Історія цього документа така...

Як я вже неодноразово говорив і писав, найважливіше, що було зроблено на об‘єднавчому соборі 15 грудня 2018 року - це прийняття статуту нової церкви. Тим самим церкву було засновано. Потім на підставі цього було обрано її предстоятеля. Іншими словами, церква почала існувати не внаслідок обрання предстоятеля, а внаслідок прийняття статуту. І вже внаслідок цього було обрано предстоятеля.

Історія цього документа така. Його проект було підготовлено в Греції, професорами богословських факультетів. Цей проект розглядався на засіданні Синоду Константинопольського патріархата у листопаді цього року. Після схвалення Синодом надзвичайний екзарх патріархата митрополит Гальський Емануїл привіз текст до Києва, де його розглядала спеціальна комісія з представників українських церков під головуванням митрополита Емануїла. Комісія внесла свої пропозиції щодо статуту. У такому зміненому вигляді його було представлено на об‘єднавчому соборі. На жаль, учасники собору були настільки зайняті обранням предстоятеля, що не мали часу навіть коротко розглянути статут - набагато важливіший пункт порядку денного, - і прийняли варіант, запропонований комісією, без належного обговорення. Я далі порівнюю два варіанти статуту: ухвалений Синодом Константинопольського патріархату і ухвалений об‘єднавчим собором. У деяких випадках, що саме малося на увазі Константинополем, витікає з грецького оригіналу статуту, який я залучаю до аналізу. Ще раз підкреслю, що якщо між двома варіантами існують розбіжності, то вони були запропоновані комісією у Києві під головуванням митрополита Емануїла, а не собором.

Перша ж зміна стосується назви Церкви. Константинопольський варіант передбачає таку назву: «Православна Церква в Україні». Прийнятий варіант: «Православна Церква України». Розглядалася й третя назва: «Українська Православна Церква». Ця назва є найбільш етнофілетичною, оскільки підкреслює національний характер Церкви (це, до речі, додатковий аргумент для існуючої УПЦ не триматися за цю сумнівну самоназву). Найменш етнофілетичною й найбільш екклезіологічно коректною є назва, запропонована Константинополем: «Православна Церква в Україні». Вона підкреслює універсальність і всеохоплюючий характер цієї Помісної Церкви. Назва «Православна Церква України» є компромісною. Вона ставить на перше місце найголовнішу ідентичність цієї церкви: православна, але водночас перетворює іншу ідентичність - українську - з локальності на предикатив (грецьку форму родового відмінка τῆς Οὐκρανίας правильно перекладати прикметником «українська»).

Подібних компромісів між екклезіологічною точністю Константинопольських формулювань і певною тенденцією до етнофілетизму і єпископоцентризму нової церковної структури досить багато розкидано й далі по документу.

Далі буде...

Facebook, 21 грудня 2018