Religion.in.ua > Версія для друку > Герої vs злочинці

Цього літа найбільша спека панує на лінії українсько-польських відносин. Напередодні вшанування жертв волинського злочину 28 червня у Варшаві українські та польські ієрархи УГКЦ та РКЦ підписали спільну декларацію. Приводом для спільної згадки стало прийняття 27 червня Сенатом Польщі заяви з приводу 70-річчя Волинської трагедії 1939-1947 рр., названої «етнічною чисткою з ознаками геноциду». Адже події на Волині мали організований масовий характер і відзначались жорстокістю – жертвами акції ОУН і УПА стали 60-100 тисяч поляків – аргументує польська сторона. Українська сторона оцінює свої втрати – 10-20 тисяч жертв. Безсумнівно акція відбулась під впливом фашистської ідеології Німеччини. Маршалок Сенату Богдан Борусєвіч сподівається, що саме таке визначення не погіршить польсько-українських відносин.

Серед політиків відбувся спір щодо назви. Спочатку в проекті постанови, поданої до Сейму в квітні центристською «Польською народною партією» фігурувало визначення «геноцид». Пропонувалось також, на цьому наполягала ультраправа партія «Право і справедливість», оголосити 11 липня «днем пам’яті жертв геноциду, здійсненого ОУН-УПА на Східних землях ІІ Речі Посполитої», визнати геноцид таким, що «не підлягає терміну давності», а також ОУН, УПА, дивізію SS-Galizien та українську поліцію на німецькій службі «злочинними організаціями». Однак правляча «Громадянська платформа», представники МЗС та експерти комісії виступили проти слова «геноцид» та встановлення дня пам’яті і мучеництва Кресів. Аби голосуючи за конфронтаційну постанову не зашкодити прозахідному напрямку України. Проти встановлення дня пам’яті жертв УПА був сенатор з «Громадянської платформи» Лукаш Абґаровіч, нагадуючи, що в Польщі немає дня пам’яті жертв набагато більших злочинів гітлерівської Німеччини чи СРСР.

Якою причиною є звернення поляків до цих подій? В обґрунтуванні документу висловлена стурбованість відродженням в Україні ідеології Дмитра Донцова, що характеризується расизмом, культом агресії проти інших народів та нехтуванням моральними засадами. Саме ці ідеї лягли у підвалини політичних концепцій, які спричинили винищення польського населення Волині та Малопольщі. Позаяк зростає культ Степана Бандери, керівника ОУН-Б як національного героя.

У проекті записано: «пам’ять про них назавжди має стати частиною польської історичної свідомості» та «справжнє поєднання можна збудувати лише на правді і спільному засудження злочину». Адам Міхнік у «Ґазеті виборчій» закликав: «не сперечаймося хто більше завинив», а радше хто перший простягне руку іншому.

Чому польське рішення сприймається як провокація, а українські ЗМІ залила лавина гострої критики? Перш за все українських і польських політиків та істориків розділяє погляд на факти трагедії. Однак найглибшим є світоглядний поділ. Перша і найбільша помилка українців полягає в розумінні поняття героя. Найбільше обурення пролунало від партії «Свобода». Читаємо, зокрема в заяві депутатів Львова, що рішення Сенату є перекресленням добросусідських взаємин та спроб примирення. Вони вбачають у ньому заперечення українського народу на власну національну гідність, незалежність та право боротьби з окупантами. Депутати заявили також, що українці ніколи не виступали агресорами чи окупантами.

УПА була єдиною проукраїнською силою в часі Другої світової війни. Вони воювали під українським прапором за інтереси і незалежність України. Однак герой не означає ідеальну людину та приклад. Слід мати відвагу визнати їхні помилки на шляху до досягнення доброї мети.

Друга помилка полягає в узагальненні і спрощенні. Польська сторона наголошує, що за трагедію відповідальна не українська держава, якої тоді не було, й не звичайні українці, які допомагали рятувати частину поляків. Відповідальна лише організація ОУН-УПА. Критика української сторони часто характеризується використанням евфемізмів на кшталт «активний опір» замість «різанина за національною ознакою», багатослівністю щодо позиції поляків, загрозами зіпсування стосунків та наголошенні героїзму українців – але не стосується суті волинської трагедії – а також перекладанням провини на поляків, які й спричинили все своєю політикою тощо. Немає чіткої української версії тодішніх подій. Утім український уряд свого часу надаючи звання героя Бандері не турбувався про почуття поляків.

Добрий приклад примирення подали українські та польські ієрархи УГКЦ та РКЦ, які під час спільної зустрічі наголосили, що християнською позицією є утвердження істини, засудження і перепросини. Голова єпископату Польщі Юзеф Міхалік також вибачився за поляків, які чинили зло і відповідали насиллям на насилля. Любомир Гузар у 2001 р. вибачився за зло, свідомо і добровільно вчинене деякими синами і дочками Церкви як власному народу, так й іншим. Голова УГКЦ Святослав Шевчук під час богослужіння в інтенції жертв волинського злочину ще раз попросив про вибачення польські родини, які втратили рідних з рук українців, а також українських родин, що втратили своїх з рук поляків, та родин інших народів. Владика закликав також істориків досліджувати факти трагедії та причини, але не вдаватись у маніпуляції. Справді чеснотою християнина є вміння визнавати свої помилки та просити пробачення у Бога та ближнього.

Тим часом у самій УГКЦ є крайні націоналістичні течії. Мені довелось декілька років тому їхати у прощі з групою греко-католиків до Риму. Відвідуючи дорогою святі та важливі місця нас завезли до могили Бандери на мюнхенському цвинтарі, де священик відслужив урочисту молитву.

Утім, РКЦ України та УГКЦ не вдалось досі ухвалити спільну заяву щодо Волинської трагедії. Архієпископ-митрополит Мечислав Мокшицький пропонував замінити формулювання «пробачаємо і просимо пробачення» на «перепрошуємо і просимо вибачення». Сторона УГКЦ не погодилась через те, що така формула передбачає провину лише самих українців. РКЦ видала «Пастирський лист з приводу 70-ї річниці волинської трагедії», який було зачитане у всіх римо-католицьких парафіях України.

Предстоятель УПЦ (МП) митрополит Володимир у «Зверненні Української православної церкви з приводу 70-ї річниці волинської трагедії» від 26 червня звернув увагу на обопільність провини української та польської сторони. Історики повинні дослідувати події, натомість Церква має дати моральну оцінку, звертаючи увагу зокрема на можливі викривлення любові до батьківщини та націоналізму, призводячи до ксенофобії, ідеї національної винятковості та міжетнічної агресії.

У польських ЗМІ з’являються свідоцтва поляків, які врятувались завдяки українцям. Видатний теолог і письменник о. Яцек Салій ОР описує теплу зустріч з мешканцями волинського села, які пам’ятають його батьків. Вийшла також книга свідчень рятування поляків та українців на Волині «Поєднання через складну пам’ять. Волинь 1943». Це частина однойменного проекту «Центру Брама Ґродска – Театр НН у Любліні». Матеріали для книги зібрала група студентів з Польщі та України.

Чи примирення можливе? Коментарі під статтями як польських, так і українських газет рясніють ненавистю та агресією. Цей скандал допомагає звернути увагу на те, що в Україні посилюються крайні націоналістичні ідеї, що ускладнюють діалог перш за все всередині країни. Передусім слід усвідомити що, трагічні події спільної історії не перекреслюють добросусідські відносини та діалог. Про це свідчить приклад польсько-німецьких відносин, що мають у минулому набагато більше трагедій. Платформою для примирення можуть послужити сучасні добрі відносини між нашими народами. Польща вже вибачилась за акцію «Вісла» – виселення українців з південно-східної частини Польської Народної Республіки. Це був перший крок до примирення. Іван Павло ІІ свого часу закликав, аби гіркі спогади минулого не поневолили наші народи і ми могли поєднатись для будування майбутнього.

Про автора
Катерина Новікова, магістр теології та ліценціат філософії, аспірантка Інституту релігієзнавства Яґеллонського університету в Кракові.

Фото Оgo.ua