Конференція «Революція, війна і церква у медіавимірі». Конспект доповідей і обговорень

10 вересня в Києві відбулася науково-практична конференція «Революція, війна і церква у медіавимірі». Організатором заходу виступила Асоціація журналістів «Новомедіа» у партнерстві з громадянським рухом «Всі разом!» і The Media Project...

10 вересня в Києві відбулася науково-практична конференція «Революція, війна і церква у медіавимірі». Організатором заходу виступила Асоціація журналістів «Новомедіа» у партнерстві з громадянським рухом «Всі разом!» і The Media Project. Зважаючи на важливість теми, журналіст Ольга Рибачук підготувала конспект доповідей і обговорень, які пролунали на цьому заході.

Руслан Кухарчук,

президент Асоціації журналістів «Новомедіа», очільник оргкомітету і модератор конференції.

Проанонсував наступний проект «Новомедіа» -- міжнародний форум на тему «Правда перемагає», який відбудеться 7–9 листопада в Києві. На ньому зберуться зірки світських та релігійних ЗМІ: редактори, журналісти, блогери. Організатори прагнули зробити форум актуальним, тому виділили такі головні акценти: миротворчість і правдолюбство. Адже правда перемагає. Правда зупиняє війну. Цьому нас вчив Ісус Христос.

***

«Церква–влада–Євромайдан: полілог у контексті новомедійного дискурсу»

Юліана Лавриш (аспірантка факультету журналістику Львівського Національного Університету ім. Івана Франка, релігійний журналіст)

Кульмінація – 30 листопада. Страшна ніч, яка змінила суспільство.

В соцмережах побачила фото побитих студентів, які біжуть до храму. Церква теж змінилась.

Зʼявились постаті духовних осіб -- Л.Гузара, Філарета, Георгія Коваленка, Святослава Шевчука...

Новий виток комунікації – картинки з надписами PRAY FOR UKRAINE.

Фото з Михайлівського собору, де мітингувальники знайшли прихисток. Коментар в соцмережах: «Сегодня я увидел иную церковь».

Церковні лідери запропонували мирне врегулювання ситуації.

Круглі столи, запропоновані владою – монолог, формат шоу (блаженніший Святослав назвав це набіром монологів, які не хотіли чути Церкву).

Лист-заборона – вимога припинення служіння Церкви на Майдані – прес-конференція Святослава Шевчука.

Псевдо-мітинги під храмами – «православна спільнота», яка вимагала від влади повернути греко-католицьки церкви православним.

Лютий: глав двох церков запросили на зустріч з політичною елітою США та провідних країн світу – духовні лідери як неофіційні дипломати виступали від імені тих мітингувальників, що стояли на Майдані. Святослав Шевчук і Філарет застерігали: якщо ми втратимо демократію в Україні, ми втратимо її в Східній Європі.

УПЦ (МП) – позиція:

1. До 18.02. – нейтральна. Відсутність відкритої підтримки Євромайдану, заклик дотримуватись закону Божого.

2. Дискусія на платформі соцмереж між митрополитом Павлом та о. Віктором Мартиненком (почався розлім думок у духовенства).

3. Монахи Десятинного монастиря вийшли з хрестом між беркутівцями і протестуючими.

Визріває ідея Помісної Церкви.

Тези внутрішньої комунікації Церкви:

• Церква на боці тих, хто бореться за правду;

• прагне мирного врегулювання;

• допомагає Майдану і словесно, і матеріально;

• Майдан як символ міжконфесійної і, водночас, національної єдності;

• віруючі змогли переконатись, що молитва – духовна дієва зброя проти зла (міжконфесійний намет на Майдані).

Створення зовнішнього іміджу Церкви – результати:

• Церква як самостійний і повнозначний компонент трикутника (з тимчасовим урядом і Президентом);

• руйнація стереотипів в діалозі між Церквою і суспільством (наприклад, що це пасивні люди, які нічого не роблять, тільки моляться);

• Церква як повноцінний комунікатор у перемовинах.

Внутрішня комунікація – результати:

• в релігійних спільнотах є слабкі місця, рани, яких не було помітно до Майдану;

• Революція Гідності розпочала новий виток ідеї Помісної Церкви в Україні.

Без Майдану не мали такого різноманіття думок, позицій, кандидатур.

Нові медіа як ефективне тло продукування полілогу:

• обходження цензури традиційних ЗМІ завдяки поширенню інформації в соцмережах;

• інтерактивність, оперативність;

• негативи (наприклад, фейки).

Революція Гідності ще не закінчилася і вона триває.

Церква вийшла на Майдан не задля того, щоб використати політичні події, не для того, щоб зайняти певну позицію, пропіаритись, потрапити в поле інтересу ЗМІ. Вийшла, бо в цьому була потреба – підтримати, допомогти. Церква вийшла на Майдан заради людей, а не себе.

Модератор Руслан Кухарчук: чи варто було встановлювати молитовний намет на антимайдані? Бо суспільство буде сприймати це як їхню підтримку. Але якщо на Майдані є, чому на антимайдані немає?

Пастор Павло Валенчук: Церква побачила по-іншому себе, суспільство, нові можливості для служіння. Молитва за мир стала політичною акцією, сприймалась як політичний жест.

Максим Балаклицький: «вся влада від Бога», знаходимо в Біблії, але що це насправді означає? Церква підтримала Майдан – бунт проти влади, прояв політичної, громадської непокори?

Руслан Кухарчук: цікаво зазначити, що згодом на Майдані почали зʼявлятись антирелігійні, антихристиянські, язичницькі символи, заклики (наприклад, високі жовті конуси).

***

«Церква і громадянська війна: політика чи люди?»

Анна Бик

Євромайдан, анексія Криму, АТО. Йде війна, яка навіть не має назви «війна».

Що відбувалося офіційно – з початку 2014 року (факти):

1. Заява Всеукраїнської Ради Церков.

2. УПЦ (МП) звернулася до Президента Росії.

3. Митрополит закликав патріарха Кирила вплинути на Путіна, аби запобігти війні.

4. На своїй офіційній сторінці УПЦ (МП) опубліковано заяву Кирила, що він зробить для цього все можливе.

5. Проте у заяві прес-служби після приєднання Криму опубліковано слова Кирила, що російський народ є розділений несправедливо (тобто схвалення дій Путіна).

Деталі:

• на урочистостях з приводу приєднання Криму патріарха Кирила не було;

• священики УПЦ прибували до Криму і схиляли українських військових до зради вітчизни;

• священики ставали на захист військових частин, аби їх не могли атакувати російські військові.

Руслан Кухарчук згадав, як перебував 13 годин в полоні сепаратистів у Словʼянську. Його допитували вночі, з 00 до 01 години, з пакетом на голові, тикаючи в ребра дулом автомату. Він не знав, чим це скінчиться для нього. Зі спілкування зрозумів, що православʼя для бойовиків не є релігією, а є елементом самоідентифікації. Словʼянська ідеологія, а не релігійний фактор.

Петро Павлюк: «легітимна влада» – це поняття неоднозначне на сході України. Бо вони обирали владу «ДНР» і «ЛНР», влада змінювалася, російська влада підтримує сепаратистську владу – чи ця влада нелегітимна?

Руслан Кухарчук: російська Церква веде себе зараз так, щоб не втратити Україну остаточно (відсутність Кирила на приєднанні Криму пояснюється, можливо, цим). І будь-яке керівництво РПЦ потрапило б у таке становище, не лише Кирил зі своїм, можливо, кегебешним минулим.

Андрій Олійник (УКУ, Львів): чи може Церква бути посередником? Сьогодні – ні. З Церквою можуть радитись, але, приймаючи політичні рішення, політичні лідери замовчують певні моменти. А Церква не має права замовчувати якісь речі. За це й критикують цей крихкий мир, якого зараз досягнув Порошенко. Адже залишаються моменти, які неприйнятні, несправедливі. Тому Церква не може бути посередником в цьому процесі.

Церква не як посередник політичного процесу. В неї є інші інструмети впливу. Наприклад, проповідь серед бойовиків ЛНР і ДНР може зробити їх добрими християнами і змінити.

***

«Масмедійні комунікаційні технології революційного фашизму як інмутація суспільства»

Олександр Холод (завкафедрою факультету журналістики Унівеситету культури і мистецтв)

Лектор підкреслює, що не поділяє ідей Райху, але вони існують.

Пласти свідомості людини: соціо-культурний (свідомий), несвідомий, біологічний (інстинкти; найстрашніший, підстава виникнення фашизму).

Українські спецслужби звинувачують російське телебачення, що у деяких програмах використовується технологія 25 кадру. За появи необхідних сигналів інформація з 25 кадру, яка впала на грунт біологічного рівня глядача, спрацює.

Теорія революційного фашизму Райха.

Протестувальники Майдану перетворились у фашистів, коли відправились на АТО. Катували, трощили, били – це спрацював 25 кадр з російських програм.

З маленької людини роками непомітно виховували раба, який працює лише за малі гроші, яких вистачає на хліб і вино. Коли мала людина отримує владу великої людини, вона копіює спотворено поведінку великої людини, яка має владу.

Смакування смерті: повторення кадрів з руйнуваннями будинків, мертвими, обгорілими людьми, шматками тіл, неестетичне тривання кадру з таким змістом більше трьох секунд. Причому з обидвох сторін це супроводжується коментарями: це зробив ворог.

Фашизм. Смерть як повчання (катування – це боляче, крові могло й не бути).

Кадри жорстокості заряджають свідомість глядачів, в тому числі дітей, і в якийсь момент це спрацює. Бійтеся, Церква!

Відео і телебачення формують людей з новою свідомістю: відтинали ж голови, а чому мені не можна?

В цьому є велика небезпека. Це, можливо, фашисти майбутнього.

За теорією Райха всі є латентними фашистами.

Фашизм є не стільки політично, скільки соціально вмотивованим.

Руслан Кухарчук: в 1994 році відбувся страшний геноцид в Руанді. Саме ЗМІ відігравали ключову роль, провокували різанину, що тривала 4 місяці. За різними оцінками, було знищено від 500 тисяч до 1 млн людей (швидкість знищення вища, ніж у німецьких концтаборах за часів Другої Світової Війни). Керівники руандійських ЗМІ отримали тюремні строки за цю пропаганду.

 ***

Майбутнє української держави після революції і війни: функції мас-медіа»

Тарас Семенюк (журналіст EuroNews, дослідник)

За останній рік Україна змінилась кардинально, але все почалося з того, коли Янукович став президентом. Він почав політику закручування гайок.

Українські медіа намагаються втримувати баланс. Також ми спостерігаємо виникнення громадського телебачення.

В Європі (наприклад, в Італії, де доповідач прожив 5 років), медіаринок жорстко контрольований, далекий від ідеалів демократії. Коли розпочався Майдан, італійці дуже дивувалися: чому українці так хочуть в Європу, адже тут багато проблем? Але українці вийшли не за Європу, а за зміни в суспільстві.

Радянський Союз не розпався 23 роки тому, він розпадається зараз.

Мас-медіа – влада, сила. Соцмедіа – можна з нічого зробити потужний рух.

Завдання класичних ЗМІ: обʼєктивність, автентичність і перевіреність фактів.

Інформаційна війна небезпечніша за фізичну.

Російські медіа зараз – це пропаганда.

Необхідна децентралізація ЗМІ від приватного капіталу. Це зараз небезпечна тенденція в Європі – належність ЗМІ приватному капіталові. В такому випадку ЗМІ працює на комерціоналізацію, а не на розвиток глядачів.

Правильна ієрархія завдань ЗМІ:

1. Інформувати.

2. Навчати.

3. Розважати.

Медіаграмотності потрібно навчати вже зі школи.

Церква має брати участь в інформаційному просторі, щоб їхню діяльність висвітлювали ЗМІ.

Формування іміджу України за кордоном може відбуватись як через дипломатів, так і через простих українців, які там живуть.

Журналістів має обʼєднувати бажання доносити правду. Кулак – стиснуті разом пальці – бити правдою. А без кулака буде ляпас – не так боляче.

 ***

«The Media Project як ресурсний центр для журналістів»

Арні Фельдстад

За кордоном було цікаво, яка роль церков на Майдані, чи були розбіжності між церквами, яке майбутнє України.

Роль релігії в цьому конфлікті дуже важлива. Церква представляє різні громади, обʼєднання.

Україна стала прикладом для усього світу, якою може бути роль Церкви у конфлікті.

Тому журналісти не мають соромитись цього релігійного елементу і висвітлювати його.

Арні Фельдстад подякував присутнім за участь і сподівається на плідне спілкування колег.

***

Денна сесія.

«Ватник» проти «фашиста»: маніпулятивна термінологія військогово конфлікту в Україні

Ольга Бідненко, Асоціація журналістів-християн «Новомедіа», головний редактор корпоративного видання «Чудеса за полчаса».

Тези:

1. Маніпуляція свідомістю за допомогою термінів у ЗМІ.

2. Стандарти інформаційних агентств, редакцій тощо при висвітленні воєних конфліктів.

3. Терміни, які використовують українські журналісти.

4. Промови українських релігійних лідерів.

«Чим більше у вас в голові загальновідомих термінів, тим більше ви відкриті для пропаганди, маніпуляції» (Дмитро Колєсніков).

Філологічні новоутворення 2013-14 рр.: тітушка, укроп, ватник, фашист, бЕндерівець, колорад, путіноїд...

Перевіряти новини за допомогою ресурсів стопфейк, антипропаганда, перевіряти достовірність фотографій, чи є там монтаж, де вперше було опубліковано.

Статут ВВС: не використовувати емоційних термінів, щоб нікого не образити. Наприклад, замість образливого слова «терористи» західні ЗМІ знайшли 10 синонімів.

Складність ситуації на сході України: перед нами не противник, з яким можна сісти за стіл переговорів, перед нами ворог. Жінка, з якої знущався натовп на площі у Донецьку, згадувала: «Я бачила в їхніх очах темряву».

Українські ЗМІ виявились непідготовленими до нових реалій війни, де не противник, а ворог перед тобою.

Прикривати злочинні дії уряду чи викривати їх? Питання висвітлення державної таємниці теж потрібно випрацьовувати, але деякі факти журналісти не мають права замовчувати.

Деякі приклади помилкових термінів:

• схід, а не Схід (бо Схід України великий, на відміну від окупованих сепаратистами теріторій)

• переселенці, переміщені особи, а не біженці з Криму (бо тоді визнаємо, що Крим – не територія України)

• не ополченці (бо вони – для захисту від ворогів)

• зброєний конфлікт, а не війна (розпливчасте поняття з публіцистики)

• війна, АТО – якщо й використовувати, то краще як цитату

• не пишемо російські найманці (бездоказово)

• активісти – лише в тому разі, якщо вони не є учасниками силових протистоянь, зброєних нападів)

• спецоперація, не зачистка

• «ДНР» та «ЛНР» не пишемо без слів «так звані», «самопроголошені», «терористичні організації» (бо в іншому випадку ніби легітимізуємо їх)

• адміністративний кордон з Кримом, а не кордон з Кримом

• самопроголошена влада Криму, а не влада Криму

• уникаємо використовувати меми Кремля типу «зеленые человечки», «вежливые люди»

• полонені, викрадені, а не заручники.

Порада священикам – уникати експресивної лексики.

Порада журналістам – вживати філологічні стереотипи (наприклад, укроп, ватник, кадировець, донецькі, западенці, заробітчани і т.п.) більш обережно! Це виклик для нас всіх, бо наслідки жахливі.

Руслан Кухарчук: коли перебував у полоні у «донецьких», відчув внутрішню образу на всю Україну за таке ставлення до них, за виокремлення.

Алла Бойко: небезпека дегуманізації противника, звикаємо до використання принизливої (і для ворога, і для нас) лексики.

Руслан Кухарчук: існує жанр памфлету, гострої політичної сатири. Висміювання ворога як елемент перемоги над ним. Треба бути професійними, коректними, але не приховувати меншим злом більше зло. Просто не зраджуйте себе, щоб не стати заручником влади, уряду.

***

«Майбутнє української держави після революції і війни: функції церкви»

Павло Валенчук (пастор, богослов, Черкаси)

Яким терміном ми можемо узагальнити ті події, які зараз відбуваються? Божі суди.

«Великі та дивні діла Твої, о Господи... бо народи всі прийдуть і вклоняться перед Тобою».

Суд в українській культурі сприймається негативно через існуючу практику: 97–98% вироків є обвинувачувальними. Тобто Бог як суддя здається несправедливим. Насправді ж суд (від грецького «кризис») – відділити правду від неправди. Не покарання, а розділення між світлом і темрявою. Навести різкість, побачити нові відтінки, а не поділити все на чорно-біле.

Сьогодні важко залишатись нейтральним, поняття стають різкішими, чіткішими: вже не можна не ображатись на «западенець», «заробітчанин», «донецький».

Одкровення. Простирадло впало. Що ми побачили? Церква позіціонує себе як міст між Богом і суспільством. Чи адекватно Церква розуміє суспільство і волю Божу?

Події на Майдані принесли в Церкву розгубленість. Пастори в Черкасах завжди чули, що будуть випробування, але коли це трапилось, всі розгубились. Звикли бути політкоректними, тож обрали позицію вичікування. Хто перший щось скаже?

Коли в Черкасах були товпи «тітушок» – це ж не були засланці, інсургенти. Це знайомі, сусіди наші, в серцях яких жила та жорстокість і образа. Тобто ми побачили, що ми думали, що є сіллю землі, але ні. І що наше християнське суспільство – найбільша християнська країна Європи – не є такою. Що Церква ніби жила в паралельному світі. Але окрім поганого, Церква побачила й самопожертву. Чудеса мужності, героїзму. І це робили ті люди, яких Церква називала нерелігійними. Бо такі речі (витягати поранених з полю бою, наприклад) без дії Духу Божого неможливі. Нам стало потрібно переглянути межі Церкви, де вести місіонерську діяльність. Виявилось, що міжконфесійні межі не такі сильні, як національні кордони Церкви.

Як недивно, ми, християни, увірували в силу молитви. Я не вважаю молитву пасивною дією, апелював доповідач до закидів, що віряни моляться замість діяти. Солдати на сході розповідають, що молитви допомагають. Летіли «Гради», вірна смерть, аж раптом над ними вбік відлетіли, ніби щит якийсь невидимий був.

Що далі?

1. Переосмислення стосунків з владою (влада від Бога, але є фактор неправильного людського вибору і загроза іделополонства).

2. Функції духовної влади?

3. Бути в політиці Церквою, а не політсилою. Церква не повинна діяти як клерикальне лоббі, бо сильно втрачає свій авторитет.

Бог говорить про те, що є частина нашої відповідальності, не треба пасивно сприймати владу.

Правильне розуміння народів:

• власний народ

• сусідні народи

• народ Божий

Я впевнений, підбив підсумки Павло Валенчук, що на Церкві лежить відповідальність за збереження позитивних досягнень революції. Ми бачили, як свобода переростає в щось гірше, в тоталітаризм. Важлива не лише зовнішня свобода (від зовнішніх чинників), а й внутрішня (від самого себе, від гріха).

Покладати надії на нове творіння: звʼязок людини з Богом – основа правильних дій.

В сьогоднішній складній ситуації не забувати звертатись до Бога за мудрістю і силою – з цього складатиметься нове, преображене суспільство.

Як бути сьогодні пасторам, священикам? Апелювати до базових понять добра і зла. Хоча й з

«гєоргієвською» стрічкою, але ти – людина, я тобі допоможу.

***

«Церква і подальше будування миру в Україні. Актуальність папської енцикліки “Pacem in terris”»

Андрій Олійник, Український Католицький Університет, Львів

“Pacem in terris” (лат. мир на землі) було написано «червоним» папою Іваном ХХІІІ у 1963 році (торік відзначали 50-ліття з написання енцикліки, тепер вона набула неабиякої актуальності). Перед цим спостерігалось потепління відносин між СРСР і Ватиканом, звільнення із 18-річного заслання до Сибіру Йосипа Сліпого, голови Греко-Католицької Церкви.

Іван ХХІІІ сприяв розвитку присутності Церкви в мас-медіа, прагнув налагодити діалог двох таборів – радянського і західного, примирити їх. В період холодної війни між СРСР та США понтифік запропонував поради для влади, громадян.

Енцикліка складається з пʼяти розділів. Доповідач окремо зупинився на родзілі другому, в якому йдеться про відносини між громадянами і політичною владою у суспільстві. З відсиланням до св.Йоана Златоуста розʼязнюється, що «всяка влада від Бога» – йдеться не про поодиноких правителів, а про владу взагалі.

Влада має бути моральною. Має забезпечити певні умови у суспільствів, щоб уникнути революції.

У третьому розділі йдеться про міждержавні відносини. Вони, за переконанням понтифіка, мають будуватись на чотирьох стовпах християнських цінностей: правда, справедливість, солідарність, свобода.

Солідарність розуміємо як «роззброєння серця», адже через мир ми нічого не втрачаємо, а через війну можемо втратити все.

Закони правди, справедливості, солідарності і свободи мають вартість лише в суспільстві, мотивованому любовʼю. Любов – базовий християнський закон і гарантія, що в майбутньому не буде революцій і війн.

Імплікації для Церкви, влади і громадян в Україні, спрямовані для утвердження миру:

якщо влада вважатиме себе автономною від Бога, Церква відчуває за собою право підтримати революцію.

Ця енцикліка, як і Божі заповіді, – дороговказ. Ми ставимо перед собою певні завдання, ідеали, аби втілити ту реальність, яку пропонує понтифік.

***

«Релігійна тематика в українських ЗМІ після Євромайдану: культура толерантності чи тактична потреба в ній»

Максим Балаклицький, доцент кафедри журналістики Харківського Національного Університету ім.В.Н.Каразіна.

Через події на Майдані і загрозу заборони проведення там служіння УГКЦ, ми спостерігали екуменічний підйом, міжконфесійне і міжрелігійне єднання та взаємопідтримку.

Релігійна тематика зайняла міцне місце в українських світських ЗМІ. Спостерігають пожвавлення інтересу, почастішали звернення до релігійних експертів. Потеплішання, помʼякшення ставлення ЗМІ до релігійної тематики.

Коли Майдан відчув над собою загрозу фізичної розправи, протестувальники звернули увагу на священослужителів, що знаходились там, легалізували їх. Після того, яка активна фаза Майдану пройшла, Церква стала і прихистком, і посередником на переговорах.

Зараз увага – як Церква допомагає армії. Негативний бік – підтримка священослужителями сепаратистів на сході, схвалення їхніх дій.

Доповідач фіксує зникнення «сектантської істерії»: «сектанти» зникли з медійного поля. Навіть Олександра Турчинова Росія перестала називати сектантом.

Мученики – в очах українських ЗМІ це втратило двозначність (наприклад, в ситуації щодо чотирьох вбитих сепаратистами священослужителів у Словʼянську). Хроніка релігійних репресій на Донбасі – всі конфесії, окрім УПЦ (МП) зазнають там переслідувань.

Плюс тематика з кримськими татарами. Раптом Україна взнала про них і почала любити.

Чи триватиме екуменічна єдність Церков після Майдану? Відбувається вивчення позицій одне одного. Зросла прозорість, ми чуємо один одного. Реальна співпраця має місце. А вже далі вступає такий фактор, як політика Церков. В Україні можливе багатоманіття – немає потреби в обʼєднанні Церков (яке відбувається примусово).

Руслан Кухарчук: Словʼянськ – показовий приклад. Релігійні спільноти дуже часто беруть безпосередню участь у відбудові пошкоджених війною населених пунктів, міцно асоціюючись у свідомості нерелігійного населення як відбудовники.

***

«Роль медіа в період воєних дій на сході України»

Олександр Циценко

Раніше необхідними атрибутами журналіста вважали блокнот і ручку, зараз – каску і бронежилет.

Журналісти мають розуміти, що висвітлюючи конфлікт, вони впливають на події, є своєрідним учасником подій.

Доповідач підкреслив необхідність обʼєктивності інформації, яку подає журналіст. Останній може виступати в ролі репортера (знаходиться в епіцентрі подій) або аналітика (аналізує зібрану інформацію).

Військовий кореспондент несе відповідальність за ту інформацію, яку він подає з місця події.

Журналіста часто сприймають як заангажованого учасника однієї зі сторін.

Найважливіші обовʼязки журналіста – повідомляти про факти, свої спостереження.

Максим Балаклицький: спокійна обʼєктивність традиційних ЗМІ в умовах диктату соцмереж з їхньою оперативністю – є що протиставити. Наприклад, персоніфікація – журналіст підписує матеріал, і це відрізняється від «розшарених» статусів у соцмережах від людей, яких ми не знаємо, і інформація яких може виявитись чутками.

***

«Християнський розлом – становлення українського суспільства?»

Петро Павлюк, екс-декан Донецького Християнського Університету

После Майдана на юго-востоке Украины начался новый передел собственности. Некоторых священнослужителей не устравивал Майдан, они говорили, что со старой властью у них, благодаря коррупции, налажена деятельность церкви, и такое положение их устраивает.

ДХУ захватили боевики, приказали в течение двух дней освободить здание. Издали приказ, по которому все имущество ДХУ отныне принадлежит им. Несогласных ждет военно-полевой суд. Вскоре боевики установили зенитные установки на крыше, а внизу заблокировали входы бетонными плитами. Чтобы их не разбомбили, боевики держат внутри пленных.

Некоторые боевики находятся в состоянии наркотического или алкогольного опьянения.

В своем докладе Петро Павлюк использует термин «ополченцы». Если журналист востока Украины назовет боевиков сепаратистами или террористами, он и его семья могут пострадать.

Против кого ополчились «ополченцы» Донецка? Вначале вышло человек 300, военизированные формирования. После аннексии Крыма они сказали: мы хотим в Россию! Зачем нам бендеровцы? А потом так же проклинали Путина.

Мем, возникший в дни штурма боевиками Мариуполя, когда горожане устанавливали противотанковые заграждения и рыли окопы: «Брат у ворот!».

Підбиття підсумків конференції.

Арні Фельдстад сказав, що це – важливий день. Він зазначив: виклик, який сьогодні стоїть перед нами – журналіст має бути відкритим до різних поглядів, і, в той же час, бути неупередженим. Ви, як журналісти, пишете сторінки завтрашньої історії, і особливо важливо, щоб ви робили це правильно. Ключова завдання – це відповідальність, дослідити істину в цих подіях і подумати, як її представити.

Руслан Кухарчук: правда перемагає. Правда зупиняє війну. Цьому нас вчив Ісус Христос.

Конференцію завершили спільною молитвою вісх учасників за мир в Україні.