Українські баптисти розповіли, як вони проповідують в НепаліОлена Богданович, член церкви «Голгофа» м. Луцьк, студентка Української баптистської теологічної семінарії (УБТС, Львів) факультету «Жіноче служіння», повернулась  разом з командою з короткострокової місіонерської поїздки з Непалу, повідомляє "Релігія в Україні" з посиланням на сайт УБТС.

"Колись до нас у церкву прийшла сім’я Джеймс та Валентина Хопкінси, розповідали про місію... То був 2008 рік, місіонерське служіння ще не дуже віталось у нашій церкві. Але після кількох років, Хопкінси вже стали членами церкви «Голгофа» і все частіше проповідували про місію. Я відчула поклик", — згадує Олена Богданович.

Нарешті три підготовлені чоловіки і три жінки, з різними характерами, соціальним статусом, смаками, віком від 19 до 56 років вирушили у поїздку. В Непалі їх зустрів місіонер, пастор з Севастополя, який кілька років живе у Непалі.

"За 21 день ми змінили 12 помешкань. Найбільш екстремальним місцем нашої ночівлі був склад, де тримають увесь інвентар для похорон: труни, носилки для трупів, лопати, якими закопують. В Непалі офіційно зареєстровано 30 тисяч богів. І люди з якими доводилось спілкуватися, казали, що якщо когось з нашої команди оголосити богом, то за кілька днів будуть послідовники і будуть поклонятись. Там культ корови, це свята тварина для непальців. Вони кругом почуваються як у себе вдома. В Катманду, столиці Непалу, корови з телятком лежать посеред дороги, ніхто їх не виганяє. Мавпам поклоняються. Є храм мавп, куди люди приходять на молитву", — розказує Олена.

У столиці вони служили в дитячих будинках. Павло Єфімчук, член команди, столяр, робив меблі з бамбуку. Ліжечка для немовлят, зокрема.

В горах щодня ходили в нове село. Проповідували Євангеліє, хто приймав. Подекуди допомагали медикаментами, роздавали ліки.

Також у горах українські місіонери проводили час з дітьми у школах, Джеймс проповідував Слово Боже вчителям і директорам. А Українські баптисти розповіли, як вони проповідують в Непаліпісля обіду йшли по селах і запрошували людей на перегляд фільму "Ісус", багато спілкувались.

"Щоразу, коли ми приходили в нове село, то говорили з сільським головою, — згадує Олена. — Зазвичай він дозволяв показувати фільм у себе вдома, або давав якесь місце для перегляду фільму. Іноді це було біля буддійського храму, бо то публічне місце і люди залюбки приходили туди. Частина команди працювали з апаратурою, частина втихомирювали глядачів, якщо вони дуже бурно реагували, а решта змінювались кожні 5 хвилин на молитву. Безперестанку молились, щоб Господь беріг і благословив".

Дуже вразило місіонерів одне село. "Там було весілля і нас одразу запросили. Частували чаєм і солодким рисом. То ж ми побачили усі традиції зблизька. Подарували їм трохи грошей, іграшки, благословили молодят, — каже українська місіонерка. — Але найважче було те, що ми постійно переживали духовну боротьбу. Та водночас бачили в тому ведення Боже. Ми йшли в чергове село, а на горі стояв чоловік-шаман і голосно кричав, закликаючи людей не йти до нас, не слухати того, що ми будемо говорити. Ми зупинились, молилися, і він просто пішов геть".

Також українці відвідали село, де є християни і маленька церква. Провели з ними спільне богослужіння. Молились за зцілення жінок, які хворіють. "Члени церкви дуже раділи й плакали. Наш приїзд став великим підбадьоренням для них", — зазначила Олена Богданович.

Теги: