Religion.in.ua > Публікації > Критика "організованої релігійності". Частина II: С.Н.Гоенка

Критика "організованої релігійності". Частина II: С.Н.Гоенка


18 01 2013
Критика "організованої релігійності". Частина II: С.Н.ГоенкаПродовжуючи тему критики організованої релігійності, хочу представити дещо інакший від описаного в попередній частині погляд зі світу буддизму. Найцікавіший він буде тим християнам, які бачать кризу своєї релігії і здатні дослухатися до слушної критики організації релігійної практики “ззовні”.

Див. Критика "організованої релігійності". Частина I: Дж. Крішнамурті

Бог створив людину за своїм образом і подобою чи людина створила Бога в цей же спосіб? Для багатьох вірян монотеїстичних релігій, як християнство чи вішнуїзм, певною мірою справедливе друге твердження. Страждання класичних літературних героїв “Боже, чому ти це дозволив, Боже, чому ти не втрутився “ -- арії цієї опери: наші уявлення про Бога, про те, яким Він є, чи яким має бути, не обовʼязково мають стосунок до реального Бога. І не обовʼязково відображають Його реальну Природу і Сутність.

З точки зору класичного буддизму в ситуаціях, коли наші уявлення про реальність (і наші звички) не збігаються з нею, працює правило: чим сильніша прив'язаність до ілюзорних ментальних моделей, тим сильніше результуюче страждання чи незадоволеність (санскр. дукха). Ціль релігії (якщо буддизм-таки правомірно називати релігією) — звільнити людину від цього страждання-незадоволення. А, значить, на шляху до Звільнення потрібно поступово зруйнувати-відпустити всі хибні уявлення про світ, як і прив'язаності до них. Включно з примарними уявленнями про Бога і те, яким він має бути. Мовою авраамістичних релігій — відкинути хибних, придуманих, богів.

Продовжуючи тему критики організованої релігійності, хочу представити дещо інакший від описаного в попередній частині погляд зі світу буддизму. Найцікавіший він буде тим християнам, які бачать кризу своєї релігії і здатні дослухатися до слушної критики організації релігійної практики “ззовні”.

Сатья Нараяна Гоенка – вчитель Віпасани в традиції буддизму Тхеравади. Вчить буддиській техніці постійно бути "тут і зараз", увесь час усвідомлюючи все, що відбувається, без привʼязаності чи відрази до цього.

Гоенка зустрічався з Крішнамурті і добре знайомий з його аргументами, однак критика організованої релігійності Гоенкою дещо м'якша, а техніка досягнення Звільнення за допомогою Віпасани – зрозуміліша, принаймні для європейців, ніж "відсутність техніки" Крішнамурті.

У відомій промові під час Асамблеї Миру під егідою ООН у 2000 році Гоенка закликав релігійних лідерів світу: "Радше ніж навертати людей з однієї організованої релігії в іншу, нам краще приводити їх від страждання до щастя, від залежностей до звільнення, від злоби до співчуття".

Гоенка звертає увагу на важливе положення буддиської психології, вживане до кожної з великих релігійних систем: миру на планеті неможливо досягнути, поки немає миру в серцях людей. Любов і співчуття можуть вирости в серцях людей лише після того, як вони очистилися від "забруднень" (буддиський термін, який приблизно охоплює традиційне християнське поняття "гріх" та "психологічні травми" у сучасній психології).

Гнів і ненависть ведуть до страждання незалежно від того, до якої організованої релігійної системи людина себе відносить.

У згаданій промові Гоенка окреслює структуру, яка підходить для опису всіх релігій: "У кожної релігії є зовнішня форма чи оболонка та внутрішнє ядро чи ж сутність. Зовнішня оболонка складається з обрядів, ритуалів, церемоній, вірувань, міфів та доктрин. Вони різні у різних релігій. Але є внутрішнє ядро, спільне для всіх релігій: універсальне вчення про моральність і милосердя, про дисципліновану й очищену психіку, наповнену любов'ю, співчуттям, толерантністю і доброю волею.

Саме це може виступати об'єднавчими факторами для людей різних релігій, і саме на цих якостях варто наголошувати релігійним лідерам, а послідовникам – практикувати". Це призведе до мінімізації конфліктів. Гоенка визнає, що кожна людина має бути вільною у сповіданні та практиці своєї релігії, при цьому не заважати іншим своїми практиками і не засуджувати чи применшувати інші віри. Нав'язування своєї релігії (якою б гарною вона не здавалася носієві) іншим – неприпустиме.

Організовані релігійною ідеєю люди можуть роботи щось прекрасне, а можуть, якщо вони не подолали "забруднення" в собі (і навпаки -- творити жахи, свідомо чи "виправляючи неправильне у світі", прикриваючись іменем Бога.

Майстер Віпасани наголошує, що "Будда ніколи не вчив сектантської релігії; він вчив Дхаммі – шляху до звільнення, який є універсальним". З точки зору Гоенки, під "сектантські" підпадає досить багато форм "організованої релігійності": все те, що вважає себе єдиноістинним, дозволяє собі жорстоко критикувати й зневажати інші релігії, втрачає суть за обрядовою формою.

Коментуючи практики інших релігій, наприклад мантра-йогу (практика регулярного повторення коротких молитов – як джапа-медитація в різних напрямах індуїзму чи практика ісихазму в православ'ї), яку (в одній з традицій індуїзму) Гоенка практикував до знайомства з Віпасаною, вчитель визнає, що вони дійсно працюють, -- вони роблять розум зосередженим, очищують психіку, але не здатні викорінити джерела прив'язаностей і негативних емоцій у нашому несвідомому, які і є істинною причиною страждання, і які, доки їх не викорінити, посилатимуть на поверхню "его" вибухи і хвилі все нового неспокою і жадань. Тому, стверджує майстер, техніки більшості релігій хоч і працюють, але здатні лише до неглибокого полегшення долі людини і не ведуть до повного Звільнення. Тут, з нашої точки зору, ховається важлива логічна помилка – абсолютизація Гоенкою власного досвіду практики інших релігійних систем. Якщо якась техніка не спрацьовує повністю в моєму випадку, це не значить, що вона не працює взагалі. Це значить лише, що вона не спрацювала для мене одного, але, цілком можливо, вона може спрацювати для когось іншого.

Навчаючи буддиській техніці медитації, Гоенка намагається дистанціюватися від слів "релігія" чи й навіть "буддизм". З його точки зору, ці терміни вже достатньо себе скомпрометували, набір асоціацій, які вони викликають, сьогодні дуже далекий від того простого способу пошуку і переживання істини, який він передає своїм учням. Це не релігія, це не буддизм, це просто спосіб перестати страждати, стати щасливим незалежно від того, до якої релігії чи ідеології ти себе відносиш.

З точки зору Гоенка-джи, якщо релігія дійсно працює (приводить людину від неврівноваженості й страждань до щастя і Звільнення), вона має бути "науковою". Науковою в гносеологічному сенсі: пам'ятаємо, Гаутама Будда радив шукачам істини не приймати нічого за правду, лише через "авторитетність" джерела (один з принципів гносеології класичних шкіл індійської релігійно-філософської думки). Будда хотів, щоб люди самі шукали, ставили питання і знаходили на них відповіді, не вдовольняючись текстовими описами чиїхось інших відкриттів: "Не приймайте нічого лише в силу традиції (тому, що щось століттями передавалося від покоління до покоління)... Не приймайте нічого лише тому, що воно згідне з вашими писаннямиНе приймайте нічого лише тому, що воно збігається з закладеними у вас ідеямиНе приймайте нічого лише тому, що воно видається прийнятним" (Калама Сутта)

Саме тому один з принципів, яким слідує сам Гоенка у передачі Дхамми: учень не повинен нічого брати на віру – будь-які положення мають верифікуватися досвідом релігійної практики. Давати учням зубрити догмати, які вони не розуміють, або, що ще гірше -- розуміють лише на інтелектуальному, не досвідному, рівні – для того, щоб учні як папуги повторювали непережиті формули – нонсенс.

Механічна участь у релігійних церемоніях і ритуалах ні до чого не призводить. Протиріччя між теологічними концепціями і дебати про правильність вчень та догм – порожні.

Гоенка, як і Крішнамурті, також всіляко уникає "гуруїзації" власної персони (що в країнах Азії з їх древніми культурами поклоніння і обожествлення гуру зовсім не просто), але, на відміну від Крішнамурті, Гоенка створив дуже ефективну організацію з мінімумом ритуальних та церемоніальних моментів (цілком собі "організовану релігію" з тією лиш різницею, що ні сам Гоенка, ні люди, які служать на інструкторських посадах, не отримують з руху ніяких грошей, і вся організація фінансується лише добровільними благодійними внесками).

Гоенка вважає, що інститут гуру, духовного наставника, який веде учня до звільнення, є хибним – цю тезу неважко зрозуміти споглядаючи, у яку експлуатацію часто вироджується поклоніння гуру в Індії. Гуру лише експлуатують людей говорячи: "Ось я, гуру, а ти мій учень. Ти такий слабкий, ти можеш сам сягнути Звільнення? Просто віддайся моїй волі і я звільню тебе". Люди схильні намагатися перекласти відповідальність на інших. Істинна релігія не повинна цьому потурати. Кожен сам відповідальний за своє Спасіння і кожен має приймати відповідальність за свій успіх на цьому шляху, не намагаючись перекласти її на когось іншого, хай як завгодно святого. Роль духовного наставника – лише вказати шлях.






Повернутися назад