Цікава стаття о. Роберта Тафта (нехай спочиває у мирі!) про шанування Євхаристії на християнському Сході. Запишу кілька тез.
Усе богослов’я є локальним. Богослов’я може згодом поширитися за межі місця свого виникнення, щоби влитися в ширшу традицію і вплинути на неї. Проте вихідною точкою богослов’я є місцеві питання. Тобто, богослов’я — це відповіді на виклики, які постали перед церквою в даному місці за даних обставин.
Ранньохристиянське ставлення до євхаристійних Дарів і пов’язані з ними практики не вкладаються в наші сучасні поняття. У минулому бувало, що християни Сходу і Заходу використовували євхаристійні Дари як оберіг, щоб захистити себе в часи небезпеки; як реліквію, котру слід було прикласти до органів чуття для зцілення, захисту чи благословення; як «евлогію», чи благословення, що надсилали іншому на знак сопричастя, і як предмет, котрий подорожні брали з собою в дорогу, подібно до того як носили при собі реліквію чи іконку, або навіть уживали припарки при лікуванні інфекційного захворювання чи рани.
Наприкінці 4 століття свт. Григорій Богослов описав, як його тяжко хвора сестра Горгонія замастила собі все тіло Святими Дарами і зцілилася:
«Втративши надію на все інше, вона прибігає до Цілителя всіх. Дочекавшись глибокої ночі, коли хвороба давала їй малу полегшу, вона з вірою припадає до жертовника [тобто до літургійного столу, який ми тепер називаємо зазвичай престолом], голосно взиваючи Того, Кого на ньому вшановують... Врешті вона зважується на певне благочестиве і прекрасне зухвальство, - наслідує жінку, яка дотиком до краю Христової одежі висушила кровотечу. Що ж вона робить? Приклавши до жертовника свою голову з таким самими благаннями та рясними сльозами, як і та, що колись обмила ноги Христа, вона постановляє не відійти, поки не отримає зцілення. Тоді, змастивши ціле тіло цими саморобними ліками, а було ними дещо з містообразних Чесного Тіла і Крові [«містообразне» - термін з літургії св. Василія Великого, яким називаються євхаристійні Дари], що вона берегла в руці, і змішавши їх зі своїми сльозами, вона (яке чудо!) відразу ж відійшла, відчуваючи спасіння, з легкістю і в тілі, і в душі, і в помислах...»
Кров Христову було вжито як чорнила для підписання осудження патріарха Фотія на 4 Константинопольському соборі 869-870 рр. Історики можуть ставитися до цієї розповіді скептично, але її не склали б, якби в ті часи таке вважалося неправдоподібним.
На зламі 4-5 століть на християнському Сході відбувається «персоналізація» почитання Божественної присутності Христа у Святих Дарах. З’являється практика молитви, зверненої безспосередньо до Христа в євхаристійних Дарах.
Facebook, 29 квітня 2020