Помер почесний патріарх Філарет (Денисенко): прощання організовує ПЦУ

Прощання з почесним патріархом проходить під егідою ПЦУ, попри його багаторічний конфлікт із церковним керівництвом

Як повідомили в Православній церквій України, на 98 році життя помер почесний патріарх Філарет (Денисенко) — один із ключових діячів українського православ’я. У церкві зазначили, що прощання з ієрархом уже розпочалося у Михайлівському Золотоверхому монастирі о 20:00 і триватиме протягом 20–21 березня.

За оприлюдненою інформацією, чин відспівування та поховання заплановані на 22 березня. Приблизно об 11 годині від Михайлівського монастиря через Софіївську площу до Володимирського кафедрального собору вирушить жалобна процесія з тілом Патріарха. Після прибуття процесії у Володимирському соборі буде довершене відспівування та відбудеться поховання спочилого. У ПЦУ уточнили, що участь у заупокійних богослужіннях візьме предстоятель церкви Епіфаній разом з єпископатом.

Предстоятель ПЦУ митрополит Київський і всієї України Епіфаній висловив глибоке співчуття рідним і близьким спочилого: «Особа і численні добрі справи спочилого Патріарха Філарета по праву посідають особливе місце в сучасній історії як помісної Української Православної Церкви, так і в цілому України... Саме завдяки його рішенню та свідомій позиції стало можливим успішне проведення 15 грудня 2018 року Об’єднавчого Собору в Святій Софії у Києві, організаційне створення єдиної помісної Православної Церкви України, отримання Томосу про автокефалію. І попри подальші усім відомі складні події ми щиро засвідчуємо, що завжди незмінно шанували внесок Патріарха Філарета у розбудову Церкви. Саме тому з великою духовною радістю сприйняли і я особисто, і мабуть усі в Православній Церкві України наші з Патріархом нещодавні зустрічі та спільну молитву, які стали свідченням перемоги любові та братнього миру у Христі».

Рішення про відспівування та похорон Філарета в ПЦУ протирічить його заповіту, відповідно до якого місцем прощання має бути виключно Володимирський собор, а всі церемонії мають проводити єпископи та клір УПЦ КП.

Минулого року Філарет відвідував Михайлівський Золотоверхий монастир — цей візит став помітною подією на тлі його тривалого конфлікту з керівництвом ПЦУ, однак до повного примирення сторони так і не дійшли. Очевидно, що Філарет міг дати письмове погодження з тим сценарієм поховання, який наразі реалізує ПЦУ.

Президент України Володимир Зеленський висловив співчуття митрополиту Епіфанію та вірянам, наголосивши на ролі Філарета у боротьбі за незалежність української церкви.

Біографічна довідка

Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (в миру Михайло Антонович Денисенко), ієрарх на спокої Православної Церкви України, народився 23 січня 1929 р. в с. Благодатне Амвросіївського району Донецької області в українській родині Антона і Меланії Денисенків. Втратив батька, який загинув на фронті ІІ Світової війни у 1943 році, що вплинуло на юного Михайла, який глибоко навернувся до віри та попри радянську атеїстичну пропаганду твердо вирішив присвятити своє життя служінню Церкві.

У 1946-48 рр. навчався у Одеській духовній семінарії, яку закінчив з відзнакою, продовживши навчання в Московській духовній академії. 1 січня 1950 р. у Троїце-Сергієвій лаврі був пострижений у чернецтво з іменем Філарет, на честь праведного Філарета Милостивого. 15 січня того ж року рукоположений на ієродиякона, а на день Святої Тройці 18 червня 1951 року – на ієромонаха.

У 1952 році закінчив курс МДА з вченим ступенем кандидата богослів’я і був призначений викладачем Священного Писання в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов’язки благочинного Троїце-Сергієвої лаври. З 1953 року викладав у Московській духовній академії.

У 1953–1954 навчальному році Вчена Рада МДА присвоїла звання доцента. У 1956 році призначений інспектором Саратовської духовної семінарії із зведенням у сан ігумена. У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.

1960 року призначений керуючим справами Українського Екзархату РПЦ і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962 року був настоятелем подвірʼя РПЦ при Олександрійському Патріархаті у місті Александрії (Єгипет).

4 лютого 1962 року в м. Ленінграді відбулася хіротонія на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії РПЦ. Виконував обов’язки керівника Ризької єпархії. З жовтня 1962 по грудень 1964 року – єпископ Віденський і Австрійський РПЦ. З грудня 1964 по травень 1966 року – єпископ Дмитровський, ректор МДАіС.

14 травня 1966 року зведений у сан архієпископа і призначений постійним членом Священного Синоду РПЦ, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 1968 року зведений у сан митрополита. З травня по червень 1990 р. – місцеблюститель Московського патріаршого престолу, головував на Помісному соборі РПЦ 1990 р.

У зв’язку з перетворенням Українського Екзархату РПЦ на самостійну в управлінні Українську Православну Церкву Архієрейським Собором УПЦ у липні 1990 року одноголосно обраний Митрополитом Київським і всієї України, Предстоятелем УПЦ (в складі РПЦ). Собор УПЦ 1-3 листопада 1991 р. підтвердив це обрання та висловив довіру як Предстоятелю УПЦ.

У зв’язку з проголошенням відновлення незалежності України на підставні рішення Священного Синоду та Архієрейського Собору УПЦ, скликав і очолив 1-3 листопада 1991 р. Собор УПЦ, який одноголосно підтримав рішення про необхідність автокефалії УПЦ. За це був підданий тиску з боку керівництва РПЦ, яке за будь-яку ціну прагнуло не допустити незалежності Української Церкви. У травні 1992 р. на підставні рішень, які не відповідали Статуту УПЦ, був де-факто усунутий від керівництва УПЦ,  а потім безпідставно рішенням Архієрейського Собору РПЦ був оголошений «позбавленим сану». Ніколи не визнавав цього рішення, вважаючи його канонічно безпідставним, та звернувся з апеляцією на нього до Вселенського Патріарха Варфоломія. У наступні роки неодноразово поновлював цю апеляцію, востаннє – у 2018 р.

25 червня 1992 р. на Об’єднавчому Соборі в м. Києві підтримав рішення про об’єднання УАПЦ та УПЦ в Українську Православну Церкву Київського Патріархату, за рішенням Собору отримав посаду заступника Патріарха з титулом митрополита Київського. Після обрання на Предстоятеля УПЦ КП 22 жовтня 1995 р. у Володимирському кафедральному соборі м. Києва відбулася його інтронізація з титулом «Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України».

11 жовтня 2018 р. Святий і Священний Синод Вселенського Патріархату, розглянувши апеляції, визнав рішення РПЦ про «позбавлення сану», винесене щодо Митрополита Філарета у 1992 р., не відповідним канонам, прийнявши його у спілкування як колишнього митрополита Київського. 

Виконуючи попередні домовленості, за рішенням Архієрейського Собору УПЦ КП 15 грудня 2018 р. скликав у храмі Малої Софії у Києві Помісний Собор УПЦ КП, який прийняв рішення про припинення окремого існування релігійного об’єднання УПЦ КП та про входження до єдиної Православної Церкви України. На підставі прийнятого Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 р. Статуту ПЦУ став постійним членом Священного Синоду ПЦУ як Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України та керівник окремої єпархії у м. Києві.

Від червня 2019 року – архієрей на спокої Православної Церкви України.

За свою церковну, громадську та миротворчу діяльність нагороджений численними церковними та світськими нагородами. У січні 2019 року отримав найвищу державну відзнаку – звання Герой України.