Religion.in.ua > Версія для друку > Посол України в Албанії зустрівся з лідером ісламської течії бекташі, яка містить чимало елементів християнства

За словами Володимира Шкурова, «релігія бекташі – цікаве поєднання елементів шиїтської ісламської традиції, християнства, а також індійської філософії та містицизму, що, зокрема, впливає на їхню (бекташі) відкритість до представників інших релігій і поглядів».

Це вже не перший досвід взаємодії представників українського посольства в Албанії з лідерами ісламської течії бекташі. Наприклад,11 червня 2021 р. посол України в Албанії Володимир Шкуров взяв участь у презентації фотоальбому «Хаджі Деде Решат Барді 1935-2011» та книги «Хаджі Деде Едмонд Брахімай. 10 років світового лідерства Бекташі». Тоді, за словами українського дипломата, «особливих вражень додало спілкування з лідером Ордену Бекташі Хаджі Деде Едмондом Брахімаєм».

Як відомо, бекташі (тур. Bektaşi) — древній суфійський орден в ісламі, який заснував Хаджі Бекташі в XIII столітті. Вчення бекташі близьке до шиїзму, але містить елементи християнства, зокрема хрещення, сповідь, церковну ієрархію тощо. Історично було поширене у Туреччині, а також в Албанії та Боснії, в основному в середовищі колишніх християн, що перейшли в іслам. З часів Османської імперії всі яничари були приписані до ордену бекташі і шейх (настоятель) дервішів був почесним командиром 99-ї роти яничарського корпусу.

Український історик та релігієзнавець Сергій Шумило вважає, що оскільки орден бекташі історично з XV ст. був основою яничарів, то разом з ними ця течія ісламу у певні історичні відрізки мала існувати і в Україні, зокрема в Подільському аялеті. «Так в Кам'янці-Подільському в 1673 - 1681 рр. під час існування Подільського аялету знаходилася залога з 6 тисяч яничарів. Також яничари складали майже четверту частину османських військ під час облоги Чигирина у 1677 р. та інших українських міст. Тож разом з яничарами в Україні мало б бути принесено і вчення бекташі», - коментує вчений.

Після розформування яничарів у 1826 орден бекташі був позбавлений привілейованого статусу в Османській імперії, а після революції Ататюрка у 1924 діяльність бекташів у Туреччині була заборонена, а послідовники цієї ісламської течії піддані репресіям. До 1980 р. вони продовжували існувати в Туреччині підпільно (в основному в районі Кайсери — Каппадокія). Через переслідування з боку влади чимало бекташів були змушені покинути межі Туреччини та емігрувати до Албанії, де вчення сповідувало до 20% місцевого населення. Так Тирана стала світовим центром бекташів. Проте у 1967 р. комуністичний режим Албанії теж заборонив релігію бекташі, а всі їхні монастирі в країні були закриті. Лише з 1990 почалося їх відродження у Албанії. Громади бекташів також існують в США, Косово та інших країнах.

Ієрарх Албанської Православної Церкви митрополит Корчинський і Поградецький Іоанн (Фатмір Пелюші), який народився в сім'ї бекташі і згодом перейшов у православ'я, так розповідає про цю течію в ісламі:

«Бекташі – вихідці з Малої Азії, сучасної Туреччини. У Малій Азії завжди були групи християн-гностиків, які дотримувались різних традицій, і це серйозно вплинуло на бекташів. Бекташі досі користуються Євангелієм від Іоанна і шанують майже всіх православних святих... Вони не суніти і не шиїти. Їх вірування більше нагадує поєднання християнського впливу і мусульманських ідей Румі та інших вчителів Малої Азії... Вони більш відкриті до християнства, у нас є зовнішня схожість. Наприклад, у них є церковна структура, у них є монастирі, які не просто мечеті, а справжні монастирі. У них також є три рівні церковної ієрархії: Dervish (помічник, диякон), Вава (отець, священик), Gjysh, що дослівно перекладається як дід, він виконує обов'язок єпископа, тому що може посвячувати в сан інших. Їхня структура схожа на єпархіальну, а вся область під керуванням Gjysh називається Gjyshata... У них також є щось на зразок обряду хрещення. Для хрещення вони використовують воду з рожевою есенцією. Також є подоба причастя з використанням хліба, вина і сиру. При цьому у них є унікальне явище для мусульманського світу – сповідь, і священик прочитує молитву над головою грішника, який просить Бога про прощення. Тому впливи християнства тут дуже сильні... Коли бекташі приходять в православний храм, вони не вважають його для себе чимось чужим. Це допомагає. Як я вже казав, у нас майже ті ж святі, незважаючи на те, що ми по-різному їх називаємо, ми використовуємо однакові житія святих та ікони. Бекташі користуються іконами... Також бекташі вітають один одного з Різдвом. На Великдень вони теж приходять до церкви і вигукують «Христос Воскрес!». Для шиїта або суніта це просто неможливо, звідси видно, що бекташі відкритіші... Вони також більш толерантні, вони підкреслюють, що всі люди однакові. Сильний вплив християнства дуже легко помітити, особливо читаючи книги Румі, третина або чверть його оповідань про священиків».