Перш за все...

Перш за все дякую всім за привітання із захистом докторської з філософських наук у Драгоманівському університеті. Оскільки у багатьох виникли запитання, навіщо це треба було - відповідаю: попросили легалізувати мої ступені в Україні. Мою британську докторську, яку я захистив ще у 2004 році, мали б визнати за докторську і в Україні. Для цього спочатку потрібне було формальне підтвердження, що я захистив свою кандидатську у Київській духовній академії. Але диплом про захист у 1998 році в мене не зберігся. І тут почалося цікаве.

Київська духовна академія (та що у Лаврі) відмовилася поновити мій диплом, вигадуючи різні фантастичні історії. Одна з них, наприклад, полягала у тому, що я, можливо, там взагалі не навчався. Ну що ж, якщо вони так кажуть, то я теж викреслюю цей навчальний заклад з своєї біографії.

Хоча роблю це з жалем, бо скільки зусиль було витрачено на викладання там та реформування академії. Моєю метою було, щоб вона стала по-справжньому меритократичним закладом, де цінується знання і принциповість. А вийшло щось інше: симулякр, у якому більше за все цінується персональна лояльність до керівництва. За лояльність видають нагороди, професорські звання тощо. А без лояльності навіть копію диплома про закінчене колись навчання виписати не можуть, хоча це є прямий їх обов'язок. І жодні колишні заслуги не допоможуть, бо так захотілося керівництву.

Це тим більше жаль, що в Академії (ще) працюють деякі достойні діячі, які не втратили надії.

Тим не менш, для мене захист був не тягарем, а нагодою краще познайомитися з українським релігієзнавчим і теологічним співтовариством. Саме воно, а не КДА, дає надію на майбутнє теологічної освіти і науки в Україні.

У коментах надаю посилання на саму дисертацію, в якій зведені дві мої книги з еклезіології, автореферат та відгуки офіційних опонентів.

Facebook, 27 травня 2019