Religion.in.ua > Версія для друку > Володимир Бурега: «Плагіат фактично є крадіжкою»

До редакції сайту «Релігія в Україні» надійшов відкритий лист проректора Київської духовної академії з науково-богословської роботи доцента Володимира Буреги до ректора Української Ужгородської богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та Карпатського університету імені Августина Волошина архімандрита Віктора (Бедь), пов’язаний з публікацією на нашому сайті статті Ігоря Богдана «Поетапне здійснення приєднання Київської митрополії до Московського Патріархату». Наводимо повний текст листа, сподіваючись на швидке вирішення непорозуміння між науково-навчальними установами УПЦ.

Відкритий лист

Ректору

Української Ужгородської богословської академії імені святих Кирила і Мефодія та

Карпатського університету імені Августина Волошина

архімандриту Віктору (Бедь)

Вельмишановний отче Вікторе!

Звертаюсь до Вас з наступного приводу. 22 вересня 2011 року на Інтернет-сайті «Релігія в Україні» було опубліковано статтю «Поетапне здійснення приєднання Київської митрополії до Московського Патріархату» (URL: https://www.religion.in.ua/main/history/12105-poetapne-zdijsnennya-priyednannya-kiyivskoyi-mitropoliyi-do-moskovskogo-patriarxatu.html). В цій публікації зазначено, що автором статті є «студент факультету філософії та економіко-правових наук зі спеціальності “Богослов’я (Теологія)” Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія Ігор Богдан». Однак, за інформацією Офіційних сайтів Української Ужгородської богословської академії (УУБА) та Карпатського університету імені Августина Волошина (КаУ) Ігор Богдан (на сьогодні — вже ієромонах Ігор) 2011 року закінчив УУБА та КаУ, став магістром богослов’я та займає посаду заступника завідуючого кафедри бібліїстики та теоретичного богослов'я та помічника ректора з духовно-національно-патріотичного виховання та інспекторської служби (повідомлення про перше засідання педагогічної ради УУБА в 2011/2012 навчальному році за адресою: https://www.uuba.org.ua/novi/uzhgorod.-v-uuba-provedeno-pershe-zasidannya-pedagogichnoyi-radi-v-2011-2012-navchalnomu-rotsi.html). Більш того, 14 липня 2011 року ієромонах Ігор (Богдан) «за добросовісне ставлення до навчання й виконання загальноакадемічних послухів» нагороджений медаллю Кирила і Мефодія ІІ ступеня (повідомлення на Офіційному сайті КаУ за адресою: https://www.kau.com.ua/index.php/novini/508-v-uubakau-vidbulosya-vruchennya-diplomiv-vipusknikam-2011-roku).

Стаття ієромонаха Ігоря, розміщена на сайті «Релігія в Україні», є текстом його доповіді на Міжнародній науково-практичній конференції «Україна: шляхи формування державно-національної цілісності суспільства та утвердження духовної основи української цивілізації», що відбулась в Ужгороді 21-23 жовтня 2011 року. Як повідомляє Офіційний сайт УУБА, науковим керівником Ігоря Богдана у підготовці цієї доповіді був проректор УУБА з богословської науково-дослідної роботи, доцент архімандрит Арсеній (Бочкар) (URL: https://www.uuba.org.ua/novi/programa-provedennya-mizhnarodnoyi-naukovo-praktichnoyi-konferentsiyi.html).

Отже, на сайті «Релігія в Україні» оприлюднено текст, який був підготовлений студентом УУБА під керівництвом проректора академії та апробований на міжнародній конференції. Усе це мало б свідчити про наукову якість статті. І тому недивно, що після публікації на сайті «Релігія в Україні» цей текст передрукували кілька українських Інтернет-ресурсів, що спеціалізуються на релігійній та богословській тематиці.

Я уважно ознайомився з текстом статті ієромонаха Ігоря та був неприємно здивований тим, що два її розділи (а саме: «Переяславська Рада (підписання «березневих статей»). Київські митрополити з 1654 по 1686 рр.» та «Київський собор. Початок процедури підпорядкування до нової адміністративної одиниці») є перекладом моєї статті «Присоединение Киевской митрополии к Московскому Патриархату в 1686 году», надрукованої 2007 року в журналі Києво-Печерської Лаври «Печерський Благовісник» (див.: Бурега В. В. Присоединение Киевской митрополии к Московскому Патриархату в 1686 году // Печерський Благовісник. Журнал Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. 2007. № 1 (7). С. 26-34). В дещо доповненому вигляді ця стаття була також розміщена на Науковому богословському порталі «Богослов.Ru» (див.: Бурега В. В. Присоединение Киевской Митрополии к Московскому Патриархату: Как это было. URL: https://www.bogoslov.ru/text/315141.html; дата публікації: 6 серпня 2008 р.). При цьому в переліку літератури, який подав до своєї публікації ієромонах Ігор, моя стаття взагалі не згадується. Однак усі посилання на літературу, які зустрічаються у вказаних частинах статті ієромонаха Ігоря, практично повністю дублюють ті бібліографічні посилання, які містяться в моїй публікації. Фактично близько 30 % статті ієромонаха Ігоря запозичені з моєї публікації без посилання на джерело цих запозичень.

Наведу для прикладу кілька місць з тексту ієромонаха Ігоря у співставленні з відповідними параграфами моєї статті. Для зручності усі посилання на літературу я подаю по тексту в квадратних дужках.

Бурега В. В. Присоединение Киевской Митрополии к Московскому Патриархату: Как это было. URL: https://www.bogoslov.ru/text/315141.html	Богдан Ігор. Поетапне здійснення приєднання Київської митрополії до Московського Патріархату». URL: https://www.religion.in.ua/main/history/12105-poetapne-zdijsnennya-priyednannya-kiyivskoyi-mitropoliyi-do-moskovskogo-patriarxatu.html
27 октября 1659 года гетманом Левобережья стал сын Богдана Хмельницкого Юрий. Он подписал с Москвой новый договор. Предложенные ему князем А. Н. Трубецким к подписанию статьи существенно отличались от мартовских статей 1654 года. Именно в этом новом договоре 1659 года и появился впервые следующий пункт: «А митрополиту Киевскому, так и иным духовным Малыя России, быть под благословением святейшего патриарха Московского» (статья 8) [Цит. по: Полонська-Василенко Н. Iсторiя України: У 2 т. Т. 2. Вiд середини XVII столiття до 1923 року. Київ, 1992. С. 194.]. Характерно, что именно текст статей 1659 года вошел впоследствии в «Полное собрание законов Российской империи» и воспринимался как оригинальный документ 1654 года. На самом деле, как сказано, это была переработка мартовских статей Богдана Хмельницкого [Грушевський М. С. Переяславська умова України з Москвою 1654 року. Статтi й тексти / Грушевський М. С. Хто такi українцi i чого вони хочуть. Київ, 1991. С. 60-69. Полонська-Василенко Н. Op. cit. Т. 2. С. 39-40.]. Впрочем на деле пункт о подчинении Киевского митрополита Московскому Патриарху в 1659 году не был воплощен в жизнь.	27 жовтня 1659 року гетьманом Лівобережжя стає син Богдана Хмельницького — Юрій Хмельницький. Він підписав з Москвою новий договір, який кардинально відрізнявся від «березневих статей». Саме в цьому, новому договорі 1659 року і з’явився вперше такий пункт: «А митрополиту Київському і іншим духовним Малої Росії бути під благословінням Святійшого патріарха Московського» (стаття 8) [Цит. по: Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т.; Т. 2. Від середини ХVІІ століття до 1923 року. — Киів, 1992. с. 194.]. Характерно, що саме цей текст статей 1659 року увійшов пізніше в «Повне зібрання законів Російської імперії» і сприймався як оригінальний документ 1654 року [Грушевський М. С. Переяславська умова України з Москвою 1654-го року. Статті і тексти / Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть. Київ, 1991. C. 60-69]. Та цей закон не був запроваджений у дію в 1659 році.
Тем не менее уже в октябре 1659 года князь А. Н. Трубецкой назначил местоблюстителем киевского митрополичьего престола епископа Лазаря Барановича. Последний принял это назначение. Таким образом, Киевская митрополия фактически разделилась на две части. На территории Польского государства продолжал свою архипастырскую деятельность митрополит Дионисий Балабан, а в землях подконтрольных Московской державе высшая церковная власть была в руках епископа Лазаря. С этого времени Москва стремится усилить свое влияние, в том числе и церковное в украинских землях.	Тим не менш, уже в жовтні 1659 року князь А. Н. Трубецькой призначив місцеблюстителем Київського митрополичого престолу єпископа Чернігівського Лазаря Барановича. Таким чином, Київська митрополія розділилася на дві частини. На території Польської держави свою архіпастирську діяльність провадив митрополит Діонісій Балабан, а в землях, підконтрольних Московському царству, вища церковна влада була в руках єпископа Лазаря. З цього часу Москва намагається посилити свої впливи на Україні, як політичні, так і релігійні.
В 1661 году в Москве местоблюститель Патриаршего престола Питирим рукоположил во епископа Мстиславского Мефодия Филимоновича, который тогда же был назначен местоблюстителем Киевской митрополии. Это деяние имело скандальные последствия. В 1662 году Патриарх Никон проклял за это митрополита Питирима, а Константинопольский Патриарх провозгласил анафему Мефодию [Огiєнко I. I. Українська Церква: Нариси з історії Української православної церкви. У. 2 т.; Т. 1-2. Київ, 1993. С. 174-175.]. В результате большинство украинского духовенства отказалось повиноваться новоявленному местоблюстителю. Так что первая попытка прямого поставления в Москве кандидата на Киевский престол потерпела неудачу.	У 1661 році в Москві місцеблюститель Патріаршого престола Питирим висвятив на єпископа Мстиславського Мефодія Филимоновича, який тоді ж був призначений місцеблюстителем Київської митрополії. Ці «діяння» пізніше мали скандальні наслідки. У 1662 році Патріарх Никон прокляв за це митрополита Питирима, а Константинопольський патріарх проголосив анафему Мефодію [Огієнко І. І. Українська Церква: Нариси з історії Української православної церкви. У. 2 т.; Т. 1-2. Київ, 1993. C. 174-175]. Внаслідок більшість українського духовенства відмовилися коритися новоявленному місцеблюстителю. Так що перша спроба прямого поставлення в Москві кандидата на Київську митрополію зазнала краху.
В 1667 году на Поместном Соборе в Москве было принято решение о повышении Черниговской епархии в архиепископию. С этого времени Лазарь Баранович стал архиепископом. Однако, поскольку это решение было принято без согласования с Константинополем, Цареградский Патриарх не признал его законности [Полонська-Василенко Н. Op. cit. Т. 2. С. 196.].	У 1667 році на Помісному соборі в Москві було прийнято рішення про возведення Чернігівської єпархії в ранг архієпископії. З цього часу Лазар Баранович став архієпископом. Однак оскільки це рішення було прийняте без переговорів із Константинополем, Царгородський патріарх не визнав його законності [Лебедев А. П. История Греко-Восточной церкви под властью турок: От падения Константинополя (в 1453 году) до настоящего времени: В 2 кн.; Кн. 1. СПб., 2004. C. 270-271.].
Прежде всего авторы протеста полагали, что Собор 8 июля не имел права решать вопрос о переходе в другую каноническую юрисдикцию. По их мнению, этот вопрос должны решить между собой два Патриарха — Константинопольской и Московский. Отторжение митрополии от Константинополя может также неблагоприятно сказаться на жизни тех епархий, которые остались на территории Польши. Переход в юрисдикцию Москвы может стать поводом для усиления в Польше униатской пропаганды. Но наибольшие опасения украинского духовенства вызывала перспектива потери Киевскими митрополитами тех привилегий, которые они имели прежде. В протесте прямо говорится, что в случае подчинения Москве в Киеве больше не будет вольных выборов митрополита, «але кого от патриарха пришлют — будет митрополитом». Авторы протеста также опасались, что Московский Патриарх отныне будет вмешиваться в церковные суды Киевского митрополита.	Найперше автори протеста зауважували, що собор 8 липня не мав права вирішити питання про перехід в іншу канонічну юрисдикцію. На їхню думку, це повинні вирішувати обоє патріархів — Константинопольський і Московський. Відторгнення митрополії від Константинополя може негативно вплинути на життя тих єпархій, які залишилися на території Польщі. Перехід у юрисдикцію до Москви може сприяти посиленню уніатської пропаганди в Польщі. Та найбільшої перестороги українського духовенства викликала перспектива втрати Київськими митрополитами тих прав та привілегій, якими вони володіли «споконвіків». Автори протесту також вважали, що з цього часу Московський патріарх буде втручатися в церковні суди Київського митрополита.
Следует отметить, что и гетман Иван Самойлович, извещая Патриарха и великих государей [c 1682 по 1696 годы в Москве совместно правили цари Петр и Иоанн Алексеевичи при регенстве царевны Софьи] о состоявшихся выборах митрополита, просил сохранить за Киевским архипастырем его прежние привилегии. Он просил сохранить процедуру избрания митрополита вольными голосами, чтобы Московский Патриарх лишь посвящал Киевского митрополита, но не вмешивался в его суды. Гетман просил позволить Киевской митрополии иметь свою типографию и свои школы. Он также считал необходимым, чтобы Патриарх Иоаким просил Константинополь благословить переход Киевской митрополии в новую юрисдикцию. При этом Самойлович считал целесообразным сохранить за Киевским митрополитом титул «экзарха Константинопольского патриаршества» [АЮЗР. Ч. 1. Т. V. С. 68.].	Слід також відмітити, що і гетьман Самойлович, сповіщаючи патріарха і великих «государів» [з 1682 по 1696 роки в Москві разом правили царі Петро та Іван Олександровичі при регентстві цариці Софії] про вибори митрополита, просив зберегти за Київським архіпастирем його попередні привілеї. Він просив зберегти процедуру обрання митрополита вільним голосуванням, і щоб Московський патріарх лишень висвячував митрополита, але не втручався в його суди. Гетьман просив дозволити Київській митрополії мати свої друкарню і школи. Він також вважав необхідним, щоб саме патріарх Яким просив Константинополь благословити перехід Київської митрополії в нову юрисдикцію. При цьому Самойлович вважав можливим зберегти за Київським митрополитом титул «екзарха Константинопольського патріаршества» [АЮЗР. Ч.1.Т.V. С. 68].

Це співставлення можна було б продовжити, але і з наведених уривків цілком очевидно, що текст ієромонаха Ігоря містить чимало прямих запозичень з моєї статті. Місцями він лише дещо скорочує текст та незначною мірою його корегує. При цьому ієромонах Ігор не завжди точно передає навіть посилання на літературу, що містяться в моєму тексті. Наприклад, наведене ним посилання на монографію професора О. П. Лебедєва (див. таблицю вище) є абсолютно некоректним. Цілком очевидно, що ієромонах Ігор не відкривав вказаних ним сторінок цієї книжки і посилання запозичив з мого тексту, але чомусь розмістив його в зовсім іншому місці. На с. 270-271 першого тому книжки Лебедєва немає ані слова про те, що Константинополь не визнав архієпископського титулу Лазаря Барановича. На цих сторінках подано перелік Константинопольських патріархів, що перебували на престолі в османський період. З цього списку видно, що Діонісій IV займав патріарший престол чотири рази. Це фальшиве посилання на книжку Лебедєва є фактичним псуванням тексту (сподіваюсь несвідомим). Також, ієромонах Ігор, запозичивши з вказаної публікації на «Богослов.Ru» посилання на п’ятий том «Архива Юго-Западной России» наводить лише абревіатуру цього видання (АЮЗР), ніде не її не розкриваючи та не вказуючи на рік та місце цього видання. Я підозрюю, що він також не бачив на власні очі це видання.

Таким чином, стаття, яку помічник ректора УУБА оприлюднив на сайті «Релігія в Україні», містить суттєві запозичення тексту іншого автора без посилання на джерело. В науковій практиці це зветься одним простим словом: плагіат. Відомо, що як в світських, так і в духовних навчальних закладах сьогодні з особливою увагою ставляться до виявлення, запобігання та покарання фактів плагіату. Зокрема, в «Перехідному положенні про наукову роботу Київської духовної академії» зазначено, що у випадку, коли в кваліфікаційній (докторській, кандидатській чи дипломній) роботі виявлено факт використання запозиченого матеріалу без посилання на автора та джерело інформації, то така робота «знімається з розгляду Вченої ради, а пошукач (студент) втрачає в майбутньому право захисту дисертаційної (дипломної) роботи» (п. 2.4.3). І за останні два роки Вчена рада КДА, нажаль, кілька разів була змушена знімати з захисту кваліфікаційні роботи, в яких було виявлено плагіат.

Ми маємо з болем визнати, що хвороба плагіату сьогодні суттєво вразила вітчизняну систему освіти та науки. Далеко не всі студенти і аспіранти добросовісно користуються можливостями, які надає всесвітня мережа Інтернет. Замість того, щоб знаходити в мережі та вивчати рідкісні книжки, студенти просто завантажують тексти інших авторів та видають їх за свої власні досягнення. Сьогодні офіційний опонент на захистах дипломних, магістерських чи навіть кандидатських робіт часто змушений не аналізувати наукові здобутки студентів та аспірантів, а просто перевіряти текст на наявність в ньому запозичень з інших авторів. Відомі випадки, коли в державних університетах виявляли плагіат навіть у вже захищених докторських дисертаціях. Звісно, це пов’язано з загальним падінням рівня культури та освіти нашого суспільства, з втратою традицій етики наукового дослідження. Однак, для вихованців духовних та богословських шкіл плагіат має ще і особливий моральний вимір. Завдання наших шкіл полягає не лише в тому, щоб надавати студентам знання. Перш за все, ми маємо виховувати їх як майбутніх служителів Церкви Христової. А плагіат з точки зору християнської моралі фактично є крадіжкою, тобто — важким гріховним діянням. Тому, на моє глибоке переконання, випадкам плагіату в церковних навчальних закладах слід давати принципову моральну оцінку. Тут не може бути жодних компромісів. І я був прикро здивований тим, що доповідь студента УУБА, підготовлена для міжнародної конференції під керівництвом проректора з наукової роботи (!!!), не менш ніж на третину є відвертим плагіатом…

Вельмишановний отець Віктор! Прошу Вас не сприймати цей лист як прояв моєї образи на Вас особисто або на очолювані Вами вищі навчальні заклади (УУБА та КаУ). Цей лист я пишу з єдиною метою: сприяти якісному розвитку вітчизняної богословської науки. Впевнений, що і Ви прагнете саме цієї мети.

Оскільки стаття ієромонаха Ігоря була оприлюднена на сайті «Релігія в Україні» і вже розійшлась по всесвітній мережі, я вирішив зробити цей лист відкритим та надсилаю його також до редакції сайту з проханням опублікувати його.

З повагою,

В. В. Бурега,

Проректор Київської духовної академії і семінарії з науково-богословської роботи

24 вересня 2011 року