Religion.in.ua > Публікації, Рецензії > Історія київської православної біблеїстики: спроба реконструкції

Історія київської православної біблеїстики: спроба реконструкції


10 02 2014

Історія київської православної біблеїстики: спроба реконструкціїДослідження Сергія Головащенка слід визнати оригінальним і цінним внеском у вивчення вітчизняної інтелектуальної історії...

Рецензія на: Головащенко С. Дослідження та викладання Біблії в Київській духовній академії ХІХ – початку ХХ ст. Монографія. – К.: Видавничий відділ Української Православної Церкви, 2012. – 356 с., іл.

Рецензована книга належить перу доцента кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія», к.філос.н. Сергія Головащенка, відомому в релігієзнавчому співтоваристві двома підручниками з історії християнства [1] і біблієзнавства [2]. Як біблієзнавець С. Головащенко також проявив себе в якості наукового редактора перекладу французького «Біблійного словника» [3]. Звичайно ж, видання індивідуальної монографії, присвяченій Біблії, було не стільки несподіванкою, скільки закономірним підбиттям підсумків більш ніж десятирічного дослідження вітчизняної традиції біблієзнавства.

Перш ніж перейти безпосередньо до змісту рецензованої книги відзначу, що вона підготовлена ​​до друку видавничим відділом Української православної церкви з благословення митрополита Київського і всієї України Володимира та зі вступним словом архієпископа Бориспільського, ректора Київської духовної академії та семінарії Антонія. Книга є першою в серії, присвяченій 400-річчю київських духовних шкіл (1615-2015 рр.), має тверду обкладинку, якісний папір, відмінний друк, а також проілюстрована досить великою кількістю фотографій та репродукцій. Високий рівень видання книги був відзначений дипломом Гран-прі на виставці в Києві «Освіта та кар’єра – 2013».

У структурному відношенні книга С. Головащенка складається з чотирьох розділів.

У першому розділі «Біля витоків Київської православно-академічної біблеїстики ХІХ-ХХ ст.» автором розглядається поширення Святого Письма (або окремих його книг) на території сучасної України, каталогізація бібліологічної літератури в бібліотеці Києво-Могилянської академії і вітчизняна традиція ставлення до Біблії. У першому параграфі мова йде про видання Біблії в історичному контексті – автор, звичайно ж, згадує «Острозьку Біблію», «Пересопницьке Євангеліє», «Біблію Руську» і багато інших видань менш відомих нефахівцям. Сергій Головащенко кожен раз уточнює з якої мови був перекладений або звірений текст, що, на його думку, досить важливо для цілісного розуміння становлення вітчизняного біблієзнавства. Теоретично важливою для становлення біблієзнавства в Києві була наявність в бібліотеках (не тільки КДА) як вітчизняних, так і західноєвропейських видань Святого Письма, зарубіжної коментаторської та дослідницької літератури. Автор не тільки перераховує різні групи книг (слов’янські видання Біблії та окремих її книг, підручники з біблійної ісагогіки, герменевтики й екзегези і т.д.), але і називає всі відомі видання – іноді ці перерахування займають до 1,5 сторінки. Далі київський дослідник дає характеристику всім цим виданням з перспективи «репрезентованих їх авторами культурних, конфесійних, герменевтичних традицій» (с. 45). Зрештою автор приходить до тези про толерантність і прагматичність київських біблієзнавців щодо європейської традиції (с. 62) – католицька і протестантська традиції перекладів, коментарів і критичного осмислення Біблії повною мірою використовувалися київськими інтелектуалами у сфері біблійно- гебраїстичних і біблійно-перекладацьких студій (с. 76). Слід зазначити, що у першому розділі автор окремо розглядає вітчизняну традицію осмислення Біблії – в його поле зору потрапили Ф. Прокопович, С. Яворський, Г. Сковорода, С. Тодорський, архієпископ Феоктист (Мочульський) і єпископ Іриней (Фальковський).

Другий розділ монографії «Біблієзнавство в Київській духовній академії ХІХ – початку ХХ ст.: освітній аспект» присвячений викладанню ряду дисциплін, прямо або побічно пов’язаних з вивченням Священного Писання. Тут розглядається вплив прийняття нових статутів КДА на викладання Біблії, а також структура і зміст бібліологічних дисциплін. Важливо відзначити, що у дослідженні неодноразово йдеться про те, що однією з основних цілей вивчення Біблії є апологетика. Автор книги не тільки згадує про те, що студенти повинні були писати самостійні роботи на біблійні теми, але й аналізує ці роботи, відгуки на них та показує відсоткове співвідношення з іншими темами робіт. Окремий параграф присвячений викладанню біблійних мов: івриту та давньогрецької, а останній – популяризації Біблії. При всій фактологічній насиченості і педантичності автора, на мою думку, матеріал другого розділу є більш цінним з точки зору вивчення історії КДА, ніж історії розвитку власне біблієзнавства.

З третього розділу «Біблієзнавчі студії в Київській духовній академії ХIX – початку ХХ ст.: європейський та вітчизняний контексти» читач дізнається про сприйняття західноєвропейського біблієзнавства, яке розвивалося на основі раціоналізму і ліберальної теології. Тут читач знайде відомі всім імена Д. Штрауса, Ф.Х. Баура, Ю. Велльгаузена, Е. Ренана, Ф. Шлейєрмахера та інших західноєвропейських дослідників. Окреслена реакція викладачів КДА на зарубіжне біблієзнавство, проте, зроблено це без подробиць, автор дослідження не вдається в деталі та залишає читачеві самому розібратися у критичних зауваженнях, наводячи досить велику бібліографію з даної проблеми. У третьому розділі книги мова також йде про виникнення інтересу київських біблеїстів до слов’янської Біблії. С. Головащенко відзначає відсутність у кінці ХVIII ст. видань Біблії східнослов’янськими мовами XVI-XVII ст. і виникнення інтересу до них у ХIX ст. Цей інтерес дослідник пояснює «внутрішньою культурно-релігійної потребою – потребою збереження і автентичного відтворення одного з важливих джерел літургійної традиції Православної Церкви» (с. 167). І, нарешті, у третьому ж розділі С. Головащенко представляє внесок професорсько-викладацького складу КДА у появу «Тлумачної Біблії Лопухіна». У даному випадку, перш за все, йдеться про спадщину професора Я.О. Олесницького: «його «Правила» для укладання популярних приміток до Синодального перекладу були вагомим внеском у історію становлення традиції російських тлумачних Біблій» (с. 182).

Четвертий розділ монографії має назву «Проблемне поле київської православно-академічної біблеїстики ХІХ – початку ХХ ст.». У першу чергу, С. Головащенко називає основні напрями розвитку біблеїстики у Києві: біблійні мови, переклади Біблії, біблійна палеографія і текстологія, біблійна ісагогіка, біблійна екзегеза і біблійне богослов’я, біблійна історія, біблійна археологія, біблійна культура (суспільство, освіта, право і релігія), Біблія та інші культури, Біблія та іудаїзм, Біблія як навчальна дисципліна, апокрифічна література, історична критика Біблії, наукове дослідження Біблії, біблійний конкордизм, критико- бібліографічні публікації. Кожному з напрямків автор монографії дає коротку характеристику та пропонує велику бібліографію.

До цих пір у читача складається враження, що, незважаючи на широку базу джерел, С. Головащенко якось досить поверхово розглядає питання. Читач розуміє, що, якщо кожну проблему, яка піднімається київським дослідником, можна було б розширити як мінімум удвічі – необхідно лише докладніше розглянути публікації того чи іншого дослідника, порівняти з аналогічними публікаціями духовних академій у Москві або Санкт-Петербурзі, – то дослідження вийде можливо менш всеохоплюючим, однак більш глибоким і докладним. Починаючи ж з параграфа 4.2. «Стефан Сольський і розвиток православної біблійної ісагогікі» таке враження у читача зникає. У цьому і наступних трьох параграфах досить докладно розкриваються біблієзнавчі студії професорів С.М. Сольського, Я.О. Олесницького, Д.І. Богдашевського (єпископ Василь), В.П. Рибінського, А.А. Глаголєва (протоієрея), Ф.Я. Покровського, архімандритів Порфирія (Успенського) (пізніше – єпископ) та Антоніна (Капустіна). Наприклад, особливими біблеїстськими інтересами професора С.М. Сольського названі біблійне богослов’я, практична, гомілетична та моральна екзегеза, історія біблієзнавчих досліджень і тлумачень Біблії, проблеми біблійної ісагогіки. Професору Якиму Олексійовичу Олесницькому (1842-1907) фактично присвячено півтора параграфи (більше 35 стор.), в яких детально розкриваються його теоретична і практична робота у сфері біблійної археології, текстуальної критики і герменевтики Біблії. Тут автор дозволяє собі часті цитування і коментування київського біблеїста. Фактично С. Головащенко відкриває для читача непересічність творчої спадщини Я.А. Олесницького. Подібне він робить і з іншими вищезгаданими біблеїстами.

У цілому книга справляє досить позитивне враження. Хоча необхідно зізнатися, що вона не виправдала моїх особистих очікувань. Мова ні в якому разі не йде про якість дослідження, а, швидше, про його напрям. Я, як релігієзнавець, сподівався, що ця монографія стане певним внеском у написання історії вітчизняної релігієзнавчої думки, що вона буде оповідати про «проторелігієзнавство». Звичайно, якщо читати під таким кутом книгу С. Головащенка, то можна виділити для себе цінні тези, однак для цієї перспективи було б корисніше, якби книга писалася саме з цією метою. Автор же ставив собі іншу мету: «лише загально окреслити широту проблемного поля і значущість наукової розробки питань, пов’язаних із реконструкцією історії київської духовно-академічної біблеїстики» (с. 11). У цьому відношенні автор чудово впорався з досягненням поставленої перед собою мети.

Наостанок хотілося б зробити ще одне зауваження, яке, судячи з усього, пов’язано з тим, що книга готувалася до друку видавничим відділом УПЦ: у книзі зустрічаються неприйняті у світських академічних виданнях, але які використовуються у церковних публікаціях, стандарти. Я маю на увазі написання певних специфічних термінів з великої літери, це стосується слів «Православ’я» (с. 65), «Літургія» (с. 282, 283), «Християнська Церква» (с. 289).

Загалом дослідження С. Головащенка слід визнати оригінальним і цінним внеском у вивчення вітчизняної інтелектуальної історії. Його книга буде цікава, перш за все, тим, хто займається вивченням історії Руської православної церкви в цілому і, зокрема, розвитком богословських дисциплін та духовних шкіл в Російській імперії. 

  1. Головащенко С. Історія християнства. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
  2. Головащенко С. Біблієзнавство. Вступний курс. Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 496 с.
  3. Ланглуа А. Муане Ле А. Спіс Ф. та ін. Святе Письмо в європейській культурі. Біблійний словник / Пер. з фр. – К.: Дух і Літера, 2004. – 320 с.





Повернутися назад