Religion.in.ua > Версія для друку > Що ми знаємо про Євхаристію?

До випуску книги «Каспер Вальтер. Таїнство єдності: Євхаристія та Церква / Пер. з нім. – К.: «Дух і літера», 2010»

Вперше ця праця була видана у Римі 2005 року, проголошеного Роком Євхаристії. У книзі викладено цілісний погляд Вальтера Каспера про місце Євхаристії у Церкві, її сутність та звершення, роль духовенства і мирян у Євхаристії, а звідси – у Церкві. Окрім того, книга є результатом тривалої практики служіння кардинала Каспера у Роттенбург-Штутгартській єпархії.

До книги увійшло 6 окремих наукових розвідок та доповідей богослова. У першому нарисі під назвою «Євхаристія та літургійне життя спільноти» автор зосереджується на практичних проблемах свого єпископства, заглиблюючись у різні питання єпархіального життя. Роздуми на тему Євангелія від Луки 24:13-35 «Пізнати Христа у ламанні хліба» та від Іоанна 6 гл. «Присутність Ісуса Христа в Євхаристії» присвячені біблійним витокам вчення про Євхаристію. «Екуменізм життя і євхаристійне спілкування: погляд у майбутнє» - доповідь на Католицькій асамблеї в Ульмі про екуменічні аспекти Євхаристії, її роль у екуменічному діалозі та залежність діалогу від неї. Завершують книгу статті: «Таїна єдності – різні аспекти. Богословське осмислення Євхаристії», «Євхаристія – таїнство єдності. Про внутрішній зв’язок Євхаристії і Церкви», частково виголошені на Євхаристійному конгресі 2004 року.

Як бачимо, предметом творів роздумів кардинала Каспера стає начебто банальна, але водночас донині недоосмислена і не втілена у життя ідея зв’язку Євхаристії та Церкви. Останні богословські дискусії на цю тему, документи Міжсоборної присутності РПЦ, показують, наскільки хитким і непевним є сучасне розуміння єдності Церкви. Вчення В. Каспера про Євхаристію торкається широких аспектів теології, питань єдності Церкви та літургійної діяльності, проблем місії Церкви, екуменізму і парафіяльного устрою. Пропонуємо короткий виклад поглядів кардинала.

Біографічна довідка

Вальтер Каспер не потребує великої презентації. Короткі біографічні дані сухо окреслюють його життєвий шлях. Він народився 5 березня 1933 року у м. Гайденгаймі, в Німеччині, навчався у Тюбінгенському і Мюнхенському університетах, по закінченні 1957 р. був висвячений на священика у Роттенбурзі, у 1964 р. запрошений професором догматичної теології до Мюнстерського університету, яку викладав до 1989 року, спочатку у Мюнстері, потім у рідному Тюбінгені. З 1979 р. він бере активну участь у роботі Папської ради зі Сприяння Християнській Єдності, у Комісії «Віра та церковний устрій» у Всесвітній Раді Церков (як представник Католицької Церкви), 1989 - 1999 – він є єпископом Роттенбург-Штутгартської єпархії. З 1999 р. – секретар Папської ради зі Сприяння Християнській Єдності, з 2001 – кардинал, був духівником папи Іоанна-Павла ІІ. [1, 206-208] У 2010 році він був знятий з посади голови Папської ради зі Сприяння Християнській Єдності, проте лишається поважною особою у Католицькій Церкві.

Видавництво «Дух і літера» розпочало справу знайомства української громадськості із творчістю цього відомого богослова ще у 2008 році, коли видало працю «Ісус Христос», і досить логічно воно продовжило видання його творів публікацією праці про Євхаристію. Така послідовність, мабуть, сподобалася би навіть авторові – оскільки справа Євхаристії для кардинала Каспера є справді центральною, безпосередньо сполученою із Особою Ісуса Христа, і такою, що лежить в центрі Церкви.

У 2009 році кардинал Вальтер прибув до Києва, де виступав у Інституті релігійних наук св.. Томи Аквінського, де з ним зустрілася і православна київська публіка. Що кидається в очі при зустрічі із ним та його творами? Крім того, що він є людиною мобільною і досить сучасною, його погляди відрізняються чіткістю та різкістю. Він критикував середньовічні традиції Католицької Церкви, підтримував екуменізм (витлумачений ним самим) та харизматичні католицькі рухи, виступає за євхаристійне переродження Церкви. Його думки часто знаходять паралелі з відомими нам О. Шмеманом, М. Афанасьєвим, на якого він сам посилається – проте не варто перебільшувати вплив православної теології на нього. Каспер залишається католиком – і у підтримці папського примату (хоч і толерантно витлумаченого), і у позиціях щодо целібату, нетрадиційних шлюбів та жіночих хіротоній. Він різко критикує ситуацію у Німецькій Католицькій Церкві, викриває непевність корпоративної священицької етики, вимагає від священиків взаємодопомоги і участі у справах інших громад. Зрештою, його творча діяльність ще не завершена…

Євхаристія

За В. Каспером, це – квінтесенція християнської метафізики, Промислу Божого і історії спасіння, суть християнського життя. Він осмислює природу і походження самого встановлення цього Таїнства. Євхаристія не є одне із Таїнств, що здійснює Церква, вона є подією космічного масштабу, завдяки якій і через яку існує Церква. Церква ж не є встановленням людським – і навіть не є тим, чим її мислить посполита свідомість, Божим встановленням. Церква також є космічна і космологічна подія, у якій розкривається таємниця порятунку людини від гріха та самотності.

Стан самотності і покинутості людини – є заданим. Людина має багато прагнень, її домагання мають тенденцію до нескінченності, потреби – безмежні, але їхнє задоволення постійно супроводжується невдоволеністю. Бо всі вони є просто еманацією єдиного Прагнення, Спраги істинного справжнього життя, від якого людина відлучилася. Прилучення її, повернення блудного сина – є процес історії спасіння, а суттю її – дати справжню поживу людині, щоб вона «не бажала пити повік». Це можливе лиш Богові, Який прилучить людину до Божественної Трапези. І на це спрямоване саме Втілення Бога у Христі, яке послідовно розгортається у Втіленні Самого Господа, коли Він приймає на Себе людське єство, Тайній Вечері, коли Він дає Себе на поживу людям, стаючи вічно присутнім у Євхаристії, і П’ятидесятниці, коли твориться Церква, як простір спілкування, здійснення Євхаристії. Це можна зобразити низхідною схемою поступового витворення реальностей: Христос -> Євхаристія -> Церква.

Цю схему не треба абсолютизувати, вона не містить в собі натяків на еманаційну послідовність або утворення Церкви лише після Воскресіння Христового. Вона має на меті пояснити логічну, а не історичну поступовість розгортання Таїни Боговтілення, введення світу у таємницю Божественного буття – і наголосити на ключовій ролі Євхаристії. В. Каспер багато місця присвячує огляду аспектів Євхаристії, визначаючи її через шість головних атрибутів: вона є завіт Ісуса (Його обітниця постійно бути присутнім у конкретності Своїх Тіла і Крові), вона є спомин (анамнеза) Його Хресної Жертви і Тайної Вечері, вона – це Жертва і Подяка Самого Сина Отцеві, яку Він приніс одного разу, але Його Церква разом із Ним приносить Її до скінчення віку, вона є прикликанням Святого Духа (епіклезою – і тим самим вона є зведенням Духу на творіння), - і в той же час вона є спілкуванням (communio (Gemeinschaft) громади і всієї Церкви, яке виражається у привітанні миру і причасті) та есхатологічним знаком прийдешньої реальності спасіння (небесного бенкету Царства). Проте всі риси лише довкола описують головну природу Євхаристії - як суми таємниці спасіння та її сакраментальну тут-присутності. У ній відбувається Жертва, яка приноситься Христом і Його Церквою постійно і та ж сама, що й на Хресті – містично це та ж сама Жертва Христового страждання. У ній звершується космічна Жертва і Подяка за все творіння, яку приносить людина як священик світу, приносить Подячну жертву Творцеві, благословляє Його і прикликає на світ Його благословення. Її основою є Сама Особа Святої Трійці, Божественний Логос, який дається людству.

Церква

Для В. Каспера Церква не є соціально-історичною інституцією, ні об’єднанням християн, ні навіть абстрактним Божим храмом. Будучи усім цим, свою сутність і призначення вона отримує із Євхаристію, із доконечності тієї Таїни спасіння та обоження, яка постає у містико-космічному Таїнстві Євхаристії. Церква є містичне Тіло Христове – у цьому повнота Її сутності. Саме потреба звершення Євхаристії обумовлює природу Церкви.

Для Каспера дуже важливим є розуміння Церкви як communio (спілкування). Це є спілкування (communio) у Таїнствах, яке творить спільноту (communio) святих. Ця гра слів давнього Символу віри ( «вірую в… спілкування/спільноту святих (communio sanctorum)») для нього позначає те, що Церква виникає як сфера причетності до Євхаристії, до Чаші Причастя (хоча цієї метафори він, будучи католиком, не вживає). Євхаристія творить Церкву – вихідний постулат його еклезіології. «Ubi Eucharistia, ibi Ecclesia» («Де Євхаристія – там і Церква») – є граничною ідеєю його міркувань про Церкву, про екуменічний діалог, про значення Євхаристії у житті Церкви. Євхаристія не є одне із Таїнств, що здійснює Церква – Євхаристія і є Сама Церква. Звідси випливають його практичні накази про пастирську діяльність Церкви, про життя парафій, про екуменічні стосунки, і розкриваються принциповість і плюралізм В. Каспера. Він показує, що євхаристійна теологія не обґрунтовує церковного сепаратизму – вона надає змаганню за єдність Церкви онтологічної глибини і значущості. Мислення у термінах «канонічності» і «правовірності» є плідним для обґрунтування розколів – не лише через нове витлумачення канонів і догматів, а і через те, що єдність починає розумітися юридично («канонічно»), а отже – у земному, дочасному просторі, і втрачається розуміння потреби єдності юрисдикційної у справах релігійних.

Євхаристійна еклезіологія возз’єднує розірвані канонічно-юрисдикційне та християнське духовне мислення, повертає йому онтологічні засади, дає догматиці і канонічному праву його буттєвий смисл. Із самого початку Церква мислилася як «спілкування довкола однієї Чаші Євхаристії», обстоюючи реалізм її здійснення і розвиваючись як зібрання громади на чолі з єпископом довкола Євхаристії. Церква твориться зі спільнот, що звершують Євхаристію. Звідси кожна спільнота не може її звершувати окремо, осібно, лише у communio з іншими євхаристійними спільнотами.

Євхаристія як таїнство єдності передбачає повноту церковного спілкування, яке виражається у спілкуванні з місцевим єпископом та єпископом Риму як носія Петрового служіння єдності Церкви». Питання про Папу для В. Каспера є не адміністративного, але етичного характеру, питанням євхаристійним, де Папа виступає як топос єдності Церкви. Проте в справі євхаристійного спілкування Каспер виступає із двох принципів – як із вище визначеного, так і з принципу ікономії: «Спасіння душі є найвищий закон». Критерій євхаристійного спілкування – сповідання католицької віри щодо природи Таїнства і готовність підтвердити це «Амінь» щодо істини Таїнства власним життям. Проте остаточне вирішення він залишає на розсуд пастирській доцільності та відповідальності.

Але В. Каспер критикує нечулість християн до розділення, забуття проблеми через самозвеличення ортодоксів або конфесійну нерозбірливість деяких протестантів. Причини кризи сучасного екуменізму і відносин християнських церков і зовнішнього світу Каспер вбачає у непроясненні сутності ідеї екуменізму. Він висуває свій проект «екуменізму життя», засадничим пунктом якого є не роз’єднані церкви, яким належить об’єднатися, а наявна фундаментальна, хоч і неповна єдність у єдиному хрещенні. Мета екуменічного руху для Каспера наче роздвоюється: католицьку граничну мету (видима єдність у вірі, таїнствах і апостольському служінні, яка видимо виражається у служінні ап.. Петра), і практичну мету (діалог взаємного збагачення, «обмін дарами»). Проте головним джерелом екуменізму як потягу до єдності є духовний екуменізм. Це дар Святого Духу. Його мета – євхаристійна єдність.

На цьому вважаємо за потрібне відіслати читача до самої книги – для відкриття для себе, що є Євхаристія, для огляду проблем Західної Церкви і розв’язання проблем Православ’я, щоб побачити спільність і відмінність між нами, і собі відповісти на ті питання, що автор ставить перед читачем.