Religion.in.ua > Інтерв'ю > Руслан Кухарчук: «Ми фундаменталісти у тому сенсі, що захищаємо фундамент демократії — права людей і сімей»

Руслан Кухарчук: «Ми фундаменталісти у тому сенсі, що захищаємо фундамент демократії — права людей і сімей»


22 09 2018
Навесні і влітку цього року соцмережі вибухали обговоренням християнської просімейної активності в Україні, особливо протестних акцій і пов’язаних з ними конфліктів. Неоднозначно оцінювали таку активність і деякі експерти, вбачаючи у виступах християн проти пропаганди «гендерної ідеології» (словосполучення, яке використовують просімейні активісти) чи то занадто негативний підтекст, чи надмірну заполітизованість, чи недоречний союз з право-радикалами, підтримку тоталітарних ідей, чи фундаменталізм у значенні «нетерпимість до інших», або як мінімум несвідому участь у чужих політичних іграх. Що саме керує просімейними активістами, особливо з числа протестантів, євангельських християн — ми попросили розповісти журналіста, громадського діяча, голову громадянського руху «Всі разом!» Руслана Кухарчука, діяльність якого навіть у християнських колах викликає суперечливі оцінки.

— 2017-й був роком ювілею Реформації, а 2018-й, оголошений роком Божого Слова, у своїх найбільш очевидних проявах переріс у рік боротьби за сімейні цінності для християн України. Чи можна сказати, що, принаймні для протестантів — це намагання після масштабного ювілею Реформації віднайти нове актуальне русло для своєї суспільної активності, запропонувати суспільству релевантну повістку дня?

— Передусім, слід відзначити, що немає взаємної залежності між масштабною кампанією із захисту сімейних цінностей і святкуванням 500-річчя Реформації в 2017-му. В Україні вуличний сімейний рух почав розвиток у 2003 році, цього року святкуємо його п'ятнадцятиріччя. Тоді ми провели першу вуличну акцію в Києві на Хрещатику. Але реальне масштабування, просто масове, почалося у 2012 році. Офіс руху проводить детальну математичну статистику. Наприклад, у 2015 році вже понад десять міст провели вуличні сімейні свята, у 2016 році — 23 міста, у 2017 році — 36 міст, і в 2018 році — 57 міст. Ця динаміка надзвичайна, це з точку зору навіть соціології дуже цікаве явище, коли кожного року плюс 12-15 міст додається. Хочу сказати, що торік десь сто тисяч людей, за нашими підрахунками, вийшли на вулиці на святкові сімейні заходи «Всі разом — за сім'ю!». Цього року (недавно я попросив офіс підрахувати): було 57 міст і 210 тисяч учасників. Це навіть більше, ніж ми планували. Ми планували, щоб було 150 тисяч, а вийшли понад 200 тисяч. «Всі разом — за сім'ю!» — це всеукраїнський вуличний рух, який має позитивістські гасла, наприклад: «Є родина — є країна», це одне з базових гасел. Ми вибудовуємо цю ідею, що існування країни великою мірою залежить від існування сім'ї, родини. Це є не лише Божий задум, хоча це основне, але й раціонально і вигідно для будь-якої держави з різних міркувань.

— Які конфесії беруть участь у цьому русі за сім’ю? Якою є активність протестантів у порівнянні з іншими церквами?

— Протестанти є рушійною силою вуличного сімейного руху в усіх районах України окрім Івано-Франківщині і Львівщини, там католики є рушійною силою. У Львові відбулося дві різні сімейні події. Одна переважно протестантська, інша католицька. Обидві були масові. В Івано-Франківську були більше католицькі. У різних регіонах різні конфесії беруть участь, і це важливо. Але рушійною силою з точки зору організації і кількості учасників є євангельські протестантські церкви. Ще не згадав Закарпаття, цього року дуже активно в Ужгороді долучилися католики, в Мукачево православні. Не применшуючи ролі і участі всіх церков і конфесій, у всеукраїнському масштабі в більшості саме євангельські протестанти виявили основну пасіонарність.

— Чого в 2018-му було більше в просімейному русі — за щось чи проти чогось?

— Що таке фестиваль «Всі разом — за сім'ю!» у всіх містах? Це, як правило, стандартний формат: сімейна хода, тематичне концертне шоу і фестивальне містечко з локаціями сімейного сервісу: для батьків, для малечі, для дорослих, для літніх людей; поради лікарів, дошлюбна  і шлюбна консультація, вагітність, народження, плідність. Обов’язково спорт, гарне частування і ввечері яскрава шоу-програма більше для молоді. Оце — складові фестивалю «Всі разом — за сім'ю!» по всіх містах: хода, фестиваль, концерт. Як правило, це одноденні події, хоча в деяких містах, як у Києві, це дводенна подія. Це основний формат.

Але протягом року також бувають акції протесту. Цього року було кілька акцій протесту, причому, дуже масових під Верховною Радою. Але вони були спричинені конкретними фактами. Перша  велика акція протесту пройшла у квітні, вона була спричинена тим, що Сайт адміністрації Президента видалив петицію на захист сім'ї і сімейних цінностей, яка зібрала майже 24 тисячі підписів, залишалося тисяча — і видалили. Люди реально були дуже обурені і понад три тисячі осіб вийшли під адміністрацію Президента, Верховну Раду і до офісу уповноваженого Верховної ради з прав людини. І наступна велика акція протесту вже відбулася в кінці червня, теж багатотисячна, з усієї країни з'їхалися люди. Це коли побили учасників мирної акції протесту проти гей-параду в Києві 17 червня. Я особисто там був присутній, особисто бачив, коли поліція била людей, які мирно стояли на захисті сім'ї і сімейних цінностей. Хтось дійсно перекривав дорогу, але вони робили це мирно, на пішохідному переході, абсолютно законно. Але били навіть тих, хто просто стояв обабіч біля пам’ятнику Грушевського, всіх виштовхали. Тому це спровокувало ще одну акцію протесту, яка відбулася в червні, також біля Верховної ради і офісу Уповноваженого з прав людини.

— Тобто, виходить, три протестні акції. Перша — це проти видалення петиції. Друга — це сама акція протесту у день проведення гей-параду. А третя — це реакція на побиття.

— Так, це, якщо говорити про акції протесту. Ще був так званий гей-парад у Кривому Розі, там також проходила акція протесту, в Одесі, в Чернівцях проходила акція. Тобто, по регіонах, до чого ми мали відношення. Бо є ще національно-патріотичні організації, вони теж організовують протестні акції незалежно від нас. Вони вдаються до більш рішучих дій — зривають виставки, кінопокази. Наша ж позиція полягає в тому, що ми не втручаємося в справи, які проходять за зачиненими дверима. Але, якщо це стало частиною публічного простору, наприклад, гей-парад у центрі міста — ми вважаємо, що це пропаганда гомосексуалізму, яка має на меті популяризацію цього явища для людей, для населення, для дітей, для неповнолітніх. І саме в цей момент це стає зазіханням на наші права. Ми виходимо не просто протестувати проти гей-параду, ми захищаємо свої права, бо вважаємо, що гей-парад зазіхає на права дітей, на права батьків, зокрема, на права дітей на безпечний інформаційний простір. Діти виходять на вулицю, а це публічне місце спільного використання, і там відбуваються дійства, які, на мою думку як батька, можуть зашкодити моїй дитині. Тому проти цього ми виступаємо. І, дійсно, це гріх, це порушення християнських цінностей. Але важлива саме ця теза і аргументація.

— Я чув, що була ще ініціатива за звільнення представника Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та ґендерної рівності Аксани Філіпішиної.

— Звільнення Аксани Філіпішиної — ця ініціатива виникла саме через видалення петиції, це пов’язані речі. Спочатку ми не могли зрозуміти — звідки виникла ідея в Адміністрації Президента видалити петицію, кому це спало на думку? Невже людям нема чим займатися: «Давайте видалимо петицію, яка набрала вже 25 тисяч підписів»? Причому петиція абсолютно нормальна, вона юридично грамотно написана, взагалі все з нею нормально. А виявилося, що Аксана Філіпішина, представник омбудсмена з гендерної рівності, так її позиція називалася, у квітні чи в березні понаписувала листи всім: Уряду, Президенту, Парламенту. Петиція на всіх сайтах була опублікована. Вона понаписувала з вимогою видалити ці петиції, бо вони нібито когось дискримінують і порушують норми закону про запобігання дискримінацій. Парламент проігнорував цей лист, Уряд проігнорував, а чогось в Адміністрації Президента вирішили до нього дослухатися, і на вимогу офісу омбудсмена видалили цю петицію.

Тому після цього ми почали вимагати звільнення Філіпішиної, і продовжуємо вимагати, це наше категорична позиція, бо потім, як ми з'ясували, Філіпішина ще почала розсилати листи в місцеві органи влади, місцеві ради, де були проголосовані «сімейні резолюції». Це окрема дуже важлива тема. Це явище останніх двох років, коли вже близько п’ятдесяти місцевих рад ухвалили Резолюцію на захист сімейних цінностей. Філіпішина почала розсилати листи тим Радам, де проголосували за Сімейну резолюцію з вимогою дати їй контакти й особисті дані депутата, який виступав суб’єктом ініціативи, щоб влаштувати фактично переслідування за його переконання, його політичну діяльність, нібито він своєю ініціативою порушив якусь норму закону про дискримінацію, і вся рада, яка проголосувала, теж порушила. Взагалі, це радянщина, НКВС-щина! Не знаю, чи працювали її родичі в НКВС, але вона почала влаштовувати гоніння і полювання на праведних людей. Аксана Філіпішина — це ганьба Офісу омбудсмена. Ми вимагаємо і будемо вимагати її звільнення. Хочу сказати, що цинічно вчинили в Офісі омбудсмена, просто перейменувавши її посаду. Тепер вона називається не «представник Уповноваженого з гендерної рівності», а «представник Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім’ї», отакий цинізм. Людина, яка перед тим кілька місяців вимагала карати депутатів, які голосували за сімейні цінності, яка вимагала видалити Петицію на захист сімейних цінностей, тепер обіймає посаду, пов’язану з «правами сім’ї».

— Багато християн, і не тільки, слово «проти» вважають неконструктивним, і вбачають паралелі у тому, що відбувається. Наприклад, сьогодні ми проти Аксани Філіпішиної, а завтра інша група людей — проти декана педуніверситету Драгоманова Ганни Турчинової, яка публічно висловилась проти «гендерної ідеології». Адже були вислови за звільнення Турчинової, вона когось обурила. Можна побачити ризик в тому, що коли просімейні активісти виступають проти чогось, когось, то це потім обертається проти них? Чи варто християнам налаштовувати проти себе якісь спільноти, лобі, політиків, експертів?

Ви знаєте, що у мене є організація «Любов проти гомосексуалізму», яка продовжує діяти з 2003 року. Тому мені завжди говорять, що «любов не може бути проти». Але ж це дурня, люди навіть Біблію не читають! Я хочу поставити запитання: «Чи може любов бути проти подружньої зради?» — «Так, може». «Любов може бути проти насильства?» — «Так, може». Тому сама концепція «Любов не може бути проти» — це дитячий садочок, просто маніпуляція шкільного рівня. Любов абсолютно може бути «проти», більше того, у Біблії написано: «бо сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар жар огню, воно полум'я Господа!» (Пісня над піснями 8:6). У Святому Письмі про любов такі речі можна знайти, що навіть не очікуванні. Тому, так би мовити, «любов може бути з кулаками». Це про біблійний контекст.

Друге: цього року і взагалі в Україні значно більше оцих позитивістськіх подій, ініційованих рухом «Всі разом — за сім'ю!», тобто, сьогодні ми можемо сказати, що не акції протесту, а саме вуличний потужний сімейний рух є основним трендом. А коли виникають акції протесту, вони є завжди наслідком певної дії, з якою ми не можемо погодитися. Коли людина хвора, вона вживає антибіотики або певні ліки, це спрямовано проти цієї інфекції, проти цієї хвороби. Тому наша позиція полягає в тому, що, будь-яка акція протесту (з тих, про які ми говоримо) — це здорова реакція організму на інфекцію, яка потрапляє. Більше того, якщо потрапляє інфекція, і при цьому нема ніякого протесту і спротиву, у мене виникнуть великі питання щодо духовного здоров'я таких християн. А по-друге, до соціального здоров'я такого суспільства взагалі. Природна реакція організму на інфекцію — підвищена температура. Природна реакція суспільства — це протест проти речей, з якими це суспільство не згодне. Якщо суспільство думає, не протестуючи проти чогось, що ми не будемо до цього привертати увагу, це неправда. Ми ж можемо сьогодні по всіх країнах світу подивитися, що відсутність протесту ніяк не допомагає вирішити це питання. Навпаки, буде поширюватися ЛГБТ-ідеологія або аборт, наркотики, або що завгодно.

Я не вважаю, що протест має бути основою нашої громадської активності, але я вважаю, що ми маємо право на протест і ніхто не має права це право у нас забрати. Протест, — ще раз наголошу, — це здорова реакція організму на інфекцію.

— Деякі експерти критикували позицію українських християн, зокрема євангельської спільноти, як непослідовну, як стрибки від однієї крайності до іншої. Коли проходить молитовний сніданок, для християн це радість, вони приходять на нього, фотографуються на фоні політиків, виставляють ці фото: «От, ми на фоні великих людей, лайкайте». А потім відбувається гей-парад або ще щось, і вони починають протестувати і кажуть: «Ой, яка погана влада, як вона це допустила». А самі з цією владою вчора фотографувалися. І відбувається хитання від вигуків «перемога!» до вигуків «зрада!». Кажуть, це не є здоровою позицією для ґрунтовного християнського богослов'я. Як Ви це прокоментуєте?

— Причина в тому, що ми християни завжди хочемо якось вірити у краще, сподіватися, що, може ці політики покаялися, може, хоча б цього разу вони прийшли на молитовний сніданок, помоляться і щось передумають, може щось у них там у серці зрушиться… Ви думаєте, що ми про це не думаємо? Ми так само думаємо, ми не закриваємо на це очі. Я з абсолютним розумінням ставлюся до таких закидів, коли суспільство, деякі люди вказують на таку непослідовність. Але: по-перше, Господь завжди сильний порятувати будь-яку людину, і я переконаний у тому, що Він може змінити позицію політика і чиновника, коли той спочатку робить злу справу, а потім може почати робити добрі. Тому ми не повинні забирати у людини, навіть у політика, право на покаяння або на зміну його світоглядної позиції. Поки людина жива, поки той президент, прем’єр або депутат живий — є шанс, великий він чи маленький. Отже, хай вони ходять хоч би на молитовні сніданки, навіть, якщо не щиро, навіть, лицемірно — їм усім пропонується шанс для покаяння. Але є такі депутати, які і на гей-паради ходять. Ми хороші християни, ми деяким політикам віримо, ми очікуємо від них кращого. Чи розчаровуємося? Так. Є такі депутати, яким ми прямим текстом про це говоримо, що «годі лицемірити», але є такі, які виглядають нейтральними. Тому ми продовжуємо вірити, що зможемо їх переконати, зможемо надати їм ще один аргумент. Якщо політик виходить на гей-парад, публічно, навмисно декларує свої антихристиянські та антисуспільні цінності, навіть своїми словами, фактично він сам себе категорично відрізає від традиціоналістської консервативної електоральної спільноти. Це вже його рішення, не наше.

За радянський час ніхто з протестантів не думав, що доведеться мати справу з політикою, тому що у вірян було завдання просто триматися, вижити. Зараз виходять книжки, лунають окремі заклики від християнських авторів, що політика — це частина нашого життя, і якщо християни зовсім не будуть йти у політику або через якісь важелі впливати на неї, тоді там буде все погано — на кого тоді нарікати? Отже, треба у чомусь брати участь. Ця теза, наприклад, є в книзі Сергія Головіна «Біблія і політика». Але радянський менталітет, що «політика — це бруд, і не треба туди йти», ще залишається в церквах. Відбувається розшарування на консервативних християн, які замикаються у своїх церквах, і прогресивних, які розуміють, що сучасність не можна міряти радянськими мірками. Як би Ви оцінили оце розшарування: чи достатньо зараз цих прогресивно мислячих людей в протестантизмі, чи ні?

— Сам я журналіст, багато займався політичною журналістикою, коли ще працював за фахом. Зараз більше виступаю суспільно-політичним оглядачем в медіа, коли мене запрошують на телебачення. Я завжди професійно пов'язаний з політикою. Дві тези. Перша: Церква — це Божа інституція на землі, тому вона значно вища за своїм статусом за будь-яку політику, будь-які органи держаної влади, чи за будь-які політичні посади в країні. Тому в цьому сенсі я вважаю, що недоречно Церкві або духовним представникам аж занадто принижуватися перед політиками або перед політичною системою будь-якої країни, а треба поводитися гідно: говорити, критикувати, якщо треба, підтримувати, якщо люди роблять хороші справи. Завжди виходити з позиції Івана Хрестителя, який мав духовну владу сказати, а не з позиції підлабузництва: «Ваша величносте, чи можна до Вас?», — оце важливо. Це якщо говорити про Церкву як про інституцію. Але якщо говорити про віруючих людей у церкві, християн, які мають від Бога поклик у серці, знаю і переконаний, що Господь кличе багатьох віруючих особисто займатися політикою. Когось кличе займатися журналістикою, медициною, а когось політикою. Якщо говорити про політику як про професію, вид соціальної активності, діяльності, який може бути соціально корисним або соціально небезпечним, який або чинить користь, або зло у суспільстві, то Господь кличе туди християн. Ми читаємо Святе Письмо, ми бачимо велику кількість успішних ефективних політиків, вірних Богу. У Старому Завіті таких ми бачимо багато в Ізраїлі. У Новому Завіті ми бачимо впливових осіб, які були таємними учнями Ісуса Христа. Ми бачимо апостола Павла, який проповідував перед своїм судом — про це йдеться у книзі «Дії святих апостолів». Тому наша теза в рамках руху «Всі разом»: «політика — це служіння». Ми активно стимулюємо віруючих людей, проводимо навчання з суспільно-політичних питань. Ми говоримо про те, що політика — це один з інструментів служіння Богу і людям. Буде дуже добре, якщо у цій галузі буде багато людей, які приходять за покликом серця, не тому, що це спосіб отримати владу або гроші, а тому що у кожного своє покликання. Ті віруючі люди, у кого на серці йти у політику, хай роблять це сміливо. Навіть попри те, що їх не розуміє церква, або інші віруючі будуть критикувати, або ще щось. Якщо ви від Бога у серці маєте поклик, з молитвою це перевірили, у вас є хист, здатність, ідіть і робіть! Ви за це будете відповідати перед Богом, і будете відповідати, якщо не зробите те, що Господь вам кладе на серце. А якщо Господь до цього не кличе — не треба, але й не треба принижувати і критикувати або не поважати людей, які мають від Бога подібний поклик у серці.

— Це я й мав на увазі, що дуже багато людей у церквах критикують інших, які мають цей поклик або намагаються вплинути на дії політиків через якісь важелі: акції протесту або петиції. Багато вірян кажуть: «Вони полізли в політику».

Тим людям, які критично налаштовані до християн, які займаються або прямою політикою або навколополітичною діяльністю, я хотів би нагадати слова Святого Письма: «Ти хто такий, що судиш чужого раба?» (До Римлян 14:4). Ми ходимо перед Богом, і кожен дасть за себе Богу звіт. Якщо Господь покликав когось займатися політикою, християнина, вірного, а він не займається, бо боїться, що його брат у Христі його засудить, то він перед Богом буде відповідати, що не зробив свою справу, Божий поклик. Тому тут нікого не можна принижувати, критикувати, роби свою справу, як Господь тобі покладає. Наприклад, я до медицини не маю ніякого відношення, але вважаю, що це важлива сфера. Є люди, які палають служінням Богу через медицину. У Церкві адвентистів сьомого дня це особливо розвинуто. Я в цьому мало що розумію, але я їх благословляю, бо я з повагою ставлюся до Божого поклику у їхнє серце, в їхнє життя. Моя тема інша — це медіа, сімейний рух, політична справа, то я чекаю, що інші люди будуть також з повагою ставитися до Божого поклику в моєму серці. У цьому прекрасна частина Царства Божого, що у Божому плані Господь згори бачить краще, Йому видніше, Йому потрібні люди в політиці, Йому потрібні люди в медицині або в медіа, тут інша справа, що ми один одного можемо принижувати. А для Бога все це є дуже важливим, для Нього важливе Царство Боже, а не наші дріб’язкові суперечки.

— Коли відбулися акції українських християн проти гей-параду, або проти побиття протестувальників, у соцмережах з’явилася критика від інших християн, що це дуже схоже на фундаменталізм, тобто прояв християнами нетерпимості до інших. Кажуть, що просімейні активісти не допускають, що люди, які з ними не згодні, теж мають право висловлюватися, як і всі інші. Стверджується, що якщо ми почнемо забороняти висловлюватися нашим опонентам (в даному випадку ЛГБТ-спільноті), то потім прийде така влада, яка заборонить висловлюватися нам. Отже, диктуючи незгодним свої правила, християни тим самим відкидають сам принцип демократії. Чи вважаєте Ви, що на прикладі просімейного руху відбувається певна фундаменталізація українського протестантизму?

— Тут справа у термінах, хто які значення вкладає у слово «фундаменталізм». Ми фундаменталісти у тому сенсі, що ми стоїмо на певній основі — фундаменті цінностей Святого Письма. Але розуміючи те значення фундаменталізму, про яке Ви запитуєте, я скажу: «Ні, ми не фундаменталісти у цьому значенні». Якби ми вимагали встановити кримінальну відповідальність за гомосексуальний акт, за статеву поведінку між людьми однієї статі, оце був би реально фундаменталізм, який діє у багатьох ісламських країнах. А ми говоримо про те, що це особиста справа кожної людини, яку вона може робити за зачиненими дверима, ніхто у це не має втручатися, бо це особистий гріх, за який вона понесе покарання перед Богом, хоча наша справа їй сказати, що це гріх. Але коли людина виходить на гей-парад, публічно-вуличні маніфестації, тоді ми змушені захищати свої фундаментальні права. У цивілізованих країнах заборонені марші фашистів. Це обмеження свободи слова? За формальними ознаками — так. У багатьох країнах заборонено заперечення Голокосту, іноді — популяризацію неоднозначних наукових фактів. Чи є в цьому обмеження свободи слова? За формальними ознаками — є, але суспільство вважає, що це в інтересах суспільства або в інтересах дітей, в інтересах історичної справедливості — такі речі не пропагувати. Більше того, на сигаретних пачках написано: «куріння вбиває». Це в Україні. А в Європі взагалі на сигаретних пачках нема жодного зображення бренду, жодного! — лише фотографії трупа, легені якого зруйновані онкологічною пухлиною, фотографія людини, у якої пробите горло, бо там рак горла. Там такі жахливі картинки, я коли це побачив — це просто жах! Ту пачку страшно брати до рук. У мене запитання: це ознаки фундаменталізму, коли людина, яка хоче палити, бачить такі попереджувальні фотографії? Це можна вважати фундаменталізмом за формальними знаками, але суспільство вирішило, що це корисно для нього, що деякі речі краще обмежувати. Такі, наприклад, як пропаганда фашизму, нацизму, тютюнопаління, реклама алкоголю, реклама абортивних клінік. У деяких країнах аборти не заборонені, але реклама цих послуг публічно заборонена. Саме з цих міркувань, якщо конкретно говорити про проблематику гомосексуалізму, ми вважаємо, що гомосексуалізм складає загрозу національній безпеці, він складає загрозу епідеміологічній ситуації в країні. У країнах, де легальні гомосексуальні стосунки, гомосексуальні так звані шлюби і партнерства, чоловіки-гомосексуалісти є головною групою ризику поширювання ВІЛ-інфекції. Це публічно відомі дані, ЛГБТ-рух дуже сильно комплексує з цього поводу, вони це знають. У Сполучених Штатах понад половини всіх нових виявлених ВІЛ-інфікованих за останні десять років — чоловіки. У Великобританії те ж саме, в багатьох європейських країнах. В Україні основний спосіб розповсюдження ВІЛ-інфекції — це поки що наркотики і розпусні гетеросексуальні контакти. Але в Європі вже давно основний ризик — це чоловіки-гомосексуалісти, тому в мене запитання: будь яка країна, яка хоче, дозволяє, стимулює гомосексуальне життя, вона автоматично стимулює поширення ВІЛ-інфекції, чи не так? Це перше. Друге, я мовчу про гепатит, про різноманітні інші менш страшні інфекції, але дуже ризиковані з точки зору національної безпеки. Коли ми говоримо, що гомосексуалізм — це погано, це не лише, що це є гріх, а й тому, що це складова загрози національній безпеці через епідеміологічну ситуацію.

А ще ми вважаємо, що ЛГБТ-рух має на меті обмежити свободу слова і свободу віросповідання. Я як журналіст, для якого свобода слова є важливою, я, як християнин, для якого свобода віросповідання є принциповою позицією, вважаю, що ЛГБТ-рух, його політична складова складає загрозу не просто християнським цінностям, а саме демократії в країні. Коли я про це говорив п'ятнадцять років тому, на мене дивилися як на дурня. Коли сьогодні у Швеції штрафують за цитування Біблії про гомосексуалізм, коли у Великій Британії затримують людей на вулиці, які цитують, що гомосексуалізм –— це гріх (не ув'язнюють, але затримують на кілька годин), то це не демократія, це загроза правам людей. Саме з цих міркувань ми не фундаменталісти! Ми — яскраво виражені правозахисники, які захищають фундаментальні права батьків, матерів, дітей, права віруючих християн. А вони — якраз схожі на нетерпимих фундаменталістів, які зазіхають на фундаментальні права людей.

— Коли євангельська спільнота почала постити у соцмережах матеріали про побиття протестувальників проти гей-параду, почалося активне коментування. Деякі вказували на те, що у багатьох тих коментарях були вислови на кшталт: «Гітлера немає на цих ЛГБТ», або «Ці проблеми вирішує тільки теократія», «Прийняття сімейного кодексу Біблії й встановлення кримінального кодексу, смертної кари за вбивства, бандитизм і гомосексуалізм». Зазначалося, що якщо християнин ніяк не реагує на подібні висловлювання в коментарях, то виникає таке враження, що він згодний з цим. Таким чином в очах читачів євангельський християнин, який опублікував просімейний пост, може змішуватися з радикалами, які пишуть про Гітлера…

— Відповідаючи не це запитання, спочатку продовжу свою тезу про те, чи слід висловлюватися «проти», у тому числі і в соцмережах. Ті християни, які думають, що, якщо ми будемо виступати не «проти», а лише «за», тоді ліберальна спільнота заспокоїться і не буде нас ні в чому звинувачувати, — вони дуже помиляються. Сьогодні ЛГБТ-спільнота зриває сімейні конференції. Навіть якщо немає жодного гасла проти ЛГБТ, просто «за сім'ю», «сім'я — це чоловік і дружина», будь-яка подібна фраза вже там вважається дискримінацією за ознакою сексуальної орієнтації. Вони зривають конференції, б'ють вікна… Тому, ті, хто думає, що вони відсидяться, коли не будуть «проти», — дуже помиляються. Вам треба буде визначитися: або ви проти, і це доведеться сказати, або буде як в багатьох церквах, які повністю зламалися і почали благословляти одностатеві шлюби, щоб їх не чіпали. Сьогодні треба бути більш категоричними, сміливими і рішучими.

Але повернемося до запитання про радикальні коментарі в соцмережах. Якщо говорити про мене, я майже ніколи не реагую на все, що відбувається у коментарях. У мене буває багато публікацій у Фейсбуці. Я завжди висловлюю свою думку у своєму пості, а в коментарі я ніколи не втручаюсь. Я майже ніколи нікого не блокую, у мене немає часу дискутувати, у мене є чим займатися. Моя справа — робити те, до чого я покликаний, а не коментувати, оцінювати. Я знаю, що я роблю, відповідаю за те, що я сказав, написав, за те, що зробив, а не за те, що там комусь не відповів. Відповідати чи не відповідати — це моє право. Я дуже рідко можу когось заблокувати, коли він нахабно лайливими словами образив когось іншого. Або нецензурні вислови, або святотатство, хула на Бога, такі речі я можу видалити, а інші питання… Якби це була офіційна сторінка моєї організації, тоді так, ми втручаємося. А те, що на особистій сторінці у соцмережі, це вже політика конфіденційності або політика комунікації кожного приватного акаунту. У нас у брошурах і на сайті «Любов проти гомосексуалізму» є заява у розділі про ЛПГ, де ми чітко говоримо, що не схвалюємо жодної фізичної агресії по відношенню до ЛГБТ-спільноти, разом з тим категорично засуджуємо спосіб життя і пропаганду гомосексуалізму. Це наша позиція. Ми не папуги, щоб її повсюди повторювати, вона є на офіційному сайті, у всіх наших брошурах. Люди розумні, які захочуть це почути, вони це знайдуть. Ті, хто хоче просто висловлювати претензії, їм не допоможе навіть цей текст, ця заява, вони ж все одно будуть шукати якісь претензії. За п'ятнадцять років я в цьому вже багато разів переконався.

— Коли відбувалося побиття протестувальників проти гей-параду, то на репортажних фото в соцмережах можна було помітити у натовпі разом з протестантами і православними деяких людей с право-радикальною символікою. Впала в око символіка організації, навколо якої навесні був медійний скандал через розгон табору ромів, можливо, були представники інших правих рухів. Деякі експерти почали вказувати на цей факт як на неприпустиму співпрацю євангельських християн з правими політичними силами, які, можливо, сповідують тоталітарні ідеології. Висловлювалися припущення, що протест проти гей-параду — це гра політичних сил, які невідомо ким фінансуються, можуть фінансуватися ворогами України для того, щоб через них, через радикальні сили, вчинити Майдан-3.0, повалити уряд, після чого країну без влади буде легко захопити, а християни при цьому втрутилися і зіграли на руку правим, утворили з ними мало не одну спілку. «Чи природня спілка крайніх правих сил з євангельськими християнами?» — таке питання лунало в соцмережах.

— У минулому, 2017 році я особисто був на вулиці Володимирській, не просто вранці, а провів усю ніч, з восьмої вечора і до ранку. Тоді саме у нас не було побиття, але я особисто все бачив, не просто з чиїхось слів це знаю. Хочу підкреслити, що євангельські виступи і виступи правих сил — це абсолютно автономні ініціативи. Дійсно, основними рушійними силами протесту проти гей-параду і минулого року, і цього року були дві групи людей: це національно-патріотичні організації і євангельські церковні спільноти. Було трохи православних, було трохи католиків, але більшою мірою це євангельські спільноти. Хоча праві здебільшого себе вважають православними. Мається на увазі, що для людей вони здаються не православними, а правими. Опускаємо факт їхньої приналежності до православ’я, хоча вони себе ідентифікують саме як православні, зокрема, вони запросили православного священика. Гей-парад проходив на вулиці Володимирській, тому очевидно, що саме це було місцем збору і місцем концентрації всіх людей, які цьому хотіли висловити протест. А найбільше хотіли це євангельські церкви і праві націоналістичні організації — абсолютно незалежно одні від одних. Це просто об’єктивні факти. Не будемо ж ми протестувати десь на Троєщині чи на Позняках! Звісно, біля пам’ятника Грушевського або Червоного корпуса, як це було минулого року. Важливе спостереження: з урахуванням того, що там були християни, праві поводилися чемно, а не так, як вони поводилися на Оболонській набережній кілька років тому, коли вони щось зривали, били, атакували поліцейських. Я вважаю, що саме через фактор наявності євангельських християн, праві цього року поводилися абсолютно мирно, вони просто перекривали дорогу. Так, відбулося перекриття пішохідного переходу на світлофорі, формально вони навіть не порушили закону. Але вони нікого не били, нікого не атакували, лише на одному кадрі, вже пізніше, я бачив, що хтось з них пшикнув газом з балончика у правоохоронця. Але це відбулося вже у самий критичний момент, коли правоохоронці оточили, почали бити, заливати газом, тоді хтось у відповідь пшикнув. Мені здається, що експерти, які критикують євангельських християн, мають подякувати, по-перше усім, хто вийшов на акцію протесту, а по-друге, євангельським християнам, що вони туди принесли таку конструктивну нотку, завдяки чому там не було агресії, не було кровопролиття або провокації конфліктів з боку протестувальників. Саме ті, хто вийшов на акцію протесту, вони стали жертвами, вони були побиті, були атаковані. Так, у націоналістичних організацій специфічний зовнішній вигляд. Так, вони люблять балаклави, чорний одяг, це більше створює атмосферу якоїсь, на перший погляд, екстримістської події. Але вони себе поводили абсолютно мирно і минулого року, і цього року. Вони були в балаклавах, так. А у нас половина Майдану у 2014 році була в балаклавах. Давайте або законодавчо заборонимо балаклави, заборонимо закривати обличчя, тоді питань не буде — вони порушили закон, або ми визнаємо, що під час акції протесту люди мають право одягати балаклави з намаганням забезпечити себе від зайвої уваги когось. Пропоную без істерик, спокійно на це дивитися. Я без істерики на це дивлюсь.

— Тобто, нема підстав для звинувачення у христо-фашизмі?

— Це була, мабуть, одна з наймирніших акцій протесту проти гей-параду, які, можливо, ви могли собі уявити. Більше того, вперше в історії України, — я хочу звернути увагу, це важливий факт, більше того, ми навіть розглядаємо варіант встановлення там меморіальної дошки біля пам’ятника Грушевському, — вперше в історії були побиті, зазнали актів насильства люди, не учасники гей-параду, а ті, які вийшли на захист сім'ї і сімейних цінностей. Важливо на цьому наголошувати. Це трагічний день в українській історії. Ми зробимо усе, щоб це не зникло з пам'яті. На тому місці, де все відбулося, встановимо меморіальну дошку, щоб була інформація про це.

— Давайте остаточно підсумуємо це питання, пов’язане з політичними силами.  Звинувачення виглядали так, що ніби зіткнення усіх протестувальників з поліцією були вигідні якимсь політичним силам. Висловлювалася думка, що хтось розіграв цю виставу і зманіпулював на почуттях християн, які не дуже розбираються в закулісній грі. Чи є хоч найменші підстави стверджувати, що християни чи протестанти піддалися чужій маніпуляції на праведних почуттях?

— Люди, які це стверджують, самі маніпулюють, а може, усвідомлено намагаються дискредитувати консервативний християнський рух. На жаль, у церквах ліберально-лівацька ідея починає поширюватися…

— А в чому така ідея виражається?

— Це насамперед неоднозначне тлумачення уривків Святого Письма, намагання будь-яке пряме твердження Святого Письма, нівелювати історичними контекстами того часу. Я дивлюся, і в академічних колах це починає поширюватися. Я вважаю, що це небезпечні речі, навіть в академічних колах. Коли Біблія прямо щось засуджує, почитають говорити: «Ну, це історичний контекст». Почекайте, це Слово Боже, чи це просто історична книжка, яку ми маємо сприйняти в контексті? Так, історичний контекст варто враховувати, але не в ущерб позиції Святого Письма. На Заході ліберально-лівацькі ідеї вже давно поширені в академічних колах, біблійних, теологічних, у церквах.

Ще трошки додам про взаємодію правих і євангельських християн — у контексті звинувачень у маніпуляції. Позиція більшості християн: ми просимо правих не піднімати прапори на жодній акції протесту. Коли проходили різні акції протесту проти гей-парадів, біля Верховної ради, вони хотіли піднімати свої прапори, просили нас, але ми заборонили і вони з повагою до цього поставилися і не підняли. До їхньої честі. До речі, це говорить по те, що для них захист сімейних цінностей — це позиція принципова, а не просто партійна, політична, щоб прапор підняти. Є такі партії, які ходять лише туди, де їм дозволяють прапор підняти. А ми сказали: «Будь ласка, давайте утримаємося від цього, щоб нас не звинуватили потім ні в чому, і вам воно не потрібно». І вони з цим погодилися. Там, на мій погляд, нема ніяких політичних мотивацій, хоча всі залишаються при своїх політичних поглядах. Християни, у свою чергу, теж різні партії люблять або не люблять і голосують, хто як вважає за потрібне. Це не є предметом політичної дискусії і обговорень. Що є предметом політичних обговорень — це, взагалі, дискурс у політиці. Адже треба розуміти, що є дві протилежні концепції: є лівацька ідея, дуже ліберальна, антисімейна, так звана гендерна — і є право-консервативна політична концепція. Вона, до речі, сьогодні починає домінувати у багатьох країнах у Центральній Європі.

Хоча ми на наших акціях принципово забороняємо партіям піднімати їхні прапори, забігаючи наперед, скажу: можливо, краще було б навіть дозволити їм вивішувати прапори. Коли я так говорю, мені кажуть: «Ти що, Руслане, це всіх відлякає». Я кажу: «Давайте ми дочекаємося, коли ці політичні прапори опиняться на гей-параді? Чи ми таки підтримаємо ті партії, які підтримують сімейні цінності?». Звісно, сім'я і сімейні цінності — це не єдиний аргумент, який ми маємо враховувати. Я згоден, ми не можемо дозволити, щоб нас купували за «сімейну ідею». Звісно, є там і політичні ідеї, економічні, соціальні, багато що треба враховувати.

Наприклад, на гей-парад вийшла Партія зелених України, офіційно, з партійним прапором. Це означає, що вона задекларувала свої антихристиянські цінності в публічному просторі. Вийшли від руху «Студреспубліка». Все — з вами все зрозуміло. То що, ми хочемо відштовхнути інші політичні сили, які до нас лояльні? Звісно, не треба перетворювати сімейні заходи на політичні акції, мітинг партійних прапорів, і ми категорично не дозволяємо політичну символіку, але просто, розмірковуючи на перспективу, треба без істерики реагувати. Якщо якась політична партія офіційно вважає підтримку сім'ї і сімейних цінностей своєю політичною позицією, це треба підтримувати.

— Коли відбулася дискусія навколо антидискримінаційної експертизи підручників, і багато хто з християн почав вимагати скасувати цю експертизу, навіть серед християн почали говорити: «А чого там боятися? Що в тих корективах такого крамольного?». При цьому висловлювалось припущення, що жорстка реакція на формально незначні зміни у підручниках дуже схожа на результат антиєвропейської пропаганди, яка є, наприклад, у російському інформаційному просторі. Мовляв, антиєвропейські пропагандисти спеціально вигадують страшилки, яких немає в реальності, наприклад, про тотальний примус називати маму й тата «Родичем №1» і «Родичем №2», щоб люди, як вогню, боялися тої «Гейропи». Одна моя знайома, спростовуючи черговий антиєвропейський фейк, навіть запропонувала чималу суму грошей в доларах тому, хто покаже офіційно діючий зообордель у Німеччині. Можливо, рух за сімейні цінності в Україні є результатом подібної пропаганди, яка свідомо використовує фейки чи перебільшення з геополітичною метою?

— Коли почався Євромайдан у 2013 році, ми спеціально зробили заяву на сайті руху «Любов проти гомосексуалізму», що наша діяльність, просімейний рух, рух проти ЛГБТ-пропаганди ніяк не пов'язаний з агітацією проти Європейського Союзу чи за Європейський Союз, проти Митного союзу або за. Це не політична діяльність, не політична справа, ми говоримо про цінності. Або, наприклад, в Європі є багато країн дуже просімейних, так само і в Росії багато проблем, у тому числі з гомосексуалізмом, можна згадати медійні скандали навколо цього явища. Люди, які хочуть дискредитувати просімейний український рух, намагаються тут знайти якийсь політичний зв'язок з Європою або Росією. Це не відповідає дійсності взагалі. Це просто маніпулятивний аргумент. Інша справа, що, дійсно, в Росії цю тему намагаються використати саме як антиєвропейську. Ми це таким чином не використовуємо. Для нас це не є фактором. Наприклад, в просімейному русі в Україні є багато дуже проєвропейських діячів, активістів, для них Європа — це мрія, місія їхнього життя. У той же час є багато людей, які абсолютно скептично налаштовані до Євросоюзу, до європейської інтеграції, але вони так само абсолютно скептично налаштовані і до Росії. Вони вважають, що Україна має будувати автономний власний шлях, не вступати у Європейський Союз. Абсолютно різні люди, різні погляди, а суть одна: сімейна тематика, сімейні цінності. До того ж, ми не зацікавлені у тому, щоб керуватися неперевіреними чутками. У Європі в деяких країнах є просімейні сили, які з надією дивляться на Україну як на таку країну, яка може принести цей новий потужний рух у Європу, який там, на жаль, загинається. Але у нас немає офіційної геополітичної позиції. Може, когось це розчарує, хто там дуже за європейську інтеграцію, але у нас цього немає. Ми вважаємо, що це не є предметом нашої діяльності. Так, серед нас є євроскептики, які вважають, що членство у Євросоюзі навряд чи є реальним найближчим десятиріччям, і що воно, можливо, є недоречне для нас з точки зору економічного суверенітету. У тому числі, з точки зору загроз сімейних, бо недавно Європейський Союз ухвалив судове рішення, яким зобов’язує всі країни — члени ЄС, де не легалізовані одностатеві шлюби, визнавати одностатеві шлюби, які укладені на території іншої країни, де такі шлюби легалізовані. Це не фейк, а велика проблема. Це той випадок, коли суд визначає законодавство національних країн в дуже в конфліктній сфері, такій, як шлюб. Деякі країни Європейського Союзу, можливо, навіть почнуть переглядати необхідність свого членства, як це зробила Великобританія. Вона це зробила з економічних міркувань, але це може бути і з морально-етичних міркувань для інших країн.

Бесіду вів Гнат Мєрєнков

Фото Facebook







Повернутися назад