістської еклезіології». Що це означає?

— Як вже було зазначено вище, я застосовую методи структуралізму та пост-структуралізму для аналізу феномену Церкви. Однак я не наслідую повністю жодного з цих філософських методів. На мою думку, лише дещо з них може допомогти розумінню того, що є Церквою. Я не конструюю «пост-структуралістську еклезіологію» в сенсі якоїсь з сучасних «пост-структуралістських філософій», тобто не намагаюся “деконструювати” феномен Церкви. Моєю метою є презентувати Церкву як таку, що сягає далеко за рамки власних структур.

— Кількома словами, як Ви розрізняєте церковні структури і Церкву як таку?

— Я зображаю структури Церкви як щось, що оточує її, але не може бути ототожнене з нею. З цією метою я впроваджую ідею природи Церкви, яку я запозичив з класичної діалектики Аристотеля і Порфирія. Приналежними природі Церкви можуть вважатися лише ті її елементи, які були в ній завжди і скрізь. Так, таїнства і євхаристичні спільноти безсумнівно належать до природи Церкви. Інші елементи Церкви, такі як ієрархія священнослужителів або територіальні поділи у Церкві, не є частиною її природи – вони є “риштуванням” навколо неї.

— Інакше кажучи, Ви вважаєте, що духовенство, наприклад, не є частиною природи Церкви?

— Я розрізняю між духовенством і його ієрархічним поділом. Перше є властивим природі Церкви, а ось останнє – ні. Ієрархія – це спосіб організації духовенства, що виник у процесі еволюції церковних структур. Цей спосіб був зумовлений історичними обставинами і не випливав з природи Церкви. Я переконаний, що змішування понять духовенства і способу його організації є помилкою таких богословів як митрополит Пергамський Іоанн Зізіулас, який приписує структури Церкви її природі, перетворюючи їх на онтологічні категорії. На відміну від митрополита Іоанна, я не вважаю церковні структури “речами Церкви”, але радше речами навколо неї.

— У своїй книзі, окрім риштувань, Ви використовуєте інші метафори для опису церковних структур, такі як перегородки, кордони тощо. Чи могли б Ви їх пояснити?

— Я використовую різні метафори для опису різноманітних структур всередині і ззовні Церкви. Так, я зображую територіальні поділи Церкви як перегородки, канонічні території як рви, автокефалії як фортеці, першість як піраміду, духовенство як геологічні та соціологічні страти. Я також роблю певні уявні розрізнення всередині Церкви. Вони не втілені у жодній структурі, і я зображую їх як лінії проведенні олівцем. У книзі, зокрема, накреслені тонкі лінії між Церквою як історичною реальністю та чимось таким, у що ми віримо, між церквою інклюзивною та церквою виключності, універсальною та партикулярною. Хоча ці лінії не дійсні, а уявні, вони інколи стають кресленням для подальших церковних поділів. Я аналізую деякі церковні розколи як такі, що ґрунтуються на цих уявних схемах.

— Православних Церков багато. Чому Ви досліджуєте лише деякі з них?

— Моя книга справді спирається на аналіз лише декількох випадків. Я не міг розглядати усі п’ятнадцять Православних Церков, і обрав лише найбільш характерні випадки, такі як у середньовічних і сучасних Болгарії, Сербії, Греції і Росії. Я також включив випадки виникаючих помісних Церков в Україні та Сполучених Штатах Америки. Я був би радий, якби мав більше місця для дослідження інших цікавих випадків, таких як сучасна Румунія чи Африка, але обсяг книги мав обмеження.

— Яким Ви бачите внесок Вашої книги в екуменічний рух?

— Я впроваджую герменевтику структур західної Церкви зі східної перспективи. Через це я доводжу фундаментальну гомогенність цих структур у різних християнських традиціях. Я також обстоюю погляд, що розуміння природи Церкви не надто різниться на Сході і Заході. Особливу увагу я приділяю кордонам у Церкві. Я стверджую, що сприйняття «зовнішніх» стін Церкви є залежним від складності і висоти її внутрішніх перегородок. Чим вищі внутрішні стіни всередині Церкви, тим товстішими є зовнішні. Саме тому, я переконаний, в екуменічному діалозі ми повинні перейти до сприйняття церковних кордонів не як китайського муру, а як прикордонної території, яку в книзі я називаю frontier.

Переклала з англійської Олена Чемоданова






Повернутися назад